Читати книгу - "Зерно правди"

би журналістів до тих, хто полюбляє забавлятися з лабрадорами, та й забув би про це. На жаль, у його розслідування вже стільки разів утручалися дебіли, які волали про право громадян на інформацію, примудрялися стільки разів роздмухувати найгучніші та найжорстокіші аспекти справи й перековбасити все в головах свідків, стільки разів, незважаючи на прохання, публікувалися факти, які затягували слідство на тижні, а то й на місяці, що якби милосердний Господь звернувся до Шацького з питанням, яку професійну групу слід негайно знищити, він не вагався б із відповіддю жодної секунди.

І от виявляється, що може, його хата й скраю, проте не зовсім.

— Чи встановлені вже якісь винуватці?

— Наразі слідство провадиться «у справі», а не «проти». Це означає, що ми вивчаємо різні сліди, допитуємо різних осіб, проте нікому не було пред’явлено звинувачень, — Міся відповідала гладко, причому з її обличчя навіть на мить не зникала материнська усмішка. Це було вже надцяте дурнувате, некомпетентне запитання, і Шацький із жахом збагнув, що провінційні перодряпи були ще тупішими від столичних.

— Як ви прокоментуєте факт, що жертву було брутально вбито ножем для кошерного забою?

У залі запала тиша. По обидва боки столу. Шацький уже відкривав рота, коли залунав дзвінкий, приємно високий голос Басі Соберай.

— Шановні пані й панове, на жаль, складається враження, що хтось намагається утруднювати слідство, поширюючи плітки, а ви прямуєте за ними, як вівці на заріз, не обов’язково ритуальний. Фактом є те, що жертву позбавлено життя шляхом перерізання шийної артерії, дуже неприємним чином. Ще один факт, що для цього було використано дуже гостре знаряддя. Але про ритуальний забій нам нічого не відомо. Ані про кошерний, ані халяльний чи будь-який інший.

— Тобто йдеться все-таки про єврейський чи арабський ритуал?

— Шановний пане, — утрутився Шацький, — не йдеться про жодний ритуал. Повторюю — жодний. Звідки у вас узагалі такі ідеї? Я щось пропустив? Може, це у вас така мода — називати будь-які вбивства ритуальними? Сталася трагедія, жінку позбавлено життя, ми всі працюємо скільки сил, щоб з’ясувати цю справу й зробити все, аби злочинця було знайдено. Обставини вбивства анітрохи не відрізняються від десятків інших, з якими мені довелося мати справу раніше, а я відпрацював п’ятнадцять років у центральній прокуратурі Варшави. І справді багато чого набачився, повірте мені.

Міщик подивилася на нього вдячним поглядом, на диво позбавленим материнського схвалення.

Підвелася якась, страшна як ніч, журналістка в зеленому светрі, звісно, не назвалася, певне думає, що всі її повинні знати.

— Потерпіла була єврейкою?

— Для слідства це не має жодного значення, — відповів Шацький.

— Я так розумію, що якби жертва була гомосексуалістом, то це для вас теж не мало би жодного значення? — страшненька журналістка чомусь здавалася ображеною.

— Мало би таке саме значення, як, наприклад, факт, що вона грала в шахи чи полюбляла риболовлю...

— Сексуальна орієнтація — це для вас різновид хобі?

Регіт. Шацький почекав.

— Усе, що стосується жертви й підозрюваних, має значення для слідства й ми все перевіряємо. Проте досвід показує, що мотиви вбивств рідко криються в релігійних чи інших уподобаннях.

— А в чому? — вигукнув хтось із залу.

— В алкоголі. Грошах. Родинних стосунках.

— Але такий антисемітський учинок заслуговує, мабуть, особливої уваги? — наполягала журналістка. — Особливо в місті погромів, у країні, де антисемітизм і ксенофобські настрої досі процвітають?

— Якщо вам відомо про якісь антисемітські вчинки, напишіть заяву. Я про це нічого не знаю, слідство у справі про вбивство Ельжбети Б. точно не має із цим нічого спільного.

— Бо я, пане прокуроре, хочу написати правду. Поляки заслуговують на правду про себе, а не лише на випране й підкрохмалене геройство.

Кілька осіб зааплодувало. Шацький пригадав, як аплодували Лепперові, коли той, регочучи, патякав, чи можна зґвалтувати повію. Атож, та сцена була квінтесенцією правди про польські медіа. З останньою реплікою журналістки він якраз погоджувався, і все-таки в ньому зростало відчуття, що вони тут лише марнують час. Глянув на Міщик і Соберай — обидві непорушно сиділи перед камерами, ніби цей цирк мав тривати весь день.

— Гаразд, будь ласка, пишіть правду, — на жаль, Теодорові не вдалося приховати зневагу, це було видно по його обличчю, — може, таким чином покажете правильний шлях своїм колегам по фаху. Останнє запитання, нам треба працювати.

— Ви антисеміт, пане прокуроре?

— Якщо ви єврейка, тоді так, я антисеміт.

5

Він був розлючений. Після прес-конференції втік до свого кабінету, щоб уникнути розмови з Міщик. Перекинувся кількома словами із Соберай і зателефонував Вільчурові, щоб перевірити, як іде слідство, проте жодного прогресу не було. Свідки не з’явилися, слідів крові не знайшли, перегляд записів інших камер нічого не дав, Будник сидів удома. Опитування решти знайомих Ельжбети Будник лише підтверджували, що вона була надзвичайною людиною, життєрадісним, жвавим організатором дитячих курсів і вистав. Не всі схвально відгукувалися про її шлюб, проте всі говорили, що вони «принаймні були друзями». Справа грубшала, а Ельжбета Будник перетворювалася на святу, але у справі не з’являлося жодних мотивів, і прокурор Теодор Шацький був цим пригнічений. Він ледве втримався, щоб не сісти до машини й не поїхати назустріч Шиллерові, допитати його де-небудь на автозаправці в Козеницях, зробити бодай щось, чогось довідатися, зсунути справу з місця.

У пошуках свіжих думок і свіжого повітря він вийшов із прокуратури, проминув стадіон, де й досі тривала якась акція на захист яток із картоплею, і подався Староміською в бік костьолу святого Павла, повз вілли сандомирської еліти й сучасний парк «Ключиці», що розташувався в яру із тією самою назвою. Шацький не бачив цього місця до реконструкції, та схоже, що то була типова яруга, прихисток усіх, хто вшановував святого Шмурдяка, і де будь-якої пори можна було втратити цноту всупереч власній волі. Ішов швидко, сягнисто. Було так тепло, що він розстебнув плаща, мжичка осідала на вбранні, вкриваючи Шацького ефемерним блискучим панцирем.

Дійшов до костьолу й мальовничо розташованого при ньому цвинтаря. Хмари розвіялися настільки, що було видко пагорб із сандомирським історичним центром, від якого Шацький був відокремлений яром. Місто звідси скидалося на корабель, що дрейфує по щойно зазеленілій оболоні. Шпичаста вежа костьолу була носом корабля, кам’янички виглядали як розставлені на палубі контейнери, щогла ратушної вежі стриміла якраз посередині судна, на кормі стояла присадкувата Опатовська вежа. Звідси Шацький добре