Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Алекс сам уже стомився і міг тільки кивати. Потім одразу зателефонував дядькові. Він заїхав за нами за десять хвилин. Ми якраз дійшли до виходу з парку.

— О як ви втомилися, — сказав він, дивлячись на нас — Алекс, ти ж тренований.

— Угу.

— Все так погано?

— Ні, все було чудово.

— І весело. Ми так ще жодного разу не веселилися. Але всі втомилися. Добре що такі забіги раз на тиждень.

Поки їхали додому, я заснула. Мені снилося, що в мою кімнату пробрався бандит і спробував мене витягнути з дому через вікно. Смикнулася і прокинулася.

— Тихіше Лія, ми ще їдемо.

Подивилася, хто це говорить, це Алекс повернувся до мене.

— Тобі щось наснилося? — просто кивнула — Ну не плач, усе добре.

Його хрещений подивився стурбовано через дзеркало заднього виду. Я залишок дороги сиділа, мовчки дивлячись у вікно. Дідусь сам відстебнув мене і підхопив на руки.

— Дякую, Алекс.

— Будь ласка, сер.

Коли були в будинку, сказала дідусеві:

— Мені сон снився реалістичний.

— Що в ньому було? — запитав він спокійно, але я відчула, як мене міцніше стиснули.

— До мене в кімнату хтось заліз, коли я спала і хотів мене вкрасти.

— А давай ти поспиш сьогодні в кімнаті Дерека. Тільки ми в ній світло вмикати не будемо. І спочатку зробимо вигляд, що ти легка у своїй кімнаті. А насправді я в ній залишуся.

— А якщо тебе знову поранять?

— Сонечко моє, у мене подряпина вже загоїлася.

Так і вчинили. І після опівночі в мою кімнату вліз дорослий чоловік і спробував приспати змоченою ганчіркою в сонному розчині. Дідусь його швидко скрутив. І зробив це максимально тихо. Виволік у коридор і на перший поверх. Я спустилася слідом за ними.

— Сонце моє, ти чому не спиш.

— Страшно.

І знову сон поганий, що я ледь не вила. Зробила собі й дідусеві чай. Бандит дивився на мене трохи зло. За ним приїхали через півгодини. За цей час ми з дідусем встигли злегка перекусити.

Коли патрульні забрали бандита, дідусь запитав:

— Що снилося моїй лялечці?

Ми сіли на дивані, і я сказала:

— Мені снилося, що я була в школі, тому що вже мама вмовляла сходити подивитися додаткові заняття. Зі школи мене відвезли в притон і там були погані люди, яким подобаються маленькі дівчатка. Я була там наймолодшою, як вони висловилися, іграшка.

Я замовкла, намагаючись заспокоїтися.

— Було щось іще?

— Так, ти мене не зміг знайти тому, що всі маячки і жучки відразу прибрали. А мною скористалися погані особистості. Це боляче і бридко. А коли я звідти спробувала втекти, мене застрелили. Я пам'ятаю постріл у спину і потім ще один у голову.

Дідусь міцно притиснув мене до себе.

— Якби ти у своєму видінні ще бачила, де цей притон?

— У мене таке відчуття, що цей дар розвивається. Це ж дар?

— Так.

— Мені страшно, дуже.

— Давай поки що спати. Ляжеш там же в Дерека. Вікна я перевірю.

Вночі був ще один сон, але я його забула. Він залишив тільки їдкий післясмак страху. Дідусь помітив мій дуже наляканий стан. Коли розмовляв із невісткою.

— Ні, Маїта, нікуди Лія не піде. Повір, я краще знаю, що їй зараз потрібно. Якби ти була тут, ти б зжахнулася.

— Теос, ти можеш мені пояснити?

— Ні, тому що нас можуть прослуховувати. Але твоя донька налякана, і до школи вона не піде ні під яким приводом. Принаймні, зараз.

— Зрозуміло. Але ти мене теж зрозумій, я не можу вирватися звідси!

— Ось і працюй поки що спокійно, ми з малятком розберемося, що нам робити і як поберегти свої нерви і здоров'я.

Коли він закінчив розмову, запитав:

— Що снилося?

— Я не запам'ятала, що саме, але залишилося відчуття страху.

— Думаю, тобі варто повернутися в академію. Вона має закриту територію і в ній є викладачі, які допоможуть із твоїм даром. І я думаю, там ти будеш у більшій безпеці, ніж удома.

— І коли я поїду?

— Сьогодні. Зараз буду домовлятися з ректором.

З того, як легко погодився ректор, запідозрила, що дідусь із ним добре знайомий. Ось тільки він спритно переводив тему. Джозефу зібрала в сумку залізницю. Довелося запросити Алекса і віддати йому, щоб він віддав її в подарунок від мене малюкові.

— Надовго? — запитав він у дідуся.

— Як мінімум до кінця навчального року. Є деякі обставини, загалом, там буде безпечніше і Лії допоможуть дар розвинути. Він у неї занадто рано прокидається. Її братові свого часу не змогли вдома допомогти і дар закрився і тільки через роки, потроху, знову проявляє себе.

— Скажеш малому, що це від мене подарунок?

— Звичайно! Не сумуй, все буде добре!

Обійняла Алекса, він сторопів. Судячи з того, як засміявся дідусь, обличчя в хлопця кумедно витягнулося.

— А я не така й низька! Тобі всього лише до підборіддя!

— Тобі всього двадцять, незважаючи на зріст. А так ти вищий за однолітків, сантиметрів на десять точно.

— Ліє, не бентеж хлопця. Тобі час речі збирати. Дякую, Алекс.

Дідусь потім прийшов допомагати збирати речі. Знову вийшло дві невеликі валізи. Він на них подивився і приніс свою велику валізу. У неї переклали всі мої речі, і ще місце залишилося.

— Тут ще я поміщуся, — сказала з посмішкою.

Підняти я його могла насилу, котити на коліщатках — легко.

— А в академії планшетом користуватися можна?

— Так, брати просто побоялися тобі свої давати.

Брати зустріли мене біля воріт. Валізу забрав Януш, а Дерек підхопив мене на руки.

— Ну що, рада сюди повернутися?

— Ще не знаю, але вам рада.

Уранці пішла з Янушем на розминку. Магістр із групою мені посміхнулися.

— Ну що мала, бігом! Ніяких поблажок не буде, майже.

Побігати змогла два з половиною кола, третє вже доходила пішки. Опісля, магістр Гаурз покликав до себе.

— Мені тут передали про твої пригоди. Розкажи ще раз, як по трубі вибиралася.