Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Між ними панувала тиша. Важка, гнітюча, така тиша, яка може або зруйнувати, або зцілити. Ясмін стояла перед Керемом, напружена до краю, її очі блищали від сліз, які вона стримувала з усіх сил. Керем не відводив від неї погляду. Його дихання було глибоким і нерівним. Йому здавалося, що ось-ось щось зламається — або в ньому, або в ній.

— Я не розумію тебе… — прошепотіла Ясмін. — Ти кохаєш іншу. То чого тобі боляче, коли на мене дивиться хтось інший?

Керем не відповів одразу. Він зробив крок ближче. Потім ще один. Іще. Їх тепер розділяли лічені сантиметри.

— Бо я... — він ковтнув повітря. — Я сам більше не розумію, що відчуваю. Але коли я побачив тебе з ним… мені здалося, що хтось вирвав шматок із мого серця.

Ясмін застигла. Вона не встигла нічого сказати, як Керем простягнув руку і торкнувся її щоки. Його дотик був обережним, ніби він боявся, що вона зникне. У її очах з’явилось щось нове — не гнів, не біль, а тиха надія.

— Ти інша, Ясмін. Ти справжня. І… — він не договорив.

Він нахилився. Їхні обличчя зблизилися. Ясмін заплющила очі.

Його губи торкнулися її губ — обережно, м’яко, несміливо. Але цей перший поцілунок був нестримно чесним. У ньому було все: розгубленість, заборона, пристрасть, біль і несподіване бажання належати саме одне одному.

Коли вони відступили на мить, Ясмін подивилася на нього широко розплющеними очима. Її серце билося так голосно, що вона була впевнена — він теж це чує.

— Що ти робиш, Кереме? — ледве прошепотіла вона.

— Сам не знаю… — тихо відповів він, — але не хочу більше брехати собі.