Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми з Лянкою перезирнулися. Я ж кажу, що Лілька «отлічається особим умом і сообразітєльностью».
Мій шлунок теж дав про себе чути нахабним бурчанням, коли нарешті принесли і мою страву.
— Хтось дзвонив Дарці? — запитала я, набивши рота зелениною.
— Вона днів за десять буде, — відповіла Лілька, промокаючи кутики рота. — Не витримує. Каже «до біса ту путівку і той санаторій з їхнім ненав’язливо-хамовитим сервісом». Купила якусь там їхню ропу. Нею долікує Дениска вдома. До речі, забула вам сказати! Дарка пропонує нам усім приїхати на кілька днів до неї. В малого день народження. Ну, то як?
«Хм, у село, чи то пак до містечка? І що там робити?»
— Не знаю, — Роксолана розтягує слова, бо думки її далеко.
«А взагалі непогано б трохи змінити міську обстановку на тихий сільський куточок!»
— Там, здається, річка якась тече! — раптом пригадую я канікули після другого курсу. — Треба подивитись прогноз погоди до кінця місяця. Може, вже буде тепло? І коров’яче молочко, і травички різні. Ой, дівоньки, як я обожнюю травень!
— Там не «якась» річка, Любо. Там — Дністер! А травень я теж раніше любила, — голосом із склепу промовляє Лянка.
— Дурік, все буде добре! Ти тільки не падай в тиху істерику. А краще займи себе якимось цікавим ділом.
— Яким, наприклад?
— Ну, там, картини пиши. Чи ліпи щось!
— О, так! Мені так хочеться заліпити Марчею в пику, — зізнається Ляна.
— Так-так, це вже щось більш схоже на реальні почуття, а не на стриманість австро-угорських імператриць.
— Чому австро-угорських? — запитує Лілька.
— Не знаю. Яка різниця?! — кидаю у відповідь. — Це не має жодного значення!
— Ти права, Любо. Я повинна завантажити себе роботою, щоб не думати. Щоб заглушити будь-які думки фізичною втомою!
— А давайте підемо в кінопалац! На «Гаррі Поттера»! Відволічемося, — несподівано втрутився у розмову незнайомий фальцет.
І за наш столик плюхнувся привид з минулого.
— Саньок?! — здивовано видали ми в унісон.
— Ага! Я самий, — відповів хлопчик-гід зі Стамбула нормальним голосом.
— А чому ти не там? — поцікавилася Ліля.
— Ну, після твого шоу в луна-парку у мене виникли деякі проблеми, — не то жартує, не то серйозно відповідає він.
«А Лілька про це нам так і не розповіла!»
— Дорогенька, так за тобою боржок. Ти обіцяла, — почала я, але зухвалий молодчик мене перебив, навіть не вибачившись!
— Та про це дефіле, напевно, гуділа уся Туреччина! Не знаю навіть, як це в наших новинах не показали!
— Олександре, не треба! — опустивши очі, просить Лілька.
Але він провадить своє:
— Ну, ми там на різні атракціони ходили: типу «американські гірки», кімнати страху всякі… А потім пішли на ці круті ромашки, як я їх називаю.
— Припини! Ти що, здурів? — ляскає його по чолі Лілька.
— Так прикольно ж! Дай закінчити! — погладивши себе по розпашілому місцю, продовжує він. — Ну, там такий принцип: сідаєш удвох у підвісне крісло. І тебе там затискає страховка. Так, що ти нічим поворухнути не можеш.
Усе це він супроводжує промовистими рухами. І тут його починає розбирати сміх. Ми сидимо і тупо дивимось на цього клоуна. Лілька нервово постукує нігтями по столу.
— Не цокоти! Манікюр зіпсуєш, — я кладу руку на її пальці.
Вона їх висмикує і починає гладити свого пекельно-червоного кінського хвоста.
— Ну, і коли всі уже намертво пристебнуті, — нарешті припинивши душитися від сміху, продовжив Саньок, — починається коловорот… Ми оберталися навколо своєї осі то вліво, то вправо. То із сповільненням, то із прискоренням.
— І Лільку на тебе знудило чи що? — не витримала Роксолана.
— Ну, ти даєш! Де б я таку гидоту переповідав, — мало не образився хлопчина.
Тут Лілька несподівано взяла розповідь на себе:
— Карочє гаваря, коли ті адські крісла почали перевертати нас догори ногами, мій розкішний бюст зробив аут!
Саньок починає істерично реготати. І хоч його сміх, як і він сам, був інфантильним, ситуація справді кумедна. І захочеш — не вигадаєш! Я намагаюся стримуватися. Уявляю Лільку з виваленими спокусливими силіконами третього розміру, які неможливо прикрити! Певно, що там не один чоловічок облизався.
— Матка бозка! — Лянка сплескує руками.
— А турки, турки почали аплодувати! — ледь вичавлює зі себе фальцетом Саня. — Народу ж тьма-тьмуща.
— І не тільки турки, — зауважує Ліля, — якісь італійці кричали: «Белло, ке белло! Пріма сеньйоріна! Пріма!». Ще й фотографували.
Вона вже усміхається.
— Усі відео включили, знімають! Фотоапарати клацають, — продовжує хлопець. — Голівуд відпочиває!
— Так, і скільки ж часу ти вивішувала свої принади? — нарешті питаю я.
— А поки атракціон не закінчився. Хвилин десять, напевно, — скрививши рота, відповіла подруга. — А потім мені алею слави влаштували при виході.
— Це як? — звівши брови, цікавиться Роксолана.
— А усі розступилися і, аплодуючи, висловлювали різні компліменти.
— Ти впевнена, що компліменти?
— А мені Саньок перекладав, — кивнула на малого Лілька.
Турецький гід ще випив з нами кави, потеревенив трохи, як давня подруга. А тоді, зізнавшись, що у його поверненні в Україну винні зовсім інші обставини, а не Лільчине топлес дефіле, перемістився за столик до своїх друзів у іншій залі ресторану «Мавка».
Дорогою додому, вже під самим своїм під’їздом, Лянка раптом запитала Лілю:
— Слухай, а що ж той ліфчик на спецзамовлення не вберіг тебе від невимушеного стриптизу?
— Та вся біда у тому, що я його не одягнула.
Ми з Роксоланою перезирнулися.
— Що?! — не зрозуміла Лілька. — Я ж ішла на побачення, а він тиснув мене, як панцир, гад! От я його в сумочку і заховала.
— Добре що ти не носиш трусики-танга, Ліль! — зауважила Лянка.
— Чому?!
— Вони теж дуже тиснуть, — гигикнула я.
Корида по-українськи
Погода на ті вихідні видалася по-справжньому літня. Ми з Дариною засмагали на березі нестримного могутнього Дністра. Лілька плескалася у крижаній воді, щоразу намагаючись хлюпнути і на нас:
— Любко, пішли купатися! Вода суп-пер!
— Лілько, не бризкай! Бо я тебе зараз втоплю! — верещала я, вигинаючись під колючими льодяними краплями.
— А давай, спробуй! Ти ж води
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.