Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До мене вже багато разів зверталися наші канадські брати після відвідин України з гіркими запитаннями: чому на будинку Верховної Ради самостійної України скрізь більшовицькі герби? Чому квитки на літаки «Авіалінії України» видрукувані російською мовою? Чому солдати й офіцери української армії носять ґудзики з п’ятикутною зіркою? Чому? Чому?..
Свята ідея будівництва незалежної України почалася з Акта проголошення незалежності, але має бути продовжена в тисячах малих буденних справ, пов’язаних із заміною імперської спадщини на українські національні реалії.
Ми, як діти народу, що підводиться з колін і хоче стати врівень з іншими цивілізованими народами, допомагаймо Україні чим можемо! Хай українство різних континентів і різних країн буде маленькими струмочками, що котять свої води до прабатьківської землі і напувають ЇЇ додатковими соками, дають їй додаткову силу!
Тож хай допоможе нам Господь Всемогутній поєднати наші зусилля на творення величної будівлі, про яку мріяло тринадцять попередніх поколінь і ім’я якій — самостійна соборна Українська держава!»
На післяобіду я запросив до готелю вужче коло провідних осіб для ділової розмови. Прийшли митрополит Германюк, архієпископ Борецький, єпископи провінцій, президент об’єднання українців-католиків Канади Денека та єпархіальний голова братства українців-католиків Канади з Торонто магістр Євген Романчукевич.
Представникам української греко-католицької громади Канади я сказав, що через глибоку економічну кризу державна скарбниця зовсім бідна, бюджет Міністерства закордонних справ украй недостатній, і тільки їхня допомога може прискорити купівлю будинку для посольства та резиденції посла, умеблювати, придбати технічне устаткування й транспорт.
Високі духовні особи обіцяли заохотити своїх парафіян до внесків у Фонд посольства України.
Увечері відбулася зустріч з українською громадою Вінніпега й околиць з участю мера міста і представників провінційної влади.
Після привітальних і вступних промов запросили до слова мене. Я подякував за щире привітання і сказав таке:
«Ми, всі присутні в залі, щасливі люди. Ми щасливіші від тих наших братів і сестер, які жили до нас, мріяли про самостійну Україну, боролися, воювали, страждали і згинули за неї, не доживши до дня незалежності.
Я знаю, що багато з вас, старших людей, воювали зі зброєю в руках проти окупантів, багато таких, що в післявоєнний час докладали величезних зусиль задля визволення України, багато з вас, людей середнього й молодшого віку, робили все, щоб Україна стала вільною. Ви всі носили в серці надію на свою національну державність, і нині надія стала реальністю. А коли людина досягає головної мети в житті, вона щаслива.
Я згадую своїх друзів, з якими сидів у концтаборах і в’язницях: Михайла Сороку, Андрія Турика, Михайла Курку, Володимира Юрківа, Трохима Шинкарука, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Юрка Литвина, Василя Стуса. Вони так щиро любили Україну! У найтяжчі хвилини вони думали не про себе, а про великий край над Дніпром і Дністром. Вони померли. І я міг би померти. Та Господь дарував мені побачити час воскресіння. Дарував більше щастя, ніж моїм друзям. Дав додаткові роки життя.
Думаю, що Господь для того й продовжив мені життя, аби довершувати справу наших друзів-небіжчиків. Не тільки я втратив друзів, і багато з вас утратило їх на довгому шляху боротьби. Ми прийняли естафету боротьби від них.
На жаль, в Україні ми маємо комуністичну владу. Добре, що комуністи в переважній більшості перейшли на наш бік і нам пощастило добитися самостійності без крові. Погано, що вони залишилися на старих провідних місцях не тільки політичного керівництва. а й у промисловості й сільському господарстві. Вони довели економіку до глибокої кризи і тепер розкрадають державне майно і всіляко гальмують приватизацію. Це робить нашу багату країну бідною. Бідною тимчасово. І в цей час їй необхідна ваша допомога.
Вельмишановні духовні отці! Пані й панове! Історичний досвід учить, що в період формування нової держави дуже важливо взяти правильний міжнародний курс і якомога швидше почати активний захист національних інтересів на зовнішній арені».
Далі я коротко розповів, які завдання стоять переді мною й посольством, про труднощі, пов’язані з нестатком коштів, про розвиток політичних та економічних взаємин між Україною й Канадою на правовій основі. Наголосив на важливості консульської діяльності з погляду утвердження України як суб’єкта міжнародного права, що дбає про свої кордони, дотримується візового режиму, захищає в Канаді своїх громадян, легалізує різні документи тощо.
— Напевно, — сказав я наприкінці виступу, — багато з вас поїде в Україну святкувати 24 серпня першу річницю незалежності. Так ось тепер вам уже не потрібно буде звертатися за візою до російського консульства — це зробить для вас консульський відділ нашого посольства. Посольство зможе зробити значно більший внесок у розширення всіх видів відносин на користь народам наших країн, якщо ви допомагатимете йому в цьому і будете активними посередниками між посольством і різними верствами канадського суспільства. Наше спільне завдання — якомога більше знайомити Канаду з Україною і, навпаки, Україну з Канадою. Що більше буде цієї інформації з обох боків, то швидше канадські політики зрозуміють добрі й мирні наміри українських політиків, а підприємці обох країн знайдуть можливості для спільної підприємницької діяльності. Серед вас є люди, що працювали в уряді, федеральному чи провінційному, в промисловості, торгівлі, медицині. Ваш великий життєвий і професійний досвід, напевне, дає вам можливості розробити добрі поради в якійсь корисній справі. Я радий буду вашим порадам. Допомагаймо прокласти міст поміж Канадою й Україною!
* * *
Неділя почалася з інтерв’ю місцевій газеті «Фрі прес», потім відбулася зустріч з достойниками православної церкви, знайомство з українським греко-католицьким журналом і невелика екскурсія по Вінніпегу. Пан Денека — архітектор, і він показав свій витвір — греко-католицьку церкву. Церква нам сподобалася.
Надвечір нас посадили в літак на Оттаву. «Добре в гостях, а вдома краще», — мовить українська
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На землі кленового листу, Левко Лук'яненко», після закриття браузера.
