Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Я глибоко дихала, швидко ковтаючи повітря. Страх, що я ледь не померла відбивався глибоко всередині. Я міцно обняла себе руками, ледь не до болю. Краплі води стікали моїм обличчям. Я провела рукою витираючи їх. Мені було настільки холодно, що в мене вже починали стукати зуби.

— Ти вся тремтиш. — промовив Давид.

Він забрав свою руку з мого передпліччя та відчинив двері загальної ванни. Я невпевнено зайшла в середину.

— Зніми одяг. — сказав він, залишаючи мене у ванні.  — Я зараз принесу сухий.

Тремтливими руками я зняла светр, а за тим і штани, залишившись в одній білизні. Вкутавшись в рушник я поглянула на себе в дзеркало. Волосся прилипло до чола, туш потекла зробивши темні плями на щоках. Вигляд в мене був жахливий.

Я стала під струмінь гарячої води, щоб хоч трохи зігрітись. Все ж таки моє не вміння плавати, зіграло не на мою користь. Коли ми їздили на море я завжди залишалась біля берега, і мені було так комфортно. Я не відчувала потреби навчитись плавати.

Висушивши волосся я стала біля дзеркала і зав’язала його у легку косу.

Я підскочила на місці, коли почула стукіт у двері.

— Можна зайти? —почула за дверима голос Давида.

Я прочистила горло та нервово потерла шию.

— Так. — сказала голосно, як тільки могла.

Двері відчинились і Давид зайшов тримаючи у руках мій одяг. Він старався не затримувати на довго погляд на моїй голій шкірі.

— Дякую. — тихо сказала. Помітила, що він теж встиг зняти з себе мокрий одяг.

— Одягайся. — я забрала у нього одяг. — Я буду у вітальні.

Я не знала, чи розцінювати це як запрошення приєднатися до нього чи щось інше. Але він точно захоче дізнатись, що між нами відбулось.

Він зачинив двері залишаючи мене наодинці. Я швидко одягнулася і невпевненими кроками зайшла у вітальню. Давид сидів нахилившись вперед та зчепивши руки перед собою. Почувши мої кроки він повернув голову. По тому, як горять його очі я зрозуміла, що мене чекає не легка розмова.

— Сідай. — він вказав на місце навпроти нього.

Я мовчки сіла чекаючи, що буде далі.

— Я хочу знати все, — сухо промовив він, — Він того про що ви говорили до того як ти опинилась в басейні.

— Гаразд, — видихнула я та залишила перебирати пальцями поділ светра. — Я вирішила прогулятись і…

Я запнулася підбираючи правильні слова. Він не зводив з мене своїх карих очей, очікуючи наступних моїх слів.

—Ми зіштовхнулися з нею біля басейну.  Вона твердила, що ти мене використовуєш, бо не можеш покохати таку, як я. — він примружив очі, а я додала посміхаючись. — Знаєш, нам справді вдалось створити ілюзію для всіх про наші стосунки. Нам навіть її вдалось обдурити.

Він не посміхався.

— Ти не договорюєш. —  зробив висновок Давид, і моє тіло напружилось. —  Алісо, ти ж розумієш, що якби я не опинився поруч це б закінчилось інакше.

— Я сама чудово розумію чим це могло б закінчитись. — буркнула я.

— Якщо ти знаєш, тоді скажи. Це через неї ти опинилася в басейні?

Я помітила, як міцно він стиснув щелепи і дивився на мене похмурим поглядом. По його обличчю я розуміла, що він здогадується, але він хотів почути це від мене. Я відвела погляд та слабо кивнула.

— Я це так не залишу. — пробурмотів він скоріш для себе. —  Вона заплатить за те, що скоїла.

Він різко піднявся і я зробила те саме.

— Не треба.

Давид здивовано глянув у мої сірі очі. Він підійшов майже впритул, і провів рукою заправляючи пасма мого волосся за вухо. Від його дотику внизу живота з’явилось приємне тепло.

— Ти занадто добра для цього світу… і для мене.

Останні слова він додав дуже тихо, але я їх почула. Він похитав головою та пішов на вихід.

— Ти куди?

— Мені потрібно подумати. — кинув він піднімаючись сходами на верх.

Коли надворі стемніло я піднялась до себе в кімнату й лягла на ліжко. Близько години я крутилась з одного боку на інший, але таки не змогла заснути. Ще й до всього додався грім і дощ від якого я кожен раз здригалась.

Тихими кроками я вийшла зі спальні, зачинивши за собою двері. Я зупинилась біля кімнати Давида. Я вагалась чи варто мені до нього заходити, але він казав, що в нього погано зі сном, тому була надія, що він ще не спить. Я легенько постукала, але він схоже не почув. Повільно натиснувши на ручку я відчинила двері. Все ще тримаючись за ручку я всунула голову через щілину  в середину. В темряві я побачила, що він вже був у ліжку.

— Давиде, ти спиш?

— Ні. — сказав він і перевернувся до мене обличчям. — Чому прийшла?

Я зайшла в середину та зачинила за собою двері.

— Через грім я не можу заснути, — пояснила я. — Можна я побуду трішки біля тебе поки він не мине?

 Я нервово почала кусати внутрішню сторону щоки.

— Він може бути до ранку. — промовив Давид.

— Вибач, це була погана ідея. — промовила я повертаюсь до дверей.

— Ходи сюди! — зупинив він мене. — Ти можеш цю ніч спати біля мене.

— Ти впевнений? — схвильовано запитала.