Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Останнє бажання 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

656
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Останнє бажання" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 87
Перейти на сторінку:
не любимо, — пробурчав Тавік.

— Спокійно, хлопці, — сказала дівчина. — Він хоче зі мною порозмовляти, це не злочин. Ви розважайтеся далі. І без скандалів. Завтра — торговий день. Ви ж не хочете, щоб ваші вибрики завадили ярмарку, такій важливій події у житті милого містечка?

У тиші, що запала, пролунало тихе, паскудне хихотіння. Ківріл, усе ще недбало розкинувшись на лаві, сміявся.

— А бодай тобі, Ренфрі, — видавив напівкровка. — Важлива… подія!

— Заткнися, Ківріле. Негайно!

Ківріл перестав сміятися. Негайно. Ґеральт не здивувався. У голосі Ренфрі прозвучало щось дуже дивне. Щось, що асоціювалося із червоним відблиском пожежі на клинках, передсмертним виттям, іржанням коней і запахом крові. Іншим теж щось подібне уявилося, бо зблідла навіть засмагла пика Тавіка.

— Ну, біловолосий, — перервала тишу Ренфрі. — Вийдемо до більшого залу, долучимося до війта, із яким ти сюди прийшов. Він, напевне, також хоче зі мною порозмовляти.

Кальдемейн чекав біля шинквасу, а, побачивши їх, перервав тиху розмову з корчмарем, випростався і схрестив руки на грудях.

— Слухайте, панянко, — сказав твердо, не гаючи часу на обмін пустими ґречностями. — Я знаю від оцього-от відьмака з Рівії, що вас привело до Блавікену. Судячи з усього, ви плекаєте образу на нашого чародія.

— Може. І що з того? — запитала тихо Ренфрі, також не дуже ґречним тоном.

— А те, що для таких образ є міські чи каштелянські суди. Хто за образу в нас на Лукомор’ї залізом хоче мститися, той уважається звичайним розбійником. А ще те, що або ви рано-вранці заберетеся геть із Блавікену разом зі своєю чорною компанією, або я вас у яму посаджу, пре… Як воно називається, Ґеральте?

— Превентивно.

— Власне. Зрозуміли, панянко?

Ренфрі встромила руку в гаманець на поясі й дістала складений у кілька разів пергамент.

— Прочитайте це, війте, якщо ви грамотні. І більше не називайте мене «панянко».

Кальдемейн узяв пергамент, читав довго, потім мовчки подав Ґеральту.

— «До моїх комесів, васалів та вільних підданих, — прочитав відьмак уголос. — Усім і кожному сповіщаю, що Ренфрі, крейденська княжна, перебуває на нашій службі й мила нам, тож гнів наш накличе на себе будь-хто, якщо їй перешкаджатиме. Одон, король…» «Перешкоджати» пишеться інакше. Але печатка схожа на автентичну.

— Бо і є автентичною, — сказала Ренфрі, вириваючи пергамент. — Її поставив Одон, ваш милостивий пан. Тому не раджу мені перешкоджати. Незалежно від того, як воно пишеться. Наслідки можуть виявитися сумними. І не саджатимете, мосьпане війте, мене до ями. І не називатимете мене панянкою. Жодного закону я не порушила. Поки що.

— Якщо порушиш його хоча б на п’ядь, — Кальдемейн виглядав так, ніби хотів сплюнути, — кину в яму разом із твоїм пергаментом. Клянуся всіма богами, панянко. Ходімо, Ґеральте.

— Із тобою, відьмаче, — Ренфрі торкнулася Ґеральтового плеча, — ще кілька слів.

— Не спізнися на вечерю, — кинув війт через плече. — Бо Лібуша розсердиться.

— Не запізнюся.

Ґеральт сперся об шинквас. Граючись медальйоном із вовчою пащею, що висів у нього на шиї, дивився у небесно-зелені очі дівчини.

— Я чула про тебе, — сказала та. — Ти Ґеральт із Рівії, біловолосий відьмак. Стреґобор — твій приятель?

— Ні.

— Це полегшує справу.

— Не дуже. Не маю наміру лишатися осторонь.

Очі Ренфрі звузилися.

— Стреґобор завтра помре, — сказала вона тихо, відкидаючи з чола нерівно підрізане волосся. — Було б меншим злом, якби помер тільки він.

— Якщо, точніше, перш ніж Стреґобор помре, помруть іще кілька осіб. Іншої можливості я не бачу.

— Кілька, відьмаче, це скромно сказано.

— Щоб мене налякати, потрібно щось більше, ніж просто слова, Жулано.

— Не називай мене Жуланою. Я того не люблю. Річ у тому, що я бачу іншу можливість. Варто було б це обговорити, але що ж. Лібуша чекає. Вона хоча б ладна, та Лібуша?

— Це все, що ти хотіла мені сказати?

— Ні. Але зараз іди вже. Лібуша чекає.

ІV

Хтось був у його кімнаті на горищі. Ґеральт знав про це ще до того, як наблизився до дверей, відчувши ледь чутну вібрацію медальйону. Задув каганець, яким присвічував собі на сходах. Вийняв кинджал із-за халяви, сунув за пояс. Натиснув клямку. У кімнаті було темно. Не для відьмака.

Він переступив поріг удавано повільно, сонно, неквапливо зачинив за собою двері. Наступної секунди скочив, сильно відштовхнувшись, щучкою, навалився на людину, яка сиділа у нього на ліжку, притис до постелі, ліве передпліччя всадив під підборіддя й потягнувся за кинджалом. Не дістав його. Щось було не так.

— Початок цілком непоганий, — глухо проказала вона, нерухомо лежачи під ним. — Я розраховувала на це, але не думала, що ми так швидко опинимося у ліжку. Забери руку з мого горла, будь ласка.

— Це ти.

— Це я. Слухай, є дві можливості. Перша: ти злізеш з мене, і ми порозмовляємо. Друга: залишимося у тій позиції, але тоді я хотіла б принаймні зняти чоботи.

Відьмак вибрав перше. Дівчина зітхнула, встала, поправила волосся та спідницю.

— Запали свічку, — сказала. — Я не бачу у темряві, як ти, а люблю бачити свого співрозмовника.

Вона підійшла до столу, висока, худа, гнучка, усілася, витягнувши перед собою ноги у високих чоботях. Не мала на виду жодної зброї.

— Маєш щось випити?

— Ні.

— Тоді добре, що я принесла, — засміялася вона, ставлячи на стіл дорожню баклагу й два шкіряні кубки.

— Уже майже північ, — холодно сказав Ґеральт. — Може, перейдемо до справи?

— Зараз. Ось, пий. Твоє здоров’я, Ґеральте.

— Навзаєм, Жулано.

— Мене звати Ренфрі, хай тобі грець, — скинула вона голову. — Дозволяю тобі випускати княжий титул, але припини звати мене Жуланою!

— Тихіше, перебудиш увесь дім. Чи я нарешті довідаюся, навіщо ти залізла сюди у вікно?

— Якийсь ти нетямущий, відьмаче. Я хочу врятувати Блавікен від різанини. Щоб це з тобою обговорити, я лізла по дахах, наче кицька навесні. Цінуй.

— Ціную, — сказав Ґеральт. — Тільки от не знаю, яка користь із такої розмови. Ситуація ясна. Стреґобор сидить у чародійській вежі, щоб його дістати, ти мусила б організувати облогу. Якщо ти це зробиш, твій ґлейт тобі не допоможе. Одон тебе не захищатиме, якщо ти відкрито порушиш закон. Війт, варта, весь Блавікен виступить проти тебе.

— Якщо весь Блавікен виступить проти мене, то страшенно жалкуватиме. — Ренфрі посміхнулася, показавши хижі білі зуби. — Ти ж бачив моїх хлопців? Запевняю, своє ремесло вони знають. Уявляєш, що станеться, як дійде до бійки між ними й тими телятками з міської варти, які на кожному кроці перечіплюються об власні алебарди?

— Ти, Ренфрі, вважаєш, що я у такій битві стоятиму

1 ... 25 26 27 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Останнє бажання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Останнє бажання"