Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Химерніших слів годі було почути, і м-р-Ласеллз та м-р Дролайт поглянули на товариша в легкім здивуванні.

— Їй-Богу, сер, — погодився м-р Дролайт, — від вас ніхто цього й не вимагає.

— Звісно ж, мені відомий цей вид магії, — правив далі м-р Норрелл, ніби Дролайт і не казав нічого, — та хіба не йому я завше противився?! Ця ж магія так сильно покладається на… Так сильно… Тобто наслідки можуть бути геть непередбачувані… Жодному магові не під силу визначити… Ні! Я не пробуватиму. Навіть не думатиму про це.

Запала коротка пауза. Та попри рішучість навіть не думати про таку небезпечну магію, він не знаходив собі місця, совався в кріслі, покусував нігті та гарячково дихав, проявляючи геть усі знаки нервового збудження.

— Мій любий містере Норрелле, — поволі проказав м-р Дролайт, — гадаю, я починаю розуміти, куди ви хилите. І мушу зізнатися, мені ваша думка здається пречудовою! Ви намислили справжній магічний подвиг, який засвідчить ваші екстраординарні можливості! Ну ж бо, сер! Якщо вам це вдасться, всі Вінтертауни й Поули в Англії оббиватимуть ваші пороги, прагнучи знайомства з дивовижним містером Норреллом!

— А якщо не вдасться, — сухо зауважив м-р Ласеллз, — то всі двері в Англії зачиняться перед сумнозвісним містером Норреллом.

— Мій любий Ласеллзе, — згукнув м-р Дролайт, — ну що за дурниці?! Слово честі, пояснити невдачу — це ж простіше за все. Адже кожен із нас може її зазнати!

— О Боже! Що мені робити? Що ж мені робити? Стільки місяців я трудився, не покладаючи рук, задля кращої репутації мого фаху в людських очах, а мною все одно гордують! Містере Ласеллзе, ви так добре розумієте цей світ, от скажіть…

— На жаль, сер, — хутко перебив його м-р Ласеллз, — я завжди наголошую, що не роздаю порад. Узагалі. — І тієї ж миті повернувся до газети.

— Мій любий містере Норрелле! — проказав Дролайт (не чекаючи запрошення висловити власну думку). — Такі нагоди бувають лиш раз… — (Сильний аргумент, ніде правди діти, і м-р Норрелл аж зітхнув.) — І я ніколи собі не пробачу, якщо дозволю вам її змарнувати. Одним махом ви вертаєте до життя наймилішу дівчину, чию смерть не можливо згадати, не вронивши сльози; рятуєте від злигоднів достойного джентльмена; а ще — поновлюєте магію в її правах як окрему силу в державі для всіх прийдешніх поколінь! Щойно ви доведете могутність своїх вмінь, їхню користь абощо, то хто ж одмовить магам у належних їм пошані й хвалі? Їх поважатимуть не менше, ніж адміралів, набагато більше від генералів і, можливо, так само, як архієпископів та лорд-канцлерів! Я навіть не здивуюся, якщо сама Його Величність негайно запровадить і вигідно облаштує нові сани лейб-магів, магів-каноніків, позаштатних магів тощо. А ви, містере Норрелле, стоятимете над усіма — Архімагом! І все це, сер, одним ударом! Одним ударом!

Дролайт тішився зі своєї промови; Ласеллз роздратовано шарудів газетою; вочевидь йому було чим заперечити але він сам себе знесловив заявою про те, що ніколи не роздає порад.

— Але ж небезпечнішого виду магії годі шукати! — злякано прошепотів м-р Норрелл. — Це небезпечно і для мага, і для об’єкта.

— Звісно, сер, — розважливо промовив Дролайт, — вам видніше, на яку небезпеку наражається маг, зате його об’єкт, як ви зволили сказати, мертвий. Хіба з ним може статися щось гірше?

Дролайт трохи почекав відповіді м-ра Норрелла на це цікаве запитання, але марно.

— Я викликаю екіпаж, — заявив Дролайт, а по дзвінку продовжив: — Я негайно їду на Брансвік-сквер. Не бійтеся, містере Норрелле, в мене передчуття, що всі наші пропозиції усебічно й радо зустрінуть згодою. За годину повернуся!

Після поквапного відбуття Дролайта м-р Норрелл зо чверть години просто сидів і витріщався поперед себе, і хоч Ласеллз не вірив у магію, яку, за власними словами, збирався вчинити м-р Норрелл (як і, відповідно — в небезпеку, на яку таким чином він насмілився наразитись), його тішило, що він не бачить видив, які здавалося, зараз бачив м-р Норрелл.

Трохи згодом маг підвівся, похапцем узяв п’ять чи шість книжок та порозгортав їх, певно, шукаючи якраз ті абзаци, де повністю й цілком ішлося про поради магам, які надумали будити зо смерті юних леді. Три чверті години він тим займався, аж поки не почулася якась метушня за дверима бібліотеки. Голос м-ра Дролайта випереджав його самого:

— …честь, якої не мав ніхто у світі! Безмірно вам вдячний… — заходячи в бібліотеку, м-р Дролайт танцював, розплившись у широкім усміху. — Все гаразд, сер! Сер Волтер спершу вагався, та все гаразд! Попросив був мене переказати вам свою вдячність за доброту та увагу, але, мовляв, на його думку, нічого путнього з цього задуму не буде. А я на це йому відказав, що коли він боїться розголосу та пліток, то боятися йому нічого, адже ми анітрохи не хочемо ставить його в незручне становище, і містер Норрелл всього лиш бажає надати послугу, а ми з Ласеллзом — сама обережність; та він заперечив, що йому до того байдуже, що народ завжди сміятиметься з міністра, і краще вже не турбувати сон міс Вінтертаун, з усією повагою до неї. «Мій любий сер Волтере! — вигукнув я. — Що ж ви таке кажете? Невже ви думаєте, що багата й вродлива юна леді радо відмовилась би від життя в переддень власного весілля, коли щасливий обранець — то ви?! О, сер Волтере! — промовив я. — Можете не вірити в магію містера Норрелла, але кому стане гірше, якщо він її спробує?» Тут раціональну мою пропозицію одразу зауважила стара леді і доповнила мої аргументи своїми: вона, розказала про мага, котрого знала в дитинстві; той був якнайобдарованішим та щонайвідданішим другом їхній родині та подовжив життя її сестри на кілька літ, чого ніхто й не сподівався. Кажу вам, містере Норрелле, передати всю вдячність місис Вінтертаун за вашу доброту неможливо, вона благає, щоб ви негайно приїздили, і сам сер Волтер погоджується, що немає причин відкладати, тож я наказав Дейві зачекати біля дверей і нікуди не відходить. Ох, містере Норрелле! Це буде ніч примирення! Усі непорозуміння, усі нещасливі розбудови, що виросли із необережного слова-двох — усе-усе піде за вітром! На нас чекає справжня шекспірівська драма!

М-рові Норреллу принесли пальто, і він заліз у карету; і з того виразу подиву, який прибрало його обличчя, коли відчинилися дверцята і всередину екіпажа з одного боку заскочив м-р Дролайт, а з іншого — м-р Ласеллз, я роблю спокусливий висновок, що він не планував поїздки на Брансвік-сквер