Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Дім на околиці міста.
Старий, обнесений високим парканом і колючим дротом. Колись тут було безпечно.
Для нього.

Я вийшла з машини.
Тиша стискала горло.

Алі лишився в авто. Він дав мені простір. Це був мій бій.

---

Двері були незамкнені.

Я ступила в темний коридор.
Запах минулого — вологість, старе дерево, дим від сигар.
Все з дитинства. Все те, що я намагалась забути.

— Софія… — голос, хрипкий, глибокий.

Він стояв у тіні. Постарілий. Очі — колись крижано-сірі, тепер втомлені.

— Ти прийшла, — прошепотів. — Я знав, що прийдеш.

— Ти вбив маму?

Він не відповів.
Тиша впала між нами, як ножем по шраму.

— Відео з Еліф… Ти причетний?

— Ні, — тихо. — Але я знаю, хто міг. Вони хочуть тебе. Бо ти — єдина, хто може зруйнувати їхню систему.

— Ти був її частиною, — я вказала на нього. — Я все прочитала. Я все знаю.

— Ні, доню… — він сів на старе крісло. — Ти знаєш лише шматки. Твоя мати… вона не померла через мене. Вона…

Його голос затремтів.

— Вона пішла сама. Бо думала, що це врятує тебе. Але ти вже була в небезпеці з моменту, коли з’явилась на світ.

Я стояла нерухомо.
Це не те, чого я очікувала. Але це — правда.

— Я пішов з того світу, коли дізнався, що вони хочуть тебе використати. У мене не було вибору. А тепер… тепер або ти втікаєш, або борешся.

— Як?

— Відео. Щоденник. Все — докази. Тобі потрібна одна людина. Старий журналіст. Він допомагав мені колись.
Його звати Явуз Кара. Він живе в Ізмірі. Він знає все.

Я кивнула.

— Алі поїде зі мною. Ми знайдемо його.

— Він тебе кохає? — спитав батько раптово.

— Так.

— Тоді бережи його. Бо любов — це те, що врятувало тебе. Не я. Не захист. А саме любов.

---

Коли я вийшла, Алі підбіг.

— Все добре?

Я мовчки обійняла його.

> І вперше за багато років не плакала.
Бо я почала приймати. І відпускати.
А це — початок свободи.

---