Читати книгу - "Щастя , Настя Коваленко"

— Я не міг не знайти, — відповів Арсен. — Я просто… не витримав.

Він сів поруч, не торкаючись. Між ними було море мовчання, але це мовчання було ніжне. Як мелодія, що ще не знайшла слів.

— Я не тікаю, Арсене. Я просто… не знаю, що відчуваю. Все змішалось. — Вона нарешті подивилась на нього. В її погляді була втома, але й спокій.

— І я не тисну. Просто хотів побачити тебе. Дізнатися, чи ти в порядку. І сказати… що почуття — вони не вимагають відповіді одразу. Головне — щоб вони були щирі.

Лілія опустила очі й кивнула.

— Дякую, що прийшов.

Він усміхнувся, трохи сумно, але щиро.

— Якщо ти дозволиш… я залишуся. Просто… посиджу з тобою, мовчки.

Вона кивнула знову. І вони сиділи — удвох, в тиші, дивлячись на море. І це була одна з найщиріших розмов у їхньому житті.