Читати книгу - "Не судилось (Панське болото)"

М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?

Б є л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честi (франц.).), что сию минуту улажу! Только матери — ни гугу; ведь женщина все испортит… нерви, понимаешь…

М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался…

Б є л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери — строжайший секрет.

М и х а й л о. Так ты уладишь все?

Б є л о х в о с т о в. Да улажу же, верь!

М и х а й л о (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.

Б є л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обнiма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, — сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й виходить).

В И Х I Д XI

Михайло сам.

М и х а й л о (ходить по рундуцi стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то бiльше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логiчно дивиться на все… Правда-таки, щоб послужити народовi, треба собi здобути сили… От про Катрю тiльки, щоб вона мене промiняла, — бреше, не повiрю!.. А проте, може, вона зi мною й не буде щасливою? Коли б хоч на свiт мене вивiв! Коли б тiльки у батька вдалась справа! Серце трiпочеться так, що аж у висках стука… Страшно чогось… А як вихлопоче i уладнає все? Господи, i не знаю я, на якому вже небi й опинюся!.. Зараз побiжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мiй, якщо вирятуєш мене iз виру, де я потопаю, то станеш менi за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону i часами, стуля руки). Коли б же тiльки мати не провiдала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплiв, храни господи! (Ходить з тривогою i прислухається до дверей).

В И Х I Д ХII

Михайло i Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, блiда, стривожена.

М и х а й л о (зуздрiвши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збiга хутко по сходах з рундука i мерщi до Котрi; одводить її на передкiн). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!

М и х а й л о. Що ти здумала?

К а т р я. Ох, несила моя… нудьга мене точить… тебе не бачила… мати картають…

М и х а й л о. Христа ради! Iди звiдси!

К а т р я. Постой! Я щось мала тобi сказати…

М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!

К а т р я. Ох, не згадаю, — памороки забило.

М й х а й л о. А! Боже мiй!! Їди-бо, Катрусю, мерщi: застукають, — то ми пропали! (Вiдводить за рукав).

К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, — вимучилась, так вимучилась!..

М и х а й л о. Зарiзать мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу, — я мерщi вибiжу за садок!

К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, — хоче вбити! (Хапає руками Михайла i не пуска). Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'є… страшний такий, очi горять…

М и х а й л о. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що й очей не знаю куди дiвати, батька i матерi цураюсь, а тут iще розбишака? В Сибiр його!

К а т р я. Вiн не винен: така вже йому кара… Любить без душi, серця свого не переробе, божеволiє…

М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень нi вночi — i все через тебе…

К а т р я. Михайло! Ти менi дорiкаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, нiж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу i тiло оддала… (Рида).

М и х а й л о. Коли оддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, — менi твої сльози в печiнках уже сидять!

К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже остатнi, — мабуть, з крiв'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осiннiй, — i по матерi, i по долi своїй щербатiй, i по вiку своєму молодому… та ще ось кiлька крапель видавилось… Бiльше вже нема: там, мабуть, усе перетлiло!

А н н у ш к а (одчиня вiкно i придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарiвна!

М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: у мене душi нема, щоб хто не здибав… Я тобi розкажу: все уладнається, — тiльки ходiм!

К а т р я. Боїтесь? Як побачать — сорому завдам!

М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе…

А н н у ш к а. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi, — пущай полюбуються на рандеву!

К а т р я. Менi тепер однаково… Я як прочула, що Дмитро намiряється, то й не стямилась, кинулась мерщi… У саме б пекло кинулась, нiякi б муки не спинили мене!

М и х а