Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

— Не можу повірити, — усміхнулася Лів. — Я думала, ти такий із самого народження, і, мабуть, навіть у дитинстві не плакав і не кричав. Адже настільки благородним особам не личить подібна поведінка.
Андре усміхнувся. Так, він не пам'ятав себе в наймолодші роки, але вже в свідомому дитинстві одноплемінники прозвали його юним старцем за байдужість до простих забав та захоплення наукою Рагара.
— Та ми не про це, — сказав він і продовжив розповідь зі свого давнього минулого. — Купець уп'явся в мене маленькими безбарвними очима, мабуть, колись вони були сірими, може навіть блакитними, але за роки життя втратили свою яскравість. Зате в них залишилися вогники. Це надавало їх власнику хитрого вигляду, який, втім, притаманний всім торговцям. Ніколи жодна людина не могла так довго і невідривно дивитися мені в очі.
Купець дістав звідкись зі складок одягу трубку. В другій руці у нього з'явився полотняний мішечок з подрібненим листям. Він набив ним люльку і закурив. Терпкий дим наповнив намет, у якому ми сиділи.
«Є в старому кварталі один будинок, — нарешті почав говорити продавець. — Ти його одразу впізнаєш. Він там найбільший і найкрасивіший. Вхідні двері багряного кольору. Величезні двостулкові двері. Там мешкає людина на ім'я Рахуд. Багато років Рахуду, але його обличчя старим не виглядає. Він продавець, як і я. Тільки товар у нього особливий. Для таких гостей, як ти, товар, — старий знову зробив тривалу паузу, випускаючи клуби диму з рота та ніздрів одночасно. — Рахуд збирає дівчаток-сиріток і вирощує їх у своєму домі. Але не подумай, ці дівчатка підростають не для тілесних втіх. Більше того, вони ніколи не пізнають їх. Адже їм належить берегти чистоту своєї крові, щоб годувати дорогих гостей. Таких, як ти. Гість може вибрати дівчину чи дівчат на свій смак. Та взяти їх крові можна лише стільки, скільки це допустимо, щоб людина лишилась жива».
Так виникла ідея мого першого бізнесу. Взявши приклад із Рахуда, я влаштував подібні заклади по всьому античному світу. Така от історія.

Вони ще довго лежали в тиші. А потім у Лів відкрився потік нестримних думок, у них, як це часто бувало, чітко проступав найгостріший біль. І Андре не переставав дивуватися — звідки він брався? Невже це минуле залишило такі глибокі відбитки на свідомості його милої Лів?
«Тільки ти можеш втішити мене, розвіяти мою темряву, розпорошити мої думки... щоб вони зникли і не мучили мене, — чув він її голос у своїй голові. — Завдяки тобі я буваю веселою, безтурботною, сміливою. Тільки ти можеш бути для мене світлом, легкістю, ніжністю, радістю. Поряд з тобою тіні відступають. Поряд з тобою Місяць світить особливим теплим світлом. Поряд з тобою все навколо здається яскравішим, чарівнішим, цікавішим... Якщо це не кохання, як ще назвати таке? Завдяки тобі я посміхаюся. Ти вселяєш у мене віру... віру в те, що життя все ж таки прекрасне».

Андре схилився до Лів із наміром поцілувати її. Але вона раптом схопилася на ноги.
— Тільки якщо наздоженеш! — крикнула і помчала босоніж через весь пляж до величезних кам'яних брил.
Андре метнувся за нею. Він був сильнішим за дружину, але в швидкості їй не було рівних. Лів добігла до каміння і вирішила сховатись. Але тут хтось заламав їй руки за спину і затис рота рукою. Її відірвали від землі й кудись потягли. Вона звивалася щосили і намагалася кричати, але з цього виходило тільки приглушене мичання. Щось гостре встромилося під лопатку.
«Не може бути...» — тільки й встигла подумати Лів, після чого втратила свідомість.
Андре лобіг до каменів всього на кілька секунд пізніше. Але дружини там вже не було.
— Лів! Лів! — він голосно гукав її. — Де ти сховалась? — його турбувало те, що він не чує її думок. — Лів, кохана, де ж ти? Виходь!
Він знав, що подібне може трапитися, бачив розмиті попередження у своїх провидіннях. Але саме тієї ночі дозволив собі занадто розслабитися, частково втратив пильність.

Сріблястий автомобіль зі зв'язаною жінкою на задньому сидінні вже мчав вільною від іншого транспорту нічною трасою.