Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Ніч була теплою і спокійною. Легкий вітерець погойдував гілки дерев, а світло зірок створювало на землі дивні малюнки, немов таємничі знаки, які я не могла розібрати. Арканум, цей стародавній університет, здавався ще більш загадковим вночі. Моя душа не могла заспокоїтися, і хоча я намагалася переконати себе, що все добре, глибоко всередині я відчувала, як повільно і невідворотно розвивається щось важливе.

Всі ці почуття, що виникали з кожним поглядом, з кожною розмовою з Ноланом, з кожним моментом, коли ми були разом, змушували моє серце битися швидше. Я вже не могла сказати, де закінчуються мої почуття, а де починаються його. Але що важливіше, я не була впевнена, чи готова до того, щоб дійсно відкрито прийняти те, що між нами відбувається.

Вечірні лекції закінчилися, і я прогулювалася по території університету, намагаючись не думати про те, що відбувається в моїй голові. Якби хтось сказав мені ще кілька тижнів тому, що я опинюся тут, в цьому місці, з цими людьми, я б не повірила. Все було таким новим, таким нестабільним. Я мала відчуття, що стою на краю прірви і не знаю, чи готова зробити наступний крок.

І ось тоді я почула знайомий крок за спиною.

— Ясемін, — голос Нолана прозвучав так близько, що я здригнулася. — Чому ти тут, одна? Не боїшся ночами блукати по території університету?

Я обернулася і побачила його, стоячого на фоні ліхтаря. Його погляд був спокійним, але в ньому все одно ховалася якась глибина, яку я не могла розпізнати.

— Ні, не боюся, — відповіла я, намагаючись не видавати, що його присутність так сильно впливає на мене. — Просто намагаюся знайти спокій. Я трохи втомилася від усіх цих уроків і думок.

Нолан підійшов ближче, і я помітила, як він змінюється, коли ми залишаємося наодинці. Відстороненість, властива йому на заняттях, зникала, і я бачила його справжнім — людину, а не ректора.

— Ти повинна бути обережнішою, Ясемін, — його голос став серйозним, але в ньому було щось турботливе. — Цей університет не такий, як здається. Є багато речей, про які ти ще не знаєш. Багато таємниць, яких ти ще не розгадала.

— Але я ж тут для того, щоб дізнатися більше, — я підняла брови, вивчаючи його реакцію. — Чому ти так за мене переживаєш?

Він замовк на мить, ніби вагаючись, чи варто продовжувати розмову.

— Я не можу сказати тобі всього, Ясемін. Але ти повинна бути обережною. Іноді знання може бути небезпечним. І чим більше ти дізнаєшся, тим глибше будеш втягнута в це.

Я відчула, як його слова проникли глибше, ніж він, ймовірно, мав намір. Що він хоче сказати? Чому він раптом став таким серйозним?

— Ти не відповів на моє питання, — сказала я, злегка змінюючи тон. — Ти хочеш сказати, що я не повинна продовжувати? Чи що?

Нолан знову підійшов до мене ближче, і я помітила, як його погляд змінився. Замість того щоб бути холодним і професійним, він став більш відкритим, хоча все одно залишався загадковим.

— Я просто не хочу, щоб ти постраждала, — його слова були тихими, але настільки щирими, що я не могла не відчути їх у своїй душі.

Я замовкла, намагаючись зрозуміти, що відчуваю. Чи справді це турбота, чи це лише частина його ролі як ректора? Як все це співвідноситься з тим, що я відчуваю до нього? Чи варто мені відпускати ці почуття, чи це лише гра?

Він підійшов ще ближче, і я відчула, як його присутність огортає мене, створюючи навколо нас лише двох. Ми стояли мовчки, і я могла чути, як його серце б’ється в такт моєму. Я не знала, скільки часу пройшло, але мені здавалося, що ми залишилися в цьому моменті назавжди.

— Я не буду на тебе тиснути, Ясемін, — тихо сказав він, ніби прочитав мої думки. — Ти сама вибереш, що робити далі. Але пам’ятай: я завжди буду поруч, якщо тобі потрібно.

Я злегка кивнула, але всередині мене залишалася ця тривога. Я не знала, куди цей шлях приведе, і не знала, чи готова я пройти його разом з ним. Але одне було очевидно — я не могла відвернутися від цього. І він теж.
— Я не знаю, чому я так почуваюся, — сказала я тихо, дивлячись на його темні очі, які, здавалось, розуміли мене без слів. — Це якесь внутрішнє сум’яття… усе змінюється так швидко.

Нолан залишився мовчазним, але його погляд став ще більш зосередженим. Він завжди був таким — холодним, але з певною глибиною, яку я не могла до кінця зрозуміти. Проте зараз у його погляді я побачила щось нове — якусь незвичну турботу. І це лякало.

— Я розумію, — нарешті промовив він. — Це непросто. Зміни завжди змушують нас сумніватися у своїх рішеннях. Іноді ми хочемо втекти від цього, але це не допомагає.

Мої пальці почали несвідомо тремтіти, і я помітила, як його погляд сповільнився, відслідковуючи кожен мій рух. Це був той момент, коли я відчула, як відстань між нами стає менше — немов у тій тиші, яка нас оточувала, хтось забрав усі перепони, що ми самі собі будували.

— Я не хочу втрачати контроль, — я зробила паузу, спостерігаючи, як кожне моє слово відлунює в цій порожнечі ночі. — Але іноді здається, що я більше не можу йти далі так, як було раніше.

Нолан крокнув до мене і знову зустрів мої очі, і я побачила, як він намагається знайти правильні слова. Він не поспішав, не давав звичних фраз. Це був той момент, коли слова здаються надто простими для таких почуттів.

— Ти не одна в цьому, — тихо сказав він. — Я розумію тебе. І навіть якщо ти будеш сумніватися, я буду поруч, Ясемін. З нами все буде добре, якщо ми будемо обережні і не втратимо себе у всьому, що відбувається навколо.

Я кивнула, відчуваючи, як серце прискорюється від цих слів. Я не могла сказати, що все стало ясним, але цей момент був важливий. Я не була сама. І в певний спосіб це значило більше, ніж я могла собі уявити.

Він не поквапився відразу відвести погляд. Я відчула, як кожен з його рухів став обережнішим, немов він намагався захистити мене, навіть не знаючи, від чого. Я ще не могла повністю відкрити йому своє серце, але це було початком чогось, чого я не могла уникнути. Це був момент, коли між нами з’явився новий зв’язок, більш глибокий, ніж будь-коли раніше.