Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель 📚 - Українською

Читати книгу - "Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обіцяю кохати завжди" автора Ема Ноель. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 39
Перейти на сторінку:

Я обіймаю Андрія, дозволяю йому знову притиснути себе міцніше й навіть перетягнути до себе на коліна. Може, я з вогнем граю, але він мій друг і я не можу кинути його в такому стані.

— Так добре з тобою, — шепоче, сховавши обличчя на моєму плечі й уклавши в кільці рук.

— Андрію, може, вам варто порвати з Ірою, якщо все так погано? — обережно пропоную.

— Нііі, я це стерво так просто не відпущу. Я навіть починаю отримувати кайф від цих токсичних стосунків. І секс із нею просто офігенний, дах зносить, особливо коли вона злиться.

Ого! Ого…

Та він, схоже, закохався, взагалі-то. Тільки сам цього не зрозумів. Характери в них складні й ніхто не бажає поступатися, прогинатися, а в стосунках треба бути гнучкими, підлаштовуватися. А зі мною було легко, бо і стосунків як таких не було.

— Андрію, так, може, варто поговорити з нею? Та й був би сам ласкавішим, трохи більш терплячим.

— Не можу, — гарчить.

— Ну зі мною ж міг. Андрію? — обіймаю його обличчя долонями, змушуючи подивитися на себе. — Зі мною ти був ласкавим і терплячим. Ти зараз сам на себе наговорюєш.

— Але ж це ти, — усміхається він, тягнеться рукою до мого обличчя, пасмо прибирає зі щоки, пальці у волосся запускає, на губи дивиться. — З тобою інакше не можна. А її часом придушити хочеться. Я та ще сволота. Це просто ти особлива…

Відчиняються двері. Як у мильних серіалах, саме в цей неоднозначний момент Іра, яка ніколи не навідувалася до Андрія в гуртожиток, з якогось дива вирішила до нього прийти!

— Офігіти, — ошелешено вимовляє вона, побачивши, як Андрій запустив п’ятірню в моє волосся, а я обіймаю його обличчя, сидячи на колінах хлопця, наче ми збиралися поцілуватися й ще невідомо чим зайнятися.

— Іра, це не те, що ти подумала, — белькочу, відсахнувшись від Андрія. Сповзаю з його колін.

Не думала, що мені доведеться коли-небудь вимовити ці слова, та ще й дівчині!

Грюкнувши дверима, вона йде, не збираючись слухати мої пояснення.

— Чого сидиш? — підштовхую Андрія. — Дуй за нею!

Він підривається слідом за Ірою, а я дуже сподіваюся, що вони помиряться. Я підтверджу, навіть присягнуся, що між нами нічого не було й ми просто друзі. Адже це правда! Не хочу стати причиною їхнього розставання. Тільки цього мені бракувало для повного «щастя» — ворога собі нажити.

Накинувши пальто й підхопивши сумочку, я виходжу слідом, не розраховуючи, що зможу їх наздогнати, але в холі гуртожитку застаю їх. Андрій, стиснувши руки Іри, намагається її втримати й щось пояснює. Та, вивернувшись із хватки хлопця і вліпивши йому ляпаса, розвертається, щоб піти, але Андрій хапає її за руку і смикає на себе.

Я вже підійшла достатньо близько, щоб почути їх, і вони почули мене.

— Не торкайся мене! — шипить Іра, намагаючись знову його вдарити. Але цього разу Андрій встигає перехопити її долоню.

— Ще раз удариш, і отримаєш у відповідь, — гарчить Андрій, блиснувши злим поглядом.

— Давай! Вперед! Вдарь мене. Ти тільки й можеш, що руки розпускати, козел!

Андрій дивиться на неї не менш приголомшено, ніж я. Навіть відпускає її, явно вражений заявою Іри. Він що, справді її б’є?

— Що ти верзеш? Я тебе хоч раз ударив?

— Я не про те, — пирхає. — А про це! — і тицяє в мене пальцем.

А, отже, не б’є.

— Іро, між нами нічого не було й бути не може, — вирішую втрутитися, коли вже на мене звернули увагу. — Ми з Андрієм друзі.

— А тебе ніхто не питав! Забирайся! І без тебе розберемося, — вельми дохідливо пояснює Іра.

Ну хоч би так. Не його послала, а мене, отже, є шанс. Зрозумівши, що мені тут більше робити нічого, виходжу на вулицю, викликаю таксі і їду додому.

Гаряча вони парочка. Мені такі стосунки зрозуміти складно, але головне, щоб вони все ж таки знайшли компроміс і припинили мучити одне одного.

1 ... 25 26 27 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель"