Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

Софія без жодного заперечення піднялася на ноги й підійшла до протилежного сидіння. У передчутті майбутнього бенкету вона слухняно сіла і швиденько підтягла свої пишні спідниці, оголивши при цьому довгі ніжки. Панталон вона не носила, тому що Річарду цей аксесуар жіночого гардероба не подобався. З радістю розсунувши ноги якнайширше перед чоловіком, представивши йому на повний огляд своє жіноче лоно, жінка торкнулася пальчиками своїх рожевих і м'ясистих пелюстків. Звідти з'явилася липка рідина, коли ніжні пальчики почали проникати всередину.

- О, Річі, солодкий мій! - Маркіза Ботем стала благати свого коханця полегшити її страждання. - Візьми мене, мій ненаситний звіре! Благаю!

- Я сказав навколішки! Підніми свою пишну попку з м'яких сидінь і яви її перед моїми очима.

Річард сидів, як кам'яний бовван, чекаючи на виконання його наказу.

- Але, Річі, любий, - спробувала жінка заперечити чоловікові, закусивши зазивно нижню губку, - я хочу бачити твої очі в момент нашого повного єднання. Коли, нарешті, ти мене візьмеш у такий простий спосіб?

- А я хочу бачити перед собою полум'яне волосся! - кинув герцог, продовжуючи сидіти нерухомо.

Софія зрозуміла, що поки не виконає його прохання перефарбуватися в рудий колір, він не виконає і її.

«Ну коли він викине цю руду сучку зі своєї голови? - промайнуло в думках маркізи. - Вже минуло стільки часу, а він її все пам'ятає! І представляє завжди її, коли трахає мене. Після того, як я перефарбую своє волосся у червоний колір, він вимагатиме від мене, щоб я зробила собі зелені очі. Тільки от перефарбувати їх в інший колір, як волосся, не вдасться ніколи».

Маркіза Ботем зрозумівши марність свого бажання, швидко виконала наказ свого коханця, представивши перед ним свою білу попку у всій її красі.

- Слухняна лялечка - розумна лялечка! - підсумував Річард, підвівшись на ноги.

Нависаючи над жінкою, як величезна скеля, він встав також перед запропонованими ласощами на коліна, щоб мати змогу випробувати десерт.

- Розстав ширше ніжки, люба, і прогнись нижче, - наказав герцог, доторкнувшись руками до білої шкіри. - Прогнися так, щоб я міг звідси бачити твою дірку і щоб мені захотілося тебе трахнути, сучко!

Грубі та вульгарні слова коханця завели Софію краще за будь-які дотики й поцілунки.

- Слухаюсь, мій мілорде, - закричала вона, виконавши всі його вказівки, стогнучи від майбутнього спаровування.

Річард, направивши свій член у бажану щілину, яка спливала вологою, одним швидким ривком увійшов в неї на всю свою довжину.

- Ох, яка ви волога та гаряча сучка! Трахати вас, маркізо Ботем, - одне задоволення!

- Ох, який ви ненаситний, дикий звір! Бути трахнутою вами, герцоге Ештоне, - така для мене честь!

Гра слів заводила Софію настільки, що вона кусала губи до крові.

Швидкими поштовхами Річард входив в коханку, тримаючи руками її чарівну попку.

Маркіза розуміла, що герцог бачив у ній лише об'єкт задоволення своїх сексуальних бажань, і це їй підходило. У кохання вона не вірила, бо вірила лише у пристрасть. І поки Річард виявляв таку ненаситну звірину пристрасть до неї, це її влаштовувало. Він завжди брав її з дикою силою, задовольняючи свою хіть, проте при цьому він неодмінно доводив її до оргазму. Річарду було важливим тішити не лише себе, а й коханку. Вона це розуміла і це також тішило її. А цього разу їй здалося, що він був якийсь відсторонений, ніби перебував зараз не тут, а десь в іншому місці. Отримавши насолоду, він відсторонився від неї, як їй здалося, з огидою. Навіть не переконавшись - чи злетіла вона до піка насолоди. На щастя вона, звісно, її отримала. Але суть була не в цьому. Головне було те, як він повівся з нею після цього. Ще ніколи такого не було за чотири роки їхнього зв'язку. Він дав їй відчути себе не більше, ніж хтивою сучкою, простою вуличною дівкою, яку він трахнув у всі дірки, а не респектабельною коханкою, якою бути – неформально вважалося за честь у вищому суспільстві. Розставляти ноги для осіб вищого світу цього вважалося великою честю та привілеєм, яким вшановувалися лише обрані. А якщо ця особа ще гарна і бажана, то ця роль ставала не тільки вдалою угодою, а й до того ж приємною.

Маркізу зачепило те, як Річард швидко підвівся з колін, при цьому недбало накривши її голий зад спідницями, ніби бажаючи якнайшвидше від неї позбутися.

- Дякую за частування, лялечко. Було приємно. На сьогодні все. Я вже наситився. Красно дякую.

Раніше такі слова вона вважала б похвалою і ще більше б збудилася від них, але зараз їй вони здалися образливими, і полум'я, що палахкотіло в її тілі, блискавично згасло. Вона сіла на сидіння навпроти герцога і почала спостерігати за ним, поправляючи одночасно ґудзики на своїй сукні. Він дуже змінився. Раніше він неодмінно їй допоміг би впоратися з маленькими гачками, при цьому ще кілька разів узяв би її, перш ніж всі ґудзик були на своєму місці.

- Річі, ти змінився, - повідомила вона свої тривожні думки. – Чому? Що тебе турбує? Я перестала тебе задовольняти?

- Лялечко, не вигадуй, - відмахнувся він, навіть не глянувши на неї, продовжуючи дивитися у вікно. - Ти мені, як і раніше, приносиш насолоду.

- Дістало мене те, що ти постійно називаєш мене лялечкою! – заревіла маркіза. - У мене є і серце, а не тільки гарне личко і тіло!