Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава двадцять третя. Маг третього кола.
⁃ Хууух, аж на душі полегшало.
Я просканував рівень, на якому знаходився. Не знаю, на якій це глибині, та монстри навкруги були значно сильнішими за мене, безперечно. Неподалік, за міцним магічним барʼєром, знаходилась хатинка, чи навіть халупа з трьома стінами складеними з уламків чорних скель та дощатим дахом. Мабуть, то Ром там жив. Я підійшов ближче і торкнувся барʼєру. Рука легко пройшла крізь нього. Скоріш за все він лише проти монстрів. Я зайшов всередину і озирнувся навколо. Широка деревʼяна лава, стіл з каменю, багато полиць як для такої халупи… На полицях майже порожньо, лише кілька незрозумілих мені магічних приладів, пара керамічних глечиків та мисок, у яких були якісь кольорові порошки. Я поворушив пальцями порошок в тарілках і знайшов в одній з них срібний перстень сховище. Не знаю, то Ром ховав його тут, чи сам колись поклав та забув, від схибленого чого завгодно очікувати можна.
Я активував сховище і зазирнув усередину. Небагато срібних монет, десятки два магічних сувоїв, кілька рукописних книг, мабуть його авторства і півтори сотні ядер монстрів девʼятого класу. А це вже джекпот. Погортавши жовті сторінки рукописів я поклав їх до основного сховища у секцію «література». Туди ж відправились і сувої, в яких я теж не розбирався, але най там полежать. Висипав ядра на підлогу і узяв одне до рук. Важке, розміром з голову людини, кришталево прозоре… Я фізично відчував, яка неймовірно скажена сила була скована всередині. Неймовірна краса. Намилувавшись вдосталь, сховав і їх.
Настав час вирішити, як звідси вибратись. До переходу було кілометрів тридцять, які я подолати точно не зміг би - сотні сильніших за мене монстрів цього просто не дозволять. Варіант був лише дочекатися Луі та змусити його вивести мене з глибоких рівнів. Я провисів у печері на цепу близько місяця, тож, якщо він дотримається обіцянки даної Рому, то прийде місяці через два. Чекати мені не дуже то й хотілося, але інших більш менш безпечних варіантів я не бачив.
Я ліг на лавку і замислився. Мені все не йшли з голови слова Рома, про кола у мені. Навряд чи він мав на увазі кола мани навколо серця мага, адже він стверджував, що вони мені не потрібні. Так що, чорт забирай, цей схиблений хотів сказати? Вони у мені, та в мене їх немає, бо не потрібні…
Кола мани навколо серця це інформація, за якою маг перетворює навколишню ману на те, що йому потрібно. Я не відчуваю зовнішню ману, бо вона мані і не потрібна, адже я сам і є мана. Це нісенітниця. Але…
А що буде, якщо створити коло мани у собі? Це можливо? Я витягнув конспекти Суі і відкрив зображення магічних печаток першого кола. На вигляд навіть прості, набагато простіші магічних кіл з рунами, що я створював для поглинання мани монстрів. Я давно зрозумів з текстів у конспектах сенс цих кіл, та навіть призначення кожної рисочки у їх складі. В мене була навіть проста та витончена теорія, як підсилити ці кола у кілька разів за допомогою рун. Проблема лише у тому, що я не міг створювати ці кола…
Але, те що я не можу створити це коло зовні, зовсім не означає, що я не зможу викарбувати їх всередині! Кола всередині мене! Ось що мав на увазі хворий Ром!
Я сподівався, що моя здогадка є вірною, і я не утну зараз якоїсь дурниці, через яку мене розірве на дрантя. Так! Я витягнув стилус з папером і почав перемальовувати магічну печать першого кола магії, простої вогняної кулі, у формі кільця. Готово. Тепер, посилити його рунами. Готово. Я дивився на малюнок і, здавалось, що чогось не вистачає. Точно! Є порядок рун при поглинанні, а мені ще потрібен порядок рун для віддачі! Зробивши це, я набув впевненості, що це точно спрацює.
Для експерименту я вибрав нижню фалангу мізинця на лівій руці і почав карбувати навколо неї свою щойно винайдену магічну печать. Було до біса боляче і важко перенести усі деталі з паперу на свою кістку, та за кілька годин праці я впорався на відмінно.
На всяк випадок я відійшов на кількадесят метрів від халупи і сконцентрував увагу на нижній фаланзі, намагаючись активувати магічну печать. Раптом над моєю головою загорілася невелике яскраво червоне магічне коло, яке швидко розширилося і опустився десь на рівень мого коліна. Я озирнувся навколо. Прекрасне, яскраве, з геометрично вивіреними візерунками по зовнішньому та внутрішньому периметру, що утримували між собою руни, магічне коло повільно оберталося навколо своєї вісі, і тою вісью був саме я! Це що, типу магія активована? І як тепер її використовувати?
⁃ Вогняна куля! - вигукнув я у цілковитій тиші.
Нічого не відбулося. Магічне коло продовжувало повільно обертатись. Добре, спробую інакше. Я захотів, щоб передо мною зʼявилася вогняна куля. Вогняна куля зʼявилась. Вона висіла у парі метрів попереду, на рівні мого живота. Невелика, розміром з два кулаки, вона мала ідеальну форму та колір. Я подивився на скелю в кількасот метрах від мене, і побажав, щоб оця вогняна куля її атакувала. Майже миттєво вона вдарила в скелю і вибухнула. А непогано! У скелі виплавло діру кілька метрів завглибшки та пів метри у поперечнику. Магічне коло так і крутилося навколо мене.
Наступні кілька годин я експериментував та тренувався, створюючи вогняні кулі різного розміру та потужності. Вдосталь набавившись, я деактивував магічну печать, після чого коло навколо мене піднялося вгору, стислося у крапку і щезло.
Я маг першого кола! Здійснилося те, чого я так давно хотів! А скільки людей мені до того казали, що це не можливо? А? Де вони всі? Я маг!
Голосно сміючись, я повернувся до халупи де знову сів на лавку і мрійливо заплющив очі. Я був дуже задоволений собою.
Ну що ж, у цьому світі існувала магія наступних основних елементів: вогню, води, землі, дерева, повітря, металу, світла, пітьми, простору та часу. Усі інші то вже варіації та комбінації з десяти основних. У конспектах Суі детально розбиралися лише елементи вогню, води, землі та повітря. На кожен з них було по три магічні печаті від першого до третього кола, тож усього дванадцять.
Дні йшли, поступово на рівні знову стало світло, спалені вщент моїм проривом комахи відновили свою популяцію.
Наступні тижні, поки я чекав на повернення Луі, присвятив перетворенню магічних печаток з конспектів Суі та викарбовуванню їх на своїх кістках. Що дивно, я міг активувати одночасно магію усіх трьох кіл, і тоді навколо мене оберталися три яскраві червоні кільця одне більше одного. При цьому теорія у конспектах казала, що маг одночасно може користатися лише магією одного вибраного кола. Дивно. Також багато часу приділяв тренуванню з магією і поєднанню технік списа з ударами за допомогою магії. Дещо з цього виходило, дещо потребувало переосмислення, та я не здавався, бо вільного часу у мене було вдосталь.
І от настав момент, коли на рівень спустився Луі. Я одразу ж заховався за скелею і приготував тоненьку нитку зі своєї крові, надавши їй форму аурою.
Луі розслаблений йшов до халупи Рома, як тонка нить охопила його шию.
⁃ Ну привіт, гівнюк хвостатий! - сказав я виходячи з-за скелі.
Зіниці девʼятихвостого звузились і він смкнувся у сторону, щоб втекти.
⁃ Ні ні ні ні, ти лишишся поруч, адже не гірше за мене знаєш, на що здатна моя кров на великій відстані від чарівного мене.
⁃ Де шановний Ром?
⁃ Здох. - просто відповів я.
⁃ Ха-ха-ха, такого я точно не очікував. Щоб Бойовий Предок завалив мага восьмого кола… Не памʼятаю, щоб навіть чув схожі історії.
Було схоже, що він змирився з ситуацією.
⁃ Що ти хочеш зі мною зробити?
⁃ Те, що обіцяв. Адже я завжди тримаю свого слова. Я вбʼю тебе, а потім піду і виріжу усе твоє суче племʼя.
Луі мовчав, я теж.
⁃ Я знаю, що винний перед тобою, я підвів тебе під смерть двічі… Але інші мої одноплемінники ніяк не завинили тобі. Будь ласка, зміни рішення, не чіпай їх.
⁃ Скажи мені хоч одну причину зробити це.
⁃ Я не можу. Та я провів з тобою досить довгий час, і я знаю, що ти не та людина, яка вбиває невинних. Якщо хочеш, я укладу з тобою договір рабства під Оком Судді, і буду служити тобі до смерті, тільки не займай їх.
⁃ В тебе дах поїхав? На чорта ти мені впав, служака? Єдине, чого я хочу, то розчавити твою макітру в порох.
Я зітхнув.
⁃ Гаразд, я пообіцяю їх не чіпати за одної умови.
⁃ Кажи, я все виконаю.
⁃ Ти проведеш мене на двадцять пʼятий рівень. Доречі, а де ми зараз?
⁃ Добре, я виконаю твою умову. Ми на тридцять пʼятому рівні. Даси мені годину часу перед тим, як ми вирушим?
Я розвів руками, показуючи що мені однаково на то. Девʼятихвостий витягнув стилус та папір і сів щось писати. За годину він гукнув мене.
⁃ Я готовий, йдемо!
Вимушений був визнати, яйця у нього були сталеві. Ми мовчки рушили вперед, він попереду, я на метрів десять позаду. За дві доби, котрі ми йшли до двадцять пʼятого рівня, і словом не перекинулись. Не було про що. Він знав, що помре, я знав, що вбʼю.
На двадцять пʼятому рівні він повернувся до мене, витягнув листа зі сховища і протягнув його мені разом з перснем.
⁃ Останнє прохання. Передай цей лист і сховище моїй дружині.
В мене аж щелепа відвисла.
⁃ Та ти зовсім довбонутий. Гіршої кандидатури на листоношу не знайшов?
Луі подивився навколо.
⁃ Як бачиш, з іншими кандидатами на цьому рівні не густо…
Я був збентежений. Одночасно хотілося його і відпустити, і розшматувати. Підійшовши до нього, я злегка вдарив його кулаком у ніс, так щоб кров потекла.
⁃ Це плата! Давай сюди вже!
Я вихопив з його рук конверт зі сховищем, і перевірив чи була на ньому адреса. Була. Девʼятихвостий з посмішкою дивився на мене, з його бороди капала на землю кров.
⁃ Ну, то я пішов?
Я лише кивнув у відповідь. Слів у мене більше не було, та й не міг я нічого сказати. Луі повернувся до мене спиною і мовчки пішов уперед. Я не міг визначити, наскільки тверда була його хода, адже ноги закривали девʼять гордо піднятих пухнастих хвостів, та голову тримав він високо. У нього точно дзвеніли сталеві яйця. Була мить, коли я хотів його гукнути, щоб він зупинився, але я придушив те бажання. Кожне наше слово, кожна дія мають наслідки. Ми саме є і причиною наших дій, і результатом їх наслідків. Тому… Сто метрів. Я прибрав ауру, що стримувала мою кров. Вибух не лишив з Луі навіть пилинки.
Я просканував рівень. Кілька тисяч монстрів сьомого класу ховались у горах. Я посміхнувся. Кілька місяців тому я вирізав тут їх геть усіх, більше мільйона, а дивись же, знов звідкілясь беруться та плодяться. Та зараз монстри не були тим, що мене цікавить. Я щодуху побіг уперед, до переходу на вищий рівень.
Дорога нагору зайняла у мене три дні, я майже летів, ні на що не звертаючи уваги. З восьмого рівня я став помічати аури людей, та це мене не бентежило. На кінець третього дня я вийшов з підземелля, де провів два з половиною роки.
Сонце! Воно ще існувало…. Я подивився у небо, розкинув до нього руки і зареготав наче схиблений. Охорона та відвідувачі підземелля з осторогою зиркали в мою сторону. Чи мало тут схиблених ходить? Вигляд я ще той мав, увесь кудлатий та у пошматованому одязі. Пусте. Я похитав головою і побіг до міста Ванган.
На воротах охорона не хотіла мене пропускати, сприйнявши за якогось безхатька, та я витяг срібну табличку авантюриста гільдії міста, і вони прибрали мечі від моїх грудей.
⁃ Хлопці, а підкажіть найкращий постоялий двір у місті?
Я вислухав довге та заплутане пояснення і не кваплячись пішов і місто. Воно виглядало зараз краще, ніж коли я вперше сюди прийшов. Чистішим, галасливішим, чи що? Загроза прориву монстрів зникла, і люди повернулись до своїх старих домівок? Десь за годину я знайшов рекомендований мені постоялий двір і зайшов у широкі ворота. А непогано, як на зовнішній вигляд. Охорона на дверях сіпнулася, щоб мене зупинити, аби я не лякав своїм виглядом постояльців, та я просто притис їх аурою, щоб заспокоїти.
⁃ Найкращу кімнату на три дні! - я висипав дівчині за стійкою десяток золотих. Потім трішки подумав і добавив ще пʼять - І пошліть когось купити на мене якись простий одяг, гаразд?
Очі дівчини зблиснули тільки но вона побачила монети.
⁃ Так пане! Добре пане! Ходімо за мною, я вас проведу.
Ми піднялися на третій поверх у розкішний двокімнатний номер, де вона віддала мені ключ.
⁃ Пане, одяг буде у вас у номері за годину.
⁃ Дякую.
Вона вийшла, а я скинув з себе дрантя і почалапав до ванної кімнати. Святі їжачки, яке ж блаженство лежати у гарячій воді і не думати за підступних людей, що встромлять тобі ножа у спину, чи за монстрів, що хочуть тебе зжерти! Я насолоджувався так години зо дві, а коли вийшов комплект одягу і взуття лежав уже в номері на столі. Одягнувшись, я спустився униз і пішов до гільдії авантюристів.
⁃ Привіт, Жарочко!
Я привітався з дівчинкою за стійкою. Та довго дивилася на мене, але пригадати не могла. Я витягнув срібну табличку авантюриста і простягнув їй.
⁃ Пане Аней! Як ви… Ми думали, що ви загинули, адже ви увійшли у підземелля два з половиною роки тому!
⁃ Хе-хе, ще не родився той монстр, що здатен мене зжерти!
⁃ Невже ви і правда увесь цей час були у підземеллі? Мені сказали, що ви одразу пішли на одинадцятий рівень… Один…
⁃ Ага, було таке, ходив…
⁃ Ой, пане Аней, вашу табличку було анульовано, адже всі гадали… І щоб не було зловживань…
⁃ То що, її можна відновити?
⁃ Відновити ні, можна отримати нову.
⁃ То давай.
⁃ Добре. Ходімо за мною на перевірку сили, а вашу стару анкету я підніму з архіву і сама переправлю. Вибачте за незручності, пане Аней!
Вона усе торохтіла і торохтіла дорогою до приладу перевірки сили. Нарешті ми прийшли. Я вдарив два рази, нещасний прилад заскреготав від такого і показав рівень Бойового Предка вищого ступеня.
⁃ Бо… Бойовий Предок, вищий ступінь! Пане, ви здолали цілий рівень за два роки!
А непогана у неї памʼять.
⁃ Мені просто пощастило.
⁃ Пане Аней, іменні посвідчення Бойовим Предкам лише голова гільдії має право видавати, ходімо зі мною.
Вона витягла якусь паперову картку з приладу, де я перевіряв рівень сили і ми пішли на другий поверх гільдії. Головою був худорлявий чоловік середніх років з чорним волоссям через яке вже пробивалась сивина. Гострий погляд його очей нагадував хижого птаха, готового будь якої миті до рішучих дій. Міцні кисті та плечі було помітно навіть за широким одягом, що лантухом висів на ньому. Він мечник?
⁃ Пане голова, - Жарочка подала паперову картку йому - це наш авантюрист, що пропав на нижніх рівнях підземелля два з половиною роки тому, пан Аней. Наразі він повернувся і переоцінка його сили вказує, що він досяг рівня Бойового Предка вищого ступеня.
⁃ Хооо! Вищий ступінь? Це рідкість у наших краях і вдача для гільдії. Лиши нас, будь ласка.
Жарочка вийшла з кабінету.
⁃ Сідайте будь ласка. - він вказав мені на глибоке крісло поруч з його столом. - Мене звати Пір, я голова цієї гільдії.
⁃ Аней, приємно з вами зустрітись, пане голова.
Пір витягнув зі сховища золоту табличку і почав її змінювати, звіряючись з паперовою карткою на столі.
⁃ Тримайте! Вітаю вас з досягненням вищого щабелю у гільдії авантюристів Північної Імперії!
⁃ Дякую!
⁃ Чи є у вас час хоч трохи розповісти мені про стан речей на нижніх рівнях підземелля?
Звичайно, забагато розказувати я не хотів, тож збрехав, що спустився лише до двадцять першого рівня, і усе, чим займався, то виключно полюванням на монстрів. Він уважно слухав, іноді ставлячи деякі уточнюючі запитання. Перевірити по коливанням аури чи кажу правду він не міг, адже був на ступінь слабшим за мене.
⁃ Дивовижно! Пане Аней, якщо у вас є бажання збути високорівневі ядра монстрів, то наша гільдія завжди готова вам у цьому допомогти. Щоправда, наші ціни на декілька відсотків нижчі, за пропозицію гільдії ремісників…
Мабуть, він хотів щось додати на кшталт єдності співгільдійців та іншу потороч, та я його перебив.
⁃ Я не проти, у вас є прайс лист закупівельних цін? Я гляну і вирішу які ядра зможу вам продати.
Було б дивно і неввічливо, аби людина, що лише вийшла з підземелля не схотіла б збути кілька ядер. Пір витягнув аркуш паперу і простягнув його мені.
Ядро першого класу - один срібний
Ядро другого класу - пʼять срібних
Ядро третього класу - один золотий
Ядро четвертого класу - шість золотих
Ядро пʼятого класу - пʼятдесят золотих
Ядро шостого класу - пʼятсот золотих
Ядро сьомого класу - пʼять тисяч золотих
Ядро восьмого класу - пʼятдесят тисяч золотих
Ядро девʼятого класу - від пʼятисот тисяч золотих, в залежності від якості.
Нічого собі. А старий Ром нічогенький спадок мені лишив! Я витягнув десять ядер шостого класу і одне сьомого, та поклав їх на стіл перед Піром.
⁃ Відмінно! - Пір дістав кошіль з золотом і простягнув мені - Ваші десять тисяч!
Я забрав гроші і хотів був вже йти, але голова знов зупинив мене.
⁃ Пане Аней, ви маєте якісь подальші плани? Залишитесь у місті чи знову підете у підземелля? Я не просто так питаю, - додав він - я маю повідомити місцеву церкву Білих Близнюків про зміни у балансі сил регіону, якщо ви лишаєтесь тут.
Знову цей баланс сил, трясця його.
⁃ О, будь ласка, не турбуйте церкву, я на днях поїду з королівства, у мене багато справ лишилося поза його межами.
⁃ Дуже жаль це чути, та бажаю вам якнайшвидше їх владнати!
Ми потиснули один одному руки і я вийшов з кабінету.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.