Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

питав про це інших, усі говорили: «Ембер розкаже краще». Однак Ембер відповідати на його питання відмовилася — не те щоб грубо, але рішуче, — і заявила: «Про Гай ти можеш дізнатися тільки в Гаю і від самого Гаю!» Але через кілька днів після цієї розмови вона раптом прийшла на берег затоки, де Медрі на піску лагодив рибальський човен, і старанно допомагала йому, чим могла, а потім стала розпитувати його про те, як будують кораблі, і він розповів і показав їй все, як зумів. Це був напрочуд мирний день, однак пізніше вона знову вела себе з ним недовірливо і різко. Він навіть трохи її побоювався: вона була абсолютно непередбачувана. Він, наприклад, був дуже здивований, коли вона раптом сказала йому: «Після Довгого танцю я збираюся в Гай. Якщо хочеш, можемо піти туди разом».

Здавалося, з Пагорба було видно весь Іманентний Гай цілком, і все ж якщо в нього зайти, то далеко не завжди зумієш вийти знову в ті ж поля. Можна без кінця йти під деревами-велетнями, і Гаю не буде кінця. Дерева всередині Гаю майже всі були однаковими, такі дерева не росли більше ніде, проте ніякої особливої назви ардичною мовою ці дерева не мали, а називалися просто «дерева». А на стародавній Мові Творення, за словами Ембер, у кожного з цих дерев, можливо, було власне Ім'я. Мандруючи по Гаю, можна було через деякий час виявити, що йдеш вже серед звичайних дерев — дубів, беріз, ясенів, каштанів, горіхів, а також верб, які навесні, коли починають зеленіти, особливо гарні, зате взимку стоять голі, вузлуваті і непривабливі. Були там і темні ялини, і кедри, і ще якісь вічнозелені дерева, назв яких Медрі не знав, з м'якою червонуватою корою і густим листям. І ще одним чудовим відкриттям було те, що стежка, по якій йдеш серед дерев, ніколи не буває точно такою ж, якою була вчора; ця стежка могла вивести часом в найнесподіваніші місця. Жителі Твіла попереджали Медрі, що в Гаю краще не заходити надто далеко і повертатися потрібно тільки тим же шляхом, яким прийшов.

— Як далеко простягається цей ліс? — запитав Медрі.

І Ембер сказала:

— Так далеко, наскільки здатні сягати твої думки.

А ще вона сказала, що листя тут вміють говорити, а тіні під деревами можна прочитати, як письмена.

— Я якраз вчуся їх читати, — сказала вона йому дуже серйозно.

Живучи на острові Оррімі, Медрі трохи навчився розбирати старовинну рунічну писемність островів Архіпелагу. Згодом старий Хайдрейк з острова Пендор навчив його деяким Справжнім рунам. Це, втім, були досить поширені знання. Але те, що вивчала Ембер в повній самоті в тиші Іманентного Гаю, не було відомо нікому, крім дуже і дуже небагатьох чарівників. Це були особливі, таємні знання. Ембер, власне, все літо прожила в Гаю, маючи при собі тільки скриньку, в який ховала запас їжі від лісових щурів і мишей. Жила вона в курені, їжу готувала на багатті біля струмка, який вибігав з гущавини і впадав в маленьку річечку, що прагнула до моря.

Медрі влаштувався неподалік. Він не знав, що Ембер від нього потрібно, але сподівався, що вона все ж збирається його чомусь навчити, або, можливо, відповість нарешті на його нескінченні питання про Гай. Але вона з ним практично не говорила, а він був занадто сором'язливий і обережний, щоб зважитися порушити її дивне усамітнення, яке, мабуть, навіть трохи лякало його, як і сам древній Гай. Однак на другий день їх перебування в лісі Ембер раптом сказала, щоб Медрі йшов за нею, і повела його в найбільшу гущавину. Вони кілька годин йшли в абсолютному мовчанні. У літню полуденну спеку дерева навколо теж стояли мовчки. Не співали птахи. Завмерло шепотіння листя. Стежки, що вели кудись між дерева, були дуже різноманітні і одночасно дивно схожі. Медрі і не помітив, коли вони повернули назад, але точно знав, що вони зайшли куди далі берегів острова Рок.

З Гаю вони вийшли вже теплим вечором з того боку, де розкинулися знайомі йому орні поля і пасовища. Поки вони йшли до тієї річечки, де у кожного було своє місце ночівлі, Медрі зауважив в небі над західними пагорбами чотири зірки — сузір'я Горн.

Ембер не сказала йому на прощання жодних слів, крім звичного «на добраніч».

Наступного дня вона заявила:

— Я збираюся сидіти під деревами.

Він не зовсім зрозумів, що вона, власне, має на увазі і чого очікує від нього, але все ж пішов за нею, тримаючись, щоправда, на деякій відстані, і в підсумку вони прийшли в найглибиннішу частину Гаю, де всі дерева були однаковими і безіменними, хоча кожне з них, як говорила Ембер, мало своє власне Ім'я. Дівчина влаштувалася на м'якій листяній підстилці між могутнім корінням величезного старого дерева. Медрі підшукав собі містечко неподалік і теж сів. Ембер сиділа абсолютно нерухомо, спостерігаючи і слухаючи, і він теж, затамувавши подих, став спостерігати і слухати. Так вони ходили «сидіти під деревами» протягом декількох днів. Потім одного ранку — просто з духу протиріччя — Медрі залишився біля струмка, а Ембер знову пішла в Гай. На нього вона навіть не озирнулася.

Того ранку з Твіла до них прийшла Вейл з цілим кошиком харчів — вона принесла хліб, сир, сир, перші літні фрукти.

— Ну, і про що ти тут дізнався? — запитала вона Медрі як завжди ласкаво-холоднуватим тоном, і він відповів:

— Що я повний дурень!

— Це чому ж, Крячок?

— Тільки дурень може цілу вічність сидіти під цими мудрими деревами, не стаючи від цього розумнішим!

Вейл злегка посміхнулася і відмітила:

— Моїй сестрі досі не доводилося вчити чоловіка. — Вона скоса глянула на нього і втупилася кудись у далечінь, на зелені поля. — По-моєму, Ембер ніколи раніше навіть і не дивилася на чоловіків, — додала Вейл і знову трохи усміхнулася.

Медрі промовчав, відчуваючи, як кров приливає до щік, а потім, не дивлячись на Вейл, пробурмотів:

— А я думав… — І замовк.

У кількох словах Вейл відразу пояснила йому дуже багато — і дивну нетерплячість Ембер, і її «сердитий» характер, і її вогняні погляди, і її дивну мовчазність.

Медрі завжди намагався сприймати Ембер, як особу майже священну, недоторканну, хоча йому часом дуже хотілося торкнутися її ніжної смаглявої шкіри і чорного блискучого волосся. Коли ж вона підводила на нього очі, в яких завжди горів якийсь незрозумілий виклик, йому здавалося, що вона на нього за