Читати книгу - "Кінець світу: Естелла, Nilett"

Хлопець почав активно хрускати кісточками пальців та потім шиєю, наганяючи на старшу жінку справжній жах. Тим паче що ще й крижаний погляд хижака її вже роздирав на шматочки.

— Прошу… – знову пустила та сльозу.

— Хмм? Що-що?

— Помилуй…

— Хм…

— У… У мене є дитина! Не залишай її без матері…

— Жалюгідна спроба… - Видав той знову з себе невдоволення.

— Будь людиною.

— Ага. Буду. Але не з тобою. Таким було бажання Кріса.

Рука хлопця опинилася у потилиці жінки. Тонкі, але довгі пальці запустилися у чорне волосся та схопилися за них як за мотузку. Силою голову потягнули на зад, завдаючи досить сильного болю. Касандра закричала як від різкого болю, так і від жаху перед незвіданим. На неї дивилися очі, переповнені жагою вбивати.

— Ми у мертвій зоні. Навіть не на території Естелли. Будеш орати, прикличеш сюди інфікованих та станеш вечерею на їх святковому столі. Тож рекомендую закрити писок та більше не скавчати.

— Чого ти хочеш?

— Те що я хотів вже почув.

— Тоді відпусти!

— Кого?

— …

— Вибач мамцю. Але твоя казка закінчилася. Ти сама собі вирила могилу. Я в цьому не винен. Не просив ставити під ризик десятки та сотні життів. Гадаю… Той у кого ти так вірила, ніколи не думав про твоє повернення. Тебе зрадили. Заслали з кінцями. І ти сама у всьому винна. Тому порада… У своєму наступному житті, краще обирай кому вірити.

З закинутої будівлі почулися дикі крики жінки. А за мить, вони вже і затихли.

Що там сталося можна лише гадати. Але Аарон покинув ту напівзруйновану багатоповерхівку у при піднятому настрої, а головне, без краплі крові на одязі.

***

Вайт повернувся до свого помешкання пізно вночі. Там було тихо, а головне порожньо. Він швидко вловив, що Еліас як з ним ще в обідній час пішов, так і не повертався. І чомусь, це сильно розсмішило молодого хлопця.

— А дехто сьогодні так впевнено казав, що брати на себе відповідальності за нову людину не збирається. От брехло. Навіть назад не привів. А значить залишив у себе.

Вайт вийшов на свій балкон, та всівся там як і зазвичай. Знову спостерігаючи за містом, він раптом замислився, чи правильним рішенням було приводити Еліаса до Естелли, дозволяти йому залишатися поруч з Крісом, давати їм змогу поладнати один з одним.

Аарон зазвичай ніколи не замислювався над тим, як саме хоче аби жили інші люди що оточують його. Чи мають слухатися, чути. Але з Крісом все було по іншому. Молодший боявся, що друга скривдять і він не зможе оправдати свої помилки перед Вайлет яка рано чи пізно повернеться до нього. І ловив себе на думці, що зовсім не вміє довіряти як собі, так і людям.

І це починало лякати навіть його.