Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

— Ясемін, — почула я голос викладача, який звернувся до мене, — чи ви з нами?

Я миттєво підняла погляд і побачила його стурбоване обличчя. Це був ще один знак, що я не могла повністю відпустити свої думки.

— Так, звісно, — відповіла я, намагаючись бути впевненою.

Лекція продовжувалася, але навіть небо за вікном, здається, сьогодні було іншим — не таким, як завжди.
Мій погляд знову ковзнув по класу, але в середині я залишалася з Ноланом, з його таємничістю, з його загадками, що лягали важким каменем на моє серце. Його присутність була навколо мене, навіть коли він не був поруч, і я не могла зрозуміти, чи це була просто моя уява, чи дійсно він став частиною мого світу.

Знову прозвучав викладач:

— Ясемін, ви сьогодні виглядаєте трохи відсторонено. Все добре?

Я усміхнулася, намагаючись приховати хвилювання.

— Так, все чудово, просто роздумую про щось важливе, — відповіла я, і на мить усвідомила, як мої слова насправді можуть звучати для інших. Якби хтось дізнався, що я насправді обговорюю в своїй голові не тільки лекцію, а й заплутані стосунки з ректором, вони б точно не зрозуміли.

Викладач кивнув, все ж повертаючись до теми, але його погляд залишився на мені довше, ніж зазвичай. Я знала, що він не такий простий. Як і Нолан, він мав свою темну сторону, свою секретну інформацію. Такий самий, як і всі тут, в Арканумі.

Мої думки мимоволі повернулися до родини. Як давно я не згадувала їх? Згадала маму, яка завжди підтримувала мене, хоч і не розуміла, чому я вибрала цей шлях. Вона б, мабуть, не змогла зрозуміти, чому я знову і знову втягуюсь у цей світ магії, де постійно щось загрожує, де є темні і світлі сили, і де стосунки з людьми завжди складні.

Я була лише дівчиною, яка прагнула розібратися в усьому цьому хаосі. І тепер, як ніколи, відчувала, що це не просто цікавість. Це вже була частина мене.

Після уроків я вирушила на прогулянку по кампусу. Хотілося трохи відпочити від усіх цих думок, втекти від того, що мене хвилювало. Прогулюючись серед величезних дерев, я згадала свій дитячий будинок, батька, що завжди був для мене прикладом сильної волі. Мати ж, навпаки, була м’якшою, ніжною, і, здається, завжди розуміла мене навіть без слів. Я приготувалася до того, що мені не вистачатиме їх підтримки тут, в академії, де я повинна була вирішити все сама.

Але думки про Нолана знову прокралися в мою свідомість. І це було неможливо зупинити. Чому він такий, який є? Що насправді відбувається в його душі? Чому він мовчить про своє минуле? І чому я, незважаючи на все, що відбувається, почуваюся так прив’язаною до нього?

Я йшла далі, намагаючись розвіяти свої думки, але серце все одно билося швидше від усвідомлення, що цей шлях, на який я ступила, не буде простим.

Тим часом на горизонті з’явився інший знайомий силует. Це був Калеб, один з моїх однокурсників. Він був одним з тих, кого я вважала більше друзями, але це не змінювало того факту, що навіть у його присутності я іноді відчувала неспокій. Зрештою, він був і частиною цього світу.

— Ясемін, — покликав він мене, злегка нахиляючи голову. — Ти виглядаєш задумливо.

— Так, думаю, що можна було б і повечеряти. — Я зробила крок вперед, прагнучи відволіктися від своїх глибоких думок.

Калеб посміхнувся і пішов поруч.

— Як твої справи з Ноланом? — спитав він, і я знала, що це питання не було випадковим.

Я подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чому він питає.

— Все нормально, чому ти питаєш? — Я старалась говорити спокійно, але серце знову забилося швидше.

— Просто… я помітив, що ви останнім часом частіше разом. І його погляд… він особливий. Здається, він зацікавлений в тобі.

Я не знала, як реагувати. Чи слід було заперечувати, чи, може, все ж таки просто промовчати? Але ці слова Калеба загострили мої відчуття.

— Ти що, ревнуєш? — я трохи усміхнулася, намагаючись зняти напругу.

Калеб мовчав, але його вираз обличчя став більш серйозним. Він був один з небагатьох, хто міг змусити мене замислитись.

— Просто обережно, Ясемін. Всі не так прості, як здаються.

Я кивнула, і ми продовжили йти, але тепер у моїй голові з’явилася нова думка. Чи дійсно все так просто, як здається? Чи варто мені вірити тим, хто оточує мене?