Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Dolce Vita, або Кінець гламуру 📚 - Українською

Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Dolce Vita, або Кінець гламуру" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 42
Перейти на сторінку:
погортати пару хороших журнальчиків і знайти відповіді на запитання.

Ми з Лянкою перезирнулися. Я ж кажу, що Лілька «отлічається особим умом і сообразітєльностью».

Мій шлунок теж дав про себе чути нахабним бурчанням, коли нарешті принесли і мою страву.

— Хтось дзвонив Дарці? — запитала я, набивши рота зелениною.

— Вона днів за десять буде, — відповіла Лілька, промокаючи кутики рота. — Не витримує. Каже «до біса ту путівку і той санаторій з їхнім ненав’язливо-хамовитим сервісом». Купила якусь там їхню ропу. Нею долікує Дениска вдома. До речі, забула вам сказати! Дарка пропонує нам усім приїхати на кілька днів до неї. В малого день народження. Ну, то як?

«Хм, у село, чи то пак до містечка? І що там робити?»

— Не знаю, — Роксолана розтягує слова, бо думки її далеко.

«А взагалі непогано б трохи змінити міську обстановку на тихий сільський куточок!»

— Там, здається, річка якась тече! — раптом пригадую я канікули після другого курсу. — Треба подивитись прогноз погоди до кінця місяця. Може, вже буде тепло? І коров’яче молочко, і травички різні. Ой, дівоньки, як я обожнюю травень!

— Там не «якась» річка, Любо. Там — Дністер! А травень я теж раніше любила, — голосом із склепу промовляє Лянка.

— Дурік, все буде добре! Ти тільки не падай в тиху істерику. А краще займи себе якимось цікавим ділом.

— Яким, наприклад?

— Ну, там, картини пиши. Чи ліпи щось!

— О, так! Мені так хочеться заліпити Марчею в пику, — зізнається Ляна.

— Так-так, це вже щось більш схоже на реальні почуття, а не на стриманість австро-угорських імператриць.

— Чому австро-угорських? — запитує Лілька.

— Не знаю. Яка різниця?! — кидаю у відповідь. — Це не має жодного значення!

— Ти права, Любо. Я повинна завантажити себе роботою, щоб не думати. Щоб заглушити будь-які думки фізичною втомою!

— А давайте підемо в кінопалац! На «Гаррі Поттера»! Відволічемося, — несподівано втрутився у розмову незнайомий фальцет.

І за наш столик плюхнувся привид з минулого.

— Саньок?! — здивовано видали ми в унісон.

— Ага! Я самий, — відповів хлопчик-гід зі Стамбула нормальним голосом.

— А чому ти не там? — поцікавилася Ліля.

— Ну, після твого шоу в луна-парку у мене виникли деякі проблеми, — не то жартує, не то серйозно відповідає він.

«А Лілька про це нам так і не розповіла!»

— Дорогенька, так за тобою боржок. Ти обіцяла, — почала я, але зухвалий молодчик мене перебив, навіть не вибачившись!

— Та про це дефіле, напевно, гуділа уся Туреччина! Не знаю навіть, як це в наших новинах не показали!

— Олександре, не треба! — опустивши очі, просить Лілька.

Але він провадить своє:

— Ну, ми там на різні атракціони ходили: типу «американські гірки», кімнати страху всякі… А потім пішли на ці круті ромашки, як я їх називаю.

— Припини! Ти що, здурів? — ляскає його по чолі Лілька.

— Так прикольно ж! Дай закінчити! — погладивши себе по розпашілому місцю, продовжує він. — Ну, там такий принцип: сідаєш удвох у підвісне крісло. І тебе там затискає страховка. Так, що ти нічим поворухнути не можеш.

Усе це він супроводжує промовистими рухами. І тут його починає розбирати сміх. Ми сидимо і тупо дивимось на цього клоуна. Лілька нервово постукує нігтями по столу.

— Не цокоти! Манікюр зіпсуєш, — я кладу руку на її пальці.

Вона їх висмикує і починає гладити свого пекельно-червоного кінського хвоста.

— Ну, і коли всі уже намертво пристебнуті, — нарешті припинивши душитися від сміху, продовжив Саньок, — починається коловорот… Ми оберталися навколо своєї осі то вліво, то вправо. То із сповільненням, то із прискоренням.

— І Лільку на тебе знудило чи що? — не витримала Роксолана.

— Ну, ти даєш! Де б я таку гидоту переповідав, — мало не образився хлопчина.

Тут Лілька несподівано взяла розповідь на себе:

— Карочє гаваря, коли ті адські крісла почали перевертати нас догори ногами, мій розкішний бюст зробив аут!

Саньок починає істерично реготати. І хоч його сміх, як і він сам, був інфантильним, ситуація справді кумедна. І захочеш — не вигадаєш! Я намагаюся стримуватися. Уявляю Лільку з виваленими спокусливими силіконами третього розміру, які неможливо прикрити! Певно, що там не один чоловічок облизався.

— Матка бозка! — Лянка сплескує руками.

— А турки, турки почали аплодувати! — ледь вичавлює зі себе фальцетом Саня. — Народу ж тьма-тьмуща.

— І не тільки турки, — зауважує Ліля, — якісь італійці кричали: «Белло, ке белло! Пріма сеньйоріна! Пріма!». Ще й фотографували.

Вона вже усміхається.

— Усі відео включили, знімають! Фотоапарати клацають, — продовжує хлопець. — Голівуд відпочиває!

— Так, і скільки ж часу ти вивішувала свої принади? — нарешті питаю я.

— А поки атракціон не закінчився. Хвилин десять, напевно, — скрививши рота, відповіла подруга. — А потім мені алею слави влаштували при виході.

— Це як? — звівши брови, цікавиться Роксолана.

— А усі розступилися і, аплодуючи, висловлювали різні компліменти.

— Ти впевнена, що компліменти?

— А мені Саньок перекладав, — кивнула на малого Лілька.

Турецький гід ще випив з нами кави, потеревенив трохи, як давня подруга. А тоді, зізнавшись, що у його поверненні в Україну винні зовсім інші обставини, а не Лільчине топлес дефіле, перемістився за столик до своїх друзів у іншій залі ресторану «Мавка».

Дорогою додому, вже під самим своїм під’їздом, Лянка раптом запитала Лілю:

— Слухай, а що ж той ліфчик на спецзамовлення не вберіг тебе від невимушеного стриптизу?

— Та вся біда у тому, що я його не одягнула.

Ми з Роксоланою перезирнулися.

— Що?! — не зрозуміла Лілька. — Я ж ішла на побачення, а він тиснув мене, як панцир, гад! От я його в сумочку і заховала.

— Добре що ти не носиш трусики-танга, Ліль! — зауважила Лянка.

— Чому?!

— Вони теж дуже тиснуть, — гигикнула я.

Корида по-українськи

Погода на ті вихідні видалася по-справжньому літня. Ми з Дариною засмагали на березі нестримного могутнього Дністра. Лілька плескалася у крижаній воді, щоразу намагаючись хлюпнути і на нас:

— Любко, пішли купатися! Вода суп-пер!

— Лілько, не бризкай! Бо я тебе зараз втоплю! — верещала я, вигинаючись під колючими льодяними краплями.

— А давай, спробуй! Ти ж води

1 ... 25 26 27 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Dolce Vita, або Кінець гламуру"