Читати книгу - "Рембо"

частини, у яких більше шансів вижити, не беруть тих, хто призваний, а тільки добровольців. Ви кажете, він міг повернутися в гараж. Прекрасний варіант, га? Три роки, протягом яких він одержав медаль, нервовий розлад і роботу — змащувати машини. От ви хочете схопитися з ним сам на сам, але людина, професія якої вбивати, викликає у вас відразу. Ісусе, ви така ж військова людина, як і він, ось чому все так закрутилося. Сподіваюся, вам удасться схопитися з ним. Це буде останній сюрприз у вашому житті. Тому що він щось особливе. Він фахівець у своїй справі. Ми відправили його на війну, а він приніс її додому. Щоб перехитрити Рембо хоча б один раз, потрібно вивчати його роками. Вам довелося б пройти кожен курс, який пройшов він, побувати в кожному бою, у якому побував він.

Ви капітан, але як вас послухати, то ви не дуже любите військових.

Звичайно, не люблю. Хто з тих, хто при здоровому глузді, їх любить?

Тоді навіщо ви цим займаєтеся — учите людей убивати?

Я цього не роблю. Я вчу їх залишатися живими. Поки ми посилаємо людей воювати будь-куди, найважливіше, що я можу зробити, це зробити так, щоб принаймні дехто з них повернувся. Моя робота — рятувати життя, а не забирати його.

Ви стверджуєте, що я така ж військова людина, як він. Думаю, ви помиляєтеся. Просто я виконую свою роботу, як умію. Але залишимо це поки. От ви стверджуєте, що приїхали сюди допомогти, але дотепер усе, що ви робите, — говорите. І якщо ваша робота рятує життя, то чому ви ще нічого не зробили для того, щоб завадити йому вбивати людей?

Траутмен повільно витяг із пачки на столику радиста сигарету.

Ви маєте рацію, я тягнув час. Але припустимо, що я б допомагав. Тепер подумайте ось про що. Ви б справді хотіли, щоб я допомагав? Він — кращий учень, випущений моєю школою за всі часи. Воювати з ним було б те ж саме, що воювати із самим собою, бо я підозрюю, що він не з власної волі потрапив у цю ситуацію…

Ніхто не змушував його вбивати поліцейського небезпечною бритвою. Невже це не ясно?

Дайте мені закінчити. Рембо дуже схожий на мене, і я поводився б нечесно, якби не визнав, що симпатизую йому й хотів би, щоб він вижив. З іншого боку, Господи, він же сказився. Не треба було йому гнатися за вами, коли ви почали відступати. Більшість із цих людей померли марно — адже в нього була можливість утекти. Це необачно. Але, незважаючи на все це, я йому симпатизую. Що, як я мимоволі розроблю такий план його охоплення, що дозволить йому врятуватися?

Ви цього не зробите. Якщо він сховається від нас тут, нам доведеться продовжувати розшук, і загине хтось ще. А ви вже погодилися, що такою ж мірою відповідаєте за нього, як і я. Тому якщо він ваш найкращий учень, доведіть це, чорт забирай. Киньте проти нього все, що тільки можете придумати. І якщо він усе-таки втече від нас — ну що ж, вам ні в чому буде собі дорікнути, і ви зможете ще більше пишатися ним. Так що з двох причин вам не залишається нічого іншого як допомагати нам.

Траутмен подивився на свою сигарету, глибоко затягся та жбурнув її за борт вантажівки.

Не розумію, чому я її запалив. Я кинув курити три місяці тому.

Не ухиляйтеся від теми, — промовив Тісл. — Ви будете нам допомагати чи ні?

Траутмен глянув на карту.

Я от про що думаю… Через кілька років подібний розшук навіть не знадобиться. У нас уже є прилади, які можна прикріпити до черева літака. Щоб знайти людину, досить пролетіти над місцем, де вона приблизно ховається, і прилад зареєструє випромінюване тілом тепло. Зараз таких машин надто мало. Нам сюди таку не дадуть. Майже всі вони на війні. Але коли ми повернемося відтіля, жоден утікач від нас більше не сховається. І така людина, як я, буде непотрібна. Щось закінчується. А шкода. При всій моїй ненависті до війни я боюся того дня, коли машини замінять людей.

Ви продовжуєте ухилятися.

Так, я буду допомагати. Рембо необхідно зупинити, і нехай це зробить така людина, як я, яка розуміє цього хлопця та його біль.

РОЗДІЛ 5

Рембо смажив сову на багатті. «Ось до чого дійшло», — думав він. Від ночей у спальному мішку в лісі, гамбургерів з кока-колою в курній придорожній траві — до постелі з хвойних гілок у покинутому руднику та старої сови без солі та перцю. Не дуже все це відрізняється від колишніх ночей у лісі, але тоді життя по-мінімуму здавалася чимось схожим на розкіш, тому що він сам хотів так жити. Але тепер, можливо, йому довго доведеться жити ось так, і це справді здавалося мінімумом. А незабаром у нього й це можуть забрати, і залишиться лише спогад про тиху ніч і смажену сову. Про Мексику він уже не думав. Тільки про те, чим нагодувати себе наступного разу, на якому дереві поспати. День, ніч. День, ніч.

У грудях боліло, він підняв обидві свої сорочки та подивився на ребра, вразившись, як там усе напухло й запалилося. «Кілька годин сну тут не допоможуть», — похмуро подумав він. Але, принаймні, голова вже не паморочилася. Пора в дорогу.

Його злякав голос. Він прокотився неясною луною по тунелю — здавалося, хтось стоїть зовні та звертається до нього в гучномовець. Як вони могли дізнатися, де він? Він квапливо перевірив, чи пристебнуті пістолет, ніж і фляжка, схопив гвинтівку та побіг до виходу. Там призупинився — подивитися, чи не чекають його зовні. Але нікого не було видно. Він знову почув голос. Це явно був гучномовець. З вертольота. Мотор ревів десь за гребенем, його перекривав голос: «Групи з дванадцятої по тридцять першу. Зібратися на східному схилі. Групи з тридцять другої по сорокову. Розсіятися на північ». Далеко внизу застигла в очікуванні лінія вогнів.

Так, Тісл дуже хоче його взяти. Там, унизу, мабуть, невелика армія. Але навіщо гучномовець? Хіба не вистачає польових рацій, щоб координувати групи? Чи вони шумлять для того, щоб діяти мені на нерви? Чи залякати мене, давши знати, скільки людей за мною полює? Може, на півночі та сході взагалі нікого немає. Спеціальні війська, у яких служив Рембо, часто брали на озброєння таку тактику. Це звичайно збивало супротивника з пантелику, викликало прагнення відгадати, що