Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

Марина, з осяянням в очах, подивилася на порожню хату, де жив Мстислав. Її погляд зупинився на зачинених дверях світлиці Лізи.

– А що, як пошукати в світлиці Лізи? – прошепотіла вона, ніби боячись почути власні слова. – Можливо, вона щось знає або навіть приховує.

Обличчя Марини виражало рішучість, змішану з легким страхом. Вона розуміла, що втручається в особистий простір Лізи, але заради розкриття правди була готова на все.

Вони тихо підійшли до дверей Лізиної світлиці і обережно відчинили їх. Кімната була затишною і охайною, пахло висушеним зіллям. На стінах висіли рушники з вишиваними квітами, а на столі лежали розкидані лічильні дощечки та невеликий молитовник.

Марина почала ретельно оглядати кімнату. Вона перевернула кожну дощечку, переглянула всі скрині, навіть зазирнула під піч. Її супутник тим часом оглядав шафу і комод.

І ось, на дні нижньої скрині комода, Марина знайшла невеликий, потертий шматок пергаменту. Він був забруднений і лежав під купою сухих листків. Серце Марини завмерло. Вона обережно витягла пергамент і розгорнула його.

На пергаменті дрібним, кострубатим почерком було виведено кілька рядків. Дівчина писала про свої почуття, про стосунки з родиною та сусідами, про свої мрії та страхи, про кохання до Гриця, про ненависть до Марусі.

Серед записів Марина знайшла кілька, які особливо її зацікавили. Ліза згадувала про якісь таємниці, про які нікому не могла розповісти. Вона писала про дивні речі, які відбувалися в їхньому домі, про відчуття, що хтось її спостерігає.

Крім пергаменту, під матрацом ліжка Марина знайшла невелику шкатулку, обмотану старою тканиною. Всередині шкатулки лежав маленький, висічений з дерева медальйон. На медальйоні було викарбувано зображення молодої жінки, яка дуже нагадувала Мстиславову та Лізину матір. Але в очах жінки було щось дивне, яке не давало Марині спокою.

Знайдені докази не були явними і однозначними, але вони змусили Марину ще більше заглибитися в розслідування. Вона розуміла, що тепер їм потрібно діяти ще обережніше, адже вони могли наблизитися до розкриття страшної таємниці родини Мстислава.

×××

Ще здалеку було чутно глухий стукіт коліс по вибоїстій дорозі. З-за горизонту з'явився поволі дерев'яний віз, запряжений парою кріпких коней. На возі, крім возниці, сиділи троє чоловіків. Спереду, в оточенні козаків, їхав Мстислав. Його обличчя було похмуре і сповнене втоми, але в очах горіла незгасима воля. Поруч сидів сільський священик, старий чоловік з довгою білою бородою та променистими очима. Його руки, складені на колінах, свідчили про глибоку скорботу.

Коли віз під'їхав до хати, перше, що впадало в очі, це тіло, що лежало на подвір'ї біля дверей. Він був сильно порубаний. Його шкіра була бліда і холодна, очі запалі та порожні. З розірваних губ звисали клапті засохлої крові та нитка, а з рани на шиї виступала темна, в’язка рідина. Марина та Маруся, обличчя яких виражали жах і відчай, стояли трохи далі, не наважуючись наблизитися до страшного видовища.

Священик Іван, перехрестившись, увійшов до хати. Повітря всередині було важким, наповненим смертю та страхом. Козаки обережно перенесли тіло всередину і поклали на стіл.

Тіло небіжчика лежало на столі, облите кров'ю. Його шкіра була бліда і холодна, очі запалі та порожні. З розірваних губ звисали клапті засохлої крові, а з рани на шиї виступала темна, в’язка рідина. Марина та Маруся, обличчя яких виражали жах і відчай, стояли біля вікна, не наважуючись наблизитися до тіла. Священик, перехрестившись, почав читати молитву. Його голос, спокійний і впевнений, лунав у тиші хати, наче промінь світла в темряві.

Після закінчення відспівування козаки обережно підійшли до столу і поклали тіло на домовину. Потім, піднявши її на плечі, винесли на двір. Мстислав стояв біля порога, спостерігаючи за всім, що відбувається. Він не міг збагнути, як звичайна людина могла перетворитися на таке чудовисько.

Домовину поклали на віз. Козаки сіли на коней і попрямували до цвинтаря. Шлях був довгим і важким. Сонце пекло, а тінь від дерев була холодною і вологою. Навколо стояла тиша, перервана лише стуком коней і скрипом коліс. Марина та Маруся, обійнявшись, йшли поруч з возом, не відводячи погляду від домовини.

Коли вони дісталися цвинтаря, козаки викопали могилу. Потім опустили домовину в землю і засипали її землею. Отець Іван знову прочитав молитву, а потім всі разом перехрестилися.

Повертаючись додому, Мстислав відчував себе виснаженим, але водночас і полегшеним. Він зробив те, що мусив зробити. Він захистив свою родину і свою землю від нечистої сили. Марина та Маруся, хоч і були злякані, тепер будуть відчувати себе в безпеці. Проте, в глибині душі він розумів, що ця історія ще не закінчена. Зло завжди повертається, і він повинен бути готовими до всього.

Марина та Маруся, скориставшись нагодою, покинули хату, обійшовши страшне видовище, що лежало на подвір’ї. Їм було потрібно відволіктися, зайнятися будь-якою справою, аби відігнати жахливі думки. Вони пішли до городу, щоб зібрати кілька овочів та зелені, сподіваючись, що зміна обстановки трохи заспокоїть їхні розхитані нерви.

Тим часом, Мстислав, залишившись наодинці зі своїми думками та жахливим наслідком минулої ночі, почав діяти. Спочатку він переодягнувся в чистий одяг, ховаючи сліди запеклої боротьби. Потім, озброївшись відром та ганчіркою, взявся за прибирання. Кожна крапля крові, кожен слід на землі нагадував йому про страшну подію. Здавалося, що кров в’їлася в саму землю, і відтерти її було майже неможливо.

Після того, як вдалося більш-менш очистити подвір’я, Мстислав зайшов до хати. Там на нього чекала ще більш важка робота. Кров розлилася по підлозі, просочилася в дерев’яні дошки. Він зібрав усе, що можна було випрати, і відніс до криниці. Вода була холодна, але не могла повністю вивести з одягу запах крові та смерті.

Повернувшись до хати, Мстислав згадав про тварин. Вони голосно кричали, вимагаючи їжі. Лізи не було вже другий день, а в нього не було часу займатися господарством. Зітхнувши, він пішов до комори, де зберігався корм для худоби. Наповнивши годівниці, Мстислав вийшов на подвір’я і почав годувати тварин. Свині, кури, корова – всі вони з радістю кинулися до їжі, ховаючи свої морди в годівницях. Спостерігаючи за ними, Мстислав на мить відволікся від своїх думок. Але варто було лише підняти голову, як знову перед очима поставав жахливий образ мертвого тіла.