Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

– Я так перелякалася, – зітхнула Маруся.

Мстислав знову посміхнувся, цього разу гірко. Він був радий, що вона хвилюється за нього, але водночас і сумував. Він знав, що Маруся не кохає його. Її серце належало Грицю Бобренку, його старшому противнику за її кохання(не забуваєм ще за Івана Іскру,"від автора"). Зараз вони разом із Лізою мабуть у Гриця вдома.

Мстислав уявив собі їхню щасливу пару, не дивлячись на те, що в їх стосунках пройшла тріщина. Гриць, високий і статний, з добрими очима, а поруч – Маруся, в білій весільній сукні, з квітами у волоссі. Серце стиснулося від болю. Він розумів, що має відпустити її, але це було так важко.

Мстислав опустив очі. Перед його внутрішнім зором постали спогади з дитинства про їхні спільні прогулянки лісом, про теплі вечори біля каміна, про щирі розмови. Він ніколи не забуде ці моменти.

– Мені так добре, коли ти поруч, – прошепотів він, не відриваючи погляду від підлоги.

Маруся ніжно погладила його по волоссі.

– Я завжди буду поруч, Мстиславе. Ти ж знаєш.

Вона нахилилася і поцілувала його в щоку. У цей момент Мстислав відчув себе найщасливішою людиною на світі, незважаючи на біль у серці. Адже він мав можливість бачити її кожного дня, чути її голос, відчувати її тепло. І цього було достатньо.

Кімната, раніше сповнена напруженого очікування, перетворилася на вир емоцій. Саме в той мить, коли теплі дотики Марусі торкнулися щоки Мстислава, двері кімнати безшумно відчинились. На порозі стояла Марина, її очі, зазвичай м'які та спокійні, тепер спалахували ревнощами. Погляд Марини миттєво впав на плями крові на одязі Мстислава, а потім перемкнувся на сцену, що розігрувалася перед нею. Серце Марини завмерло від болю і зради.

Марина, не в змозі стримати порив ревнощів, кинулася на Марусю. Її нігті впилися в шкіру суперниці, залишаючи на ніжній шкірі червоні сліди. Волосся Марусі було стиснуте в жмені Марини, і дівчина відчувала, як коріння волосся тягне шкіру голови.

Мстислав, спочатку приголомшений несподіваним вторгненням Марини, швидко зрозумів, що відбувається. Він спробував розірвати зчеплених дівчат, але вони були надто захоплені сутичкою. Маруся, розлючена нападом, почала відбиватися, і кімната перетворилася на справжнє поле бою. Мстислав, відчуваючи себе безсилим, намагався втихомирити дівчат, але його спроби були марними. З кожною секундою сутичка ставала все більш запеклою.

Нарешті, виснажений боротьбою, Мстислав зумів розтягнути дівчат в різні боки. Вони стояли, дихаючи важко, обличчя спотворені люттю. Маруся, розчухана і з пошкодженим одягом, дивилася на Мстислава з докором. Марина, зі слідами боротьби на обличчі, не могла приховати своєї ревнощів. Кімната застигла в напруженій тиші, повітря було наелектризоване.

Тиша, що запанувала після сутички, була напруженою і важкою. Мстислав, дивлячись на обличчя кожної з дівчат, зрозумів, що пояснення просто необхідні. Звернувшись до Марини, він почав розповідати про те, що сталося минулої ночі.

"Марина, я прошу тебе повірити мені. Сьогодні вночі я зіткнувся з чимось жахливим. Мертвяк, піднятий нечистою силою, напав на мене. Ми билися до самого світанку. Ця кров на моєму одязі – доказ нашої сутички. Мертвяк зараз лежить на подвір’ї, якщо ти не віриш, можеш переконатися сама." – його голос був спокійним, але в очах читалася щирість.

Маруся, яка до цього моменту мовчала, теж вирішила додати свої пояснення. Вона звернулася до Марини: "Марина, я тебе прошу, не думай нічого поганого про мене. Я кохаю лише Гриця Бобренка і ніколи не мала наміру відбирати у тебе Мстислава. Він для мене просто друг, і я переживала за нього, коли побачила його в такому стані."

Марина слухала їхні пояснення, намагаючись осмислити все, що відбулося. В її голові крутилися різні думки: страх, сором, збентеження. Вона згадала всі попередні випадки, коли ревнощі підштовхували її до необдуманих вчинків. І тепер, усвідомлюючи, наскільки вона помилялася, відчувала себе жахливо.

"Маруся, я… я прошу у тебе вибачення. Я не мала права так себе поводити. Я знаю, що ти мене не любиш, і я не маю на це ніякого права." – її голос тремтів від хвилювання.

Маруся, бачачи щире каяття Марини, відповіла: "Я тебе прощаю, Марина. Але давай більше не будемо сваритися через дрібниці. Ми ж друзі, чи не так?"

Марина кивнула у відповідь. Вона відчувала, що цей інцидент став для неї важким уроком. Вона зрозуміла, що ревнощі можуть зруйнувати навіть найміцніші відносини.

Після того, як емоції вщухли, і повітря в кімнаті знову стало чистим, Маруся вирішила розповісти про справжню причину свого візиту. Її голос звучав рішуче, хоча в очах мерехтіла тривога.

"Мстиславе, я прийшла до тебе не просто так. Я підозрюю, що твоя сестра Ліза – відьма. Вона приворожила Гриця, мого нареченого. Я шукала будь-які докази, які б підтвердили мої підозри. Я сподівалася, що ти зможеш мені допомогти."

Мстислав був шокований. Він не міг повірити в те, що його сестра здатна на таке. Він завжди вважав Лізу доброю і милою дівчиною. "Маруся, я не можу повірити в це. Ліза ніколи нікому не завдала зла. Ти, мабуть, щось плутаєш."

Між ними розгорілася суперечка. Маруся наполягала на своїй правоті, наводячи різні аргументи, а Мстислав відстоював честь сестри.

"Я не можу допустити, щоб ти так ображала мою сестру! Ти не маєш жодних доказів. А те, що ти бачиш в її поведінці, може бути просто збігом обставин." – з обуренням вигукнув Мстислав.

Розуміючи, що переконати Марусю йому не вдасться, Мстислав вирішив діяти. Він не міг залишити тіло мертвяка на подвір'ї. Потрібно було якнайшвидше його поховати за всіма правилами, щоб уникнути подальших неприємностей. "Я піду до священика. Нехай він допоможе мені поховати цього мертвяка. А ви з Мариною залишайтеся тут."

Із цими словами Мстислав вийшов з хати. Маруся і Марина залишилися наодинці. Тиша в кімнаті була напруженою. Маруся почала знову розглядати деталі інтер'єру, шукаючи якісь підтвердження своїх підозр. Марина, спостерігаючи за подругою, не могла не помітити, наскільки сильно Маруся переймається цією ситуацією.