Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– А чи не жорстко почав, Хісс?.. – Задумливо промовив Грегор.

– Як на мене, просссто чудово! – В азарті гаркнув змій, забурюючи свій хвіст у землю на кілька метрів. – Тим більше, цей віконт, хоч і придурок, завжди має стандартний Щит.

– Ага. Тільки це і врятувало його від перетворення на смердючу розмазню на скелі. – Скептично сказав Грегор.

– Ну, ще не вечір. – Відповів Хісс і смикнувся верхньою частиною свого тулуба. Найімовірніше, це було аналогом потиску плечима.

Поіменований розмазнею віконт схопився з землі і, не кажучи більше ні слова, шпурнув у хвостатого супротивника цілий сніп сліпучо-білих блискавок. На що з тіла Хісс вистрілив з десяток ліан, перетворивши того на моторошну багатоніжку. Але блискавки, що потрапили в ліани, не спопелили рослини, як очікував Д'Альбон. Він просто не знав, що зірки (і автор) пророкують йому безліч здивувань у житті з того самого моменту, як він зустрів барона Грегора Грейткіллс. Ліани, що прийняли на себе удар, витончилися, висохли і впали на землю, поряд із закопаним у землю хвостом деревного змія. А змій, у свою чергу, сито відригнув і збільшився вдвічі.

– Бабуся завжди казала, що, якщо дають смаколики – треба жерти! – Роздвоєний язик, що висунувся назовні й електричні розряди, що пробігли по ньому, красномовно позначили, що саме стало «смаколиком» для створіння.

– В ім'я Землі, Хісс. У тебе немає і не може бути бабусі. – Похитав головою Грегор.

– Це не заважає мені уявити її наявність! – Заперечив змій і плюнув у бік мага Блискавки струменем отруйно-зеленої кислоти.

На цей раз Вищий Магістр був готовий до атаки, тому просто пропустив її під собою, злетівши в повітря. І вже звідти звернувся до геоманта.

– Бароне, вам не завадило б піти з поля бою! Я турбуюся, що можу зачепити вас під час цього поєдинку, намагаючись поцілити в цього слизького гада!

– Ти кого гадом назвав?!

– Як вам завгодно, віконте. Повернуся, напевно, до огляду садиби. – Посміхнувся Володар Землі і звернувся вже до Хісс. – Зроби так, щоб він точно не промазав по тобі. – Після чого провалився крізь землю. Буквально.

– Чорт забирай, і як вони не гидують так пересуватися… – Похитав головою Вищий Магістр.

– Ооо, повір, це дуже зручний спосіб, а головне – потайливий. – Крикнув Хісс.

І хвіст змія, що виріс за спиною Леона Д'Альбон, це підтвердив. Блискавично обвившись навколо щиколотки чаклуна, змій вирішив зобразити собачку, задоволену приходом господаря. А саме – почав шалено крутити хвостом вліво-вправо. А на хвості-то Магістр ...

– При-пи-ни-мене-жбур-лять-зар-ра-за! – Ревів у такт кожному удару об землю віконт. Звісно, магічний захист Вищого Магістра такими ударами не пробити, тому він був цілесенький, але весь у пилюці і відчував легке запаморочення. Однак головним залишалося не це. Леон готовий був присягнутися, що зовсім не зрозумів, як ця тварюка змогла взагалі схопити його за ногу, минаючи захист?!

– Та щоб тебе, в ім'я Небес! – Пролітаючи найвищу точку свого одноманітного шляху, крикнув Вищий Магістр, і видав круговий вибух жовтими блискавками, що моментально спопелили хвіст Хісс. Леон, що шльопнувся на землю, не витрачав ані секунди. Він стрілою злетів у небеса, зникаючи в синяві надзвичайно ясного дня.

– Боягузливі графи пішли. – Похитав трикутною головою Хісс. І вже зібрався було залишити поле бою слідом за своїм творцем, проте тінь, що набігла зверху, змусила рослинне створіння ще раз подивитися нагору. Щоб побачити щільно збиті, чорні хмари, що зібралися виключно над самотньою скелею.

– Ось це я розумію, пішов ... – Не встиг домовити змій, так як з неба його шию пронизав гігантський, білосніжний спис, а слідом на поле бою з тріскучими розрядами опустився сліпучий килим з блискавок. Блискавки продовжували бити по тілу змія. Кілька розрядів пронизали голову, ще п'ять потрапили в тулуб, після чого радіус дії килима блискавок збільшився, і деревного змія, що впав на землю, миттєво накрило іскристим пологом.

Безумство блискавок продовжувалося ще близько хвилини, після чого все стихло за мить. А на поле бою приземлився розпатланий Вищий Магістр зі своєю вертикальною копицею волосся. Пройшовши ще трохи червоною, розпеченою землею, він зупинився біля розтягнутої купки попелу, яка колись була рослинним тілом монстра.

– Ну і хто тепер смердюча розмазня, змійко?.. – Насміхаючись звернувся до купки попелу віконт. – Мені буде дуже ніяково доповідати моєму новому наставнику про те, що я позбавив його улюбленої дерев'яної іграшки. Навіть якось… – Хотів продовжити промову Магістр, але зрозумів, що не може вимовити жодного слова. Втім, як і поворушити будь-чим.

– У бабці твоєї була улюблена дерев'яна іграшка. А я – високорозвинений серпентоподібний дендроконструкт. – Пробурчав звідкись з-під землі Хісс і вибрався назовні.

Існуй у природі джунглі, де повзали б змії такого розміру – можливо, жити було б простіше. Бо все, що існує, поділилося б на змій та їхню їжу. Хісс виповзав із землі, паралельно звиваючись кільцями в таку собі лускату піраміду. "Пірамідка" вже сягла п’яти метрів у висоту, а Хісс усе виповзав. Нарешті, вибравшись з-під землі повністю, змій наблизив своє обличчя до суперника, облизнувся роздвоєним язиком і сказав:

– Вельми дякую, все було дуже смачно. Особливо килим із блискавок. Пальчики оближеш. Ними я, мабуть, і завершу сьогоднішню трапезу. – Сказав Хісс, звертаючи свій погляд на верхні кінцівки віконта.