Читати книгу - "Веле Штилвелд: Сни далеких світів, Веле Штылвелд"

Я спав незабутнім сном праведника, коли до мене раптово зателефонували.
- Ви ще не забули своїх обов'язків позамежного ревізора щодо перевірки присутніх місць цього світу? Так ось вам нове завдання: терміново піднімайтеся, щоб за п'ять хвилин ви були готові.
- А що, уві сні я готовий, то тільки встиг би промити очі і вчасно прогавитися.
Так і вчинив, але тільки-но відкрив внутрішній зір, як відразу опинився в якійсь дуже дивній дитячій гротеці, в якій було всього два умовно ігрових приміщення, з'єднаних між собою гімнастичною стінкою, крізь прорізи якої можна було побачити протилежну кімнату.
В одній із цих ігрових кімнат умовно назвемо її першою, стіни якої були трохи профарбовані в біло-салатових і білих тонах, нанесених на в'ялу підкладку кольору саваної слоновості. Я б точно порадив вам уявити слона кольору савани, що бреде по березовому гаю.
Посеред цієї кімнати стояв якийсь відшебушний телевізор із зовнішнім дизайном сімдесятих, але досить сучасний за якістю трансляції усіляких ігрових шоу. Тут же знаходився стіл із настільними іграми - ручними хокеєм і футболом, в обидва з яких треба було грати, поперемінно посмикуючи то правою, то лівою рукою для того, щоб досягти якогось результату.
Для цього спочатку слід було різко натиснути на обраний лінійний важіль, який відводив двох гравців вправо, або повертав обманним рухом вліво, а потім стільки ж різко одним ударним клацанням заслати в область воріт маленький ігровий м'ячик, і при цьому встигнути натиснути на важіль кульбіта фігурки , та так, щоб вона спочатку виявилася попереду, а позика ззаду м'яча, який у цей час вже мчить до гуттаперчевих воріт ігрового супротивника.
Втім, при цьому і протилежний гравець не мав спати. І так само відповідати… Як видно, але щодо відповідального, його ворота були захищені на смерть. Проте рахунок згодом збільшувався: забитих 25 та 4 пропущених.
Тобто я, мабуть, чи то тупо програвав, чи то безглуздо піддавався. У той час з кута цієї кімнати весь час чути було тихий глузливий шепіт:
- Ось і ви точно того не знаєте, і цього точно що не проходили, і того зроду знати не будете або на крайній кінець ще дуже не скоро дізнаєтеся ... Ну, не ваше це - вчити дітей, тим більше, перевіряти шкільних вчителів на їх моральні очеп'ятки. Та просто вони й самі й сотій частині того, що належало б знати, - не знають, зате жалюгідний ментальний момент у них розвинений цілком, а до нього ж трохи творчість, бо після них все-таки залишаються на землі люди, які вміють дихати. , писати та говорити всякі різниці: сумніватися та радіти, любити та ненавидіти…
Але любити вони вміють найменше, і їх самих ніхто не хоче любити, бо їх просто ніхто не вчить цьому. Або бодай тому, щоб зрідка помічати в цій кімнаті серед інших дітей мене! Адже всі інші дітки у цій чортовій ігротеці якісь рухливі, сильні, спритні. Тільки не я…
Ну, гаразд, зате у них мізками ідіотів... А що ви хотіли? Хіба це не ціна всієї їхньої душевної незручності, нерухомості, неповороткості.
А я тільки того й чекаю, коли хтось із них підсунеться до мене і спробує просто поговорити про сьогодення, чи минуле, майбутнє… про мої біди - не перемоги, які я вічно долаю…
І тут я втрутився.
- А, власне, хто ви такий, щоб усі вони мали до вас інтерес? Ви ж самі не прощаєте їм навіть їхнього повсякденного і з вашого погляду неповноцінного світу…
Адже самі ви такий собі ображений зоряний хлопчик, який утворився там, де його ніхто і сном-духом не чекав...
Так-так, - буркотів маленький та недоречний карл. - Ми ж вислали вас на планету Богів уявляти недозоре людство. Як же ви тут опинилися, коли тут вас не повинно бути? Скажіть на милість, як ви тут раптом несподівано намалювалися?
А ви знаєте, мені цікаво, як…. Ось був я, який цілком вільно знаходився і здійснювався там, і, уявіть, при цьому вважався не в останніх ... І раптом тобі бац, і депортований зовсім раптово на Землю, та не звідки, а з планети Богів!
І ось на тобі, намалювався у тутешній гребанній ігротеці - не зовсім здоровою, та й не зовсім людиною, а такою собі зоряним карликом... Я б тільки хотів запитати у творця, хоча б цих двох співвісних світів: навіщо він вчинив саме зі мною і саме так? На планеті богів я раніше був у розрідженому стані: розумієте, там так заведено, там такі правила гри, така у них атмосфера зі своїми власними іншими літосферою та ноносферою!
А тут тільки такі дивовижні наслідки… Каліка, недосутність, недолюдина, недолуга. Ви розумієте? Як тут не заволати, якщо всі ви тут немов у закупореному ведмежому кутку. Живете в обмилках власних душ, чуєте навіть себе самих тільки в пів-вуха, а до інших геть-чисто глухі! Ну, ось звідки такі наслідки: адже самого мене втиснули зоряним карликів у дискотеку вічної печалі… Вибачте, а можна я по-вовчому завою… Адже я не очікував, що відтепер і жити і вити мені доведеться якимось особливим зоряним перевертнем. Адже відтепер я не бог і не людина.
Ні, мені навіть зрозуміло, що зі мною відбувається, і чому ніхто не може не домовиться зі мною ... Гаразд, буду тимчасово повіреним зірковим карликом, але дозвольте, тоді я свербітиму вам тимчасово не богам, але людям ... А ви будете слухати! Тому що це я вам сказав!
То, власне, ви про що? Ах, так, про вашу сутність, що не відбулася на Землі, і про вашу трансцендентність у навколишньому просторі, та про ваш стан Зоряного вигуку, коли весь час ви хочете витягувати з себе якісь колишні недомовки, якісь вічні напівзітхання, якісь безглузді напівдії…
Ні, любчику… Якщо ви вже в ігротеці, то, чорт забирай, грайте і робіть все для того, щоб вас помітили: хоча б злостите по-справжньому, або вигруєте, або хоча б програєте, або залишайтеся в навмисних дурнях, або викручуйтесь, виверчуєтеся ... Ну, хоч щось робіть хоч що-небудь!
А що мені робити, коли я ні в тих, ні в цих, коли на планеті Богів я був до часу народженим, і на мене вже ніхто там не ставив, просто невчили і не встигли зробити хоч якісь ставки.
Ось так, просто невчили весь цей дебет-кредит і до побачення! Так, їм там було мене не шкода - адже людство надіслало планету богів тільки генний посів: ви навіть не повірите, а в ньому - мільярди сперматозоїдів, яких раптово позапланово завантажили родову порожнину архаїчного транспортного засобу, що сяк-так дісталася планети богів із Землі а це був просто перевірочний тест на людські пагони на планеті богів. Вони просто захотіли дізнатися: чи можуть бути людські сини в давно порушеному світі назавжди вчорашніх богів.
Ось ми перші і з'явилися туди ... Такі браві, такі собі бійці-молодці, і всім нам було велено відразу ж забиратися геть - хто як, хто в чому на планету богів прийшов, з тим і вали прийшов до часу, значить не для себе все ці наступні миші - не дихайте ...
Дихайте собі назад на планету Земля і навіть листів не пишіть! Ось і відправили нас на Землю… Але фігушки з цього вийшли… Контрольно-пропускні станції всієї галактики стали приймати нас з усією суворістю космічних карантинів: тряси до перетрушувати до одуру, поки з самого мене не вибили половину корисних мені генних молекул і не перетворили мене Зоряний карлик.
А мені тепер що, тільки попою треба нюхати земних папуг, або ще гірше:
-Тихо сиди, казочку слухай та кашку міжзоряну їж... Та знаєте ви, що сам я стільки казок розповісти вправі та до того кожну з наміром, що залишу вас з носом... Але, про гордеці з нинішнього незоряного людства, але ви ж навіть цього знати не хочете...
Ну чому не хочемо. З нинішніх міркувань ми вам уже й роботу знайшли прямо тут, в ігротеці. Ви тепер її архітектор та архістратиг. Ось не подобаються вам біло-салатові стіни. Так розпорядьтеся зробити їх сіро-бузковими. І вам їх явять! Негайно!
Наступний пролунала команда десь уже в далекому нетутешньому просторі, і до зоряного карлика тут же підпливли запобіжні роботи, щоб фізично підняти його сутність.
Хоча, здавалося б, як було б просто, так само легко відмаститися від будь-якого суміжного земного людства виду, від усіх цих не мають пупків але зате мають рисій розріз очей сутностей, яких все більше і більше стало проявляється на Землі там, де планеті богів була у цих сутностей просто у себе на Землі просто під подушкою.
Адже часом перейти з однієї кімнати в іншу не так просто. Так раптом виявилося, що реальна маленька людина-напівкарлик з космічними пропаданнями втрачених у відкритому космосі частин земного скелета, не могла так просто перейти з однієї кімнати ігротеки в іншу - його і тут переносили двоє дивних істот тільки віддалені нагадували людські сутності з тими рисами. і без пупків… Відтепер вони були земними кінцівками зіркового карлика, чий шлях у галактиці планети людей був нескінченний…
Хтось здалеку видав мені команду:
- Не дивися на життєві дрібниці, дивись у корінь! – застуджено заговорив Зоряний карлик якимсь особливим, дивно присушеним голосом, ніби в гортані в нього роївся найдрібніший зоряний пил. - Я тут же прислухався до такої несподіваної поради, і мені раптово вдалося всіх одразу їх побачити... Правда, тільки зі спини, оскільки всі ми раптом опинилися в другій, зовсім іншій кімнаті, яка й досі ховалася від нас за гімнастичною стінкою, і , як здавалося, була вже навіть не кімнатою, а несподівано розірваним простором гаражного пакгаузу, хоча, за логікою речей, тут не мало бути ніякого дивного гаража, адже всі ми за тією ж непохитною логікою мали все ще малюватись порушеною гротекою.
...