Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Нам! - буркнула Урґль, яка саме проходила повз них з іще одним відерцем. - Тільки те й чую, що «нам» та «нам». Цікаво, кого ж це ти вилікував?
Енгівук лиш відмахнувся.
- Були і такі, - продовжував він свою оповідь, - котрі, вочевидь, теж побачили в дзеркалі щось неймовірно жахливе, та їм не забракло відваги: вони пройшли крізь дзеркало і пішли далі. Ще для когось відображення в Чарівному Дзеркалі було, загалом, не таким уже й страшним, але кожному доводилося долати внутрішній спротив, так би мовити, переступаючи через себе. Не можу, однак, сказати, що тут важить найбільше. Мабуть, для кожного інакше.
- Ну, гаразд, - сказав Атрею. - Але чи крізь це Чарівне Дзеркало можна пройти?
- Можна, - ствердно мовив гном. - Певно що можна, інакше воно не було би брамою. Логічно, чи не так?
- Але ж його можна і зовні обійти, - висловив здогад Атрею. - Правда?
- Правда, - повторив Енгівук, - ще й як можна! Ось тільки тоді за ним нічого не буде. Третя брама з’являється, якщо проходиш через другу браму, - лише так і не інакше. Скільки іще повторювати?
- А в чому полягає особливість третьої брами?
- О, тут справа надзвичайно ускладнюється! Бо ж Брама Без Ключа - зачинена. Просто зачинена. Зачинена - і квит! Там немає ні клямки, ні дірки від замка - нічогісінько! За моєю теорією, єдина рухома стулка цієї брами (а рухається вона не на завісах) виготовлена з фантастичного матеріалу - селену. Можливо, тобі відомо, що на світі немає нічого такого, що могло би розбити, зігнути або розчинити селен. Із ним нічого не можна вдіяти. Він незнищенний!
- Тобто через цю браму взагалі неможливо пройти?
- Стривай-но лишень, хлопче, стривай! Адже ж були люди, котрі крізь неї проходили і говорили з Уюлялею, так чи не так? Значить, і цю браму можна відчинити.
- Але як?
- Послухай мене: фантастичний селен реагує на нашу волю. Саме наша воля робить його таким непіддатливим і міцним. Відтак що більше хтось прагне увійти, то міцніше замикаються двері. Та якщо комусь вдається забути про будь-який намір і не хотіти нічого, розумієш? - взагалі нічого! - перед ним двері відчиняються самі.
Атрею опустив очі й тихо промовив:
- Якщо це правда, то як же тоді я зможу пройти? Як же мені не хотіти?
Енгівук, зітхаючи, кивнув.
- Я ж бо й казав: Брама Без Ключа - найважча.
- Але якщо мені все-таки вдасться пройти навіть і крізь Браму Без Ключа, - продовжував Атрею, - то я опинюся у Південному Оракулі?
- Так, - відповів гном.
- І зможу поговорити з Уюлялею?
- Так, - відповів гном.
- А ким або чим є ота Уюляля?
- Не маю зеленого поняття, - відповів гном, і його оченята знову гнівно запалали. - Жоден із тих, які побували в неї, не схотів мені цього сказати. Як же мені завершити наукову працю, коли тут усі нараз поринають у загадкову мовчанку, га? Хоч сядь та й плач, хоч рви собі на голові у відчаї волосся - ну, це якщо в когось воно ще залишилося! Скажи, Атрею, коли ти дійдеш до неї, то розповіси мені? Розповіси? Я просто вмираю з цікавості, але ніхто-ніхто- ніхто не може мені допомогти. Прошу, пообіцяй, що розкажеш!
Атрею підвівся і подивився у бік Брами Великої Таїни, осяяної місячним світлом.
- Енгівуку, я не можу тобі цього пообіцяти, - промовив він тихо, - хоч щиро хотів би віддячити тобі за все. Але якщо ніхто ніколи нічого про це не каже, то на те мусять бути свої причини. І доки я їх не знаю, то не можу вирішувати, чи можна розповідати про Уюлялю комусь, хто сам там не побував.
- Ну, тоді забирайся звідси! - зарепетував гном, а з його оченят сипонули іскри. - Чорна невдячність! Всеньке життя намагаєшся розгадати надзвичайно важливу таємницю, істотну для всіх. Та коли просиш допомогу - дзуськи! І взагалі, даремно я витратив на тебе стільки часу!
Із цими словами він побіг до печерки. За мить десь углибині грюкнули двері.
Урґль, яка саме проходила повз Атрею, захихотіла і сказала:
- То він тільки так говорить, старий пеньок. Знову страшенно розчарований! А все через оті свої сміховинні дослідження! Дуже вже хочеться йому розгадати велику таємницю Південного Оракула і загадку Уюлялі. Подумати тільки - наукове світило, знаменитий гном Енгівук. Та не бери собі того близько до серця! Не ображайся.
- Я не ображаюся, - мовив Атрею. - Але ти перекажи йому, будь ласка, що я від щирого серця дякую за все, що він для мене зробив. І тобі також дякую. Якщо мені буде дозволено, я йому про все розповім - нехай тільки повернуся.
- Ти що, уже покидаєш нас? - запитала старенька Урґ- ль.
- Мушу, - відказав Атрею. - Не вільно гаяти часу. Тепер я вирушаю до Південного Оракула. Прощавай! І, будь ласка, доглянь тим часом Фухура, мого щастедракона!
З цими словами він обернувся і пішов - пішов до Брами Великої Таїни.
Урґль якусь хвилю дивилася, як струнка постать Атрею і плащ, що розвівався за його плечима, зникають між скель. А тоді побігла за ним, гукаючи:
- Щасти тобі, Атрею!
Але вона не знала, чи почув він, чи ні. Дибцяючи назад до печерки, вона мурмотіла собі під ніс:
- Гай-гай, щастя йому таки знадобиться, ой як знадобиться.
Атрею вже майже наблизився до кам’яної брами. До неї ще залишилося якихось п’ятдесят кроків. Брама Великої Таїни була набагато більшою, ніж йому здавалося здалеку. За нею простяглася рівнина - така пустельна, що око не мало на чому зупинитися, тож погляд углибав у тій пустці: складалося враження, наче дивишся в цілковиту порожнечу. Перед Брамою Великої Таїни, а надто між двома опорами, Атрею побачив безліч черепів і кістяків. То були тлінні рештки найрізноманітніших жителів Фантазії, котрі намагалися пройти крізь браму, однак навіки заклякли, заціпеніли під поглядами сфінксів.
Утім, не це змусило Атрею зупинитися. Зупинитися його змусив вигляд сфінксів.
Відколи тривали Великі Пошуки, Атрею довелося чимало спізнати і пережити. На своєму шляху він уже стрічав і прекрасне, і жаске, та досі навіть не здогадувався, що перше та друге можуть становити єдину цілість, що краса може лякати, що вона здатна викликати жах.
Місячне
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.