Читати книгу - "Керуй гормонами щастя"

У літературі існує популярний сюжет, коли люди дотримуються свого «племені» попри страждання, що їм це приносить. Історії – від «Ромео і Джульєтти» до «Титаніка» – розповідають про нещасних закоханих, чий вибір не схвалюють родина та суспільство. Коли я чую такі історії, то кажу «Просто переїжджайте жити до сусіднього села». Але люди так не вчиняють: історії відомі лише поодинокі випадки, коли люди розривали колишні зв’язки та вибудовували нові. Сьогодні, відправляючи п’ятирічного малюка в дитячий садок, ми чекаємо на те, що він буде вибудовувати нові зв’язки. Це відносно нова модель поведінки, що дозволяє зрозуміти, чому вибір столика в кав’ярні обертається для нас викидом кортизолу.

З давніх-давен групи людей об’єднувалися проти спільного ворога. Цей принцип активно діє навіть у сучасному суспільстві. Відділ продажу товаришує проти відділу маркетингу, відділ маркетингу відповідає відділу продажу взаємністю, і всі разом вони об’єднуються проти фірми-конкурента. Професори класичної літератури тримаються разом і не люблять тих, хто спеціалізується на сучасній літературі, але всі разом, єдиним фронтом виступають проти адміністрації. Другі скрипки ставляться до перших з тією ж антипатією, що й перші до них, але їх об’єднує нелюбов до колег, що грають на духових інструментах. Ссавці об’єднуються перед обличчям спільної небезпеки.

Коли рівень кортизолу підвищується, найлегше в цьому звинуватити зовнішнього ворога. У переважній більшості випадків складно сказати, що саме стимулювало синтез цього гормону, тому зрозуміла причина – зовнішній ворог – допомагає звільнитися від гнітючого бажання щось із цим зробити, водночас не викликаючи тертя всередині групи. Якщо джерело занепокоєння – зовнішня загроза, приємно підвищується рівень довіри всередині спільноти. Чи варто дивуватися, що сьогодні так багато груп, які об’єдналися під гаслом «У наших стражданнях винен хтось інший!».

Відмова в довірі

Якщо людина відмовляється розділяти загальний настрій групи, то може втратити її підтримку. А в деяких випадках навіть буде вважатися ворогом. Якщо представники вашої соціальної групи говорять: «Усі біди через тих недоумків», вам доведеться або погодитися з цими людьми, або розпрощатися з ними. Якщо ви наважитеся сперечатися із загальноприйнятою думкою, то матимете всі шанси ознайомитися з тим жахом, що його відчуває газель, яка опинилася залишеною на самоті в савані, або павіан, що зазнав нападу родичів. Ви можете стати заручником ситуації і підтримувати думку, яку не поділяєте, бо альтернатива здається вам ще гіршою.

Зазвичай така поведінка є очевидною, коли ми спостерігаємо за іншими, за собою її помітити складно. Найчастіше, людина щиро вірить, що вона вища за таке. У нижчих ссавців спільний ворог зберігається протягом поколінь. Вони народжуються з нейронними зв’язками, що допомагають їм усвідомлювати різницю між «хорошими хлопцями» і «поганими хлопцями» так само, як це робили їхні предки. У вищих ссавців спільні вороги з’являються протягом життя. Можливо, вам не подобається спостерігати за групами людей, що їх об’єднує спільний ворог. Але якщо ви проаналізуєте свої стосунки з власним близьким колом спілкування, то неодмінно знайдете вашого спільного ворога. Ссавці надзвичайно ефективні в колективних діях, коли їх об’єднує спільне почуття небезпеки.

Дещо про мозок ссавця…

Можливо, вам не подобається спостерігати за групами людей, що їх об’єднує спільний ворог. Але якщо ви проаналізуєте свої стосунки з власним близьким колом спілкування, то неодмінно знайдете вашого спільного ворога.

Плутанина соціальної солідарності

Почуття згуртованості та єдності виявляється настільки приємним, що може привести до парадокса. Наочний приклад – те, як британський письменник Джеймс Баллард розповідав про перебування під час Другої світової війни разом із батьками у японському концтаборі в Шанхаї для цивільних осіб. В одному з телевізійних інтерв’ю він із теплом згадував про той час. Як він пояснював, його родина постійно була разом, з іншими в’язнями в них теж зав’язалися близькі стосунки. Він знав, що це важке випробування для його батьків, і дуже їх жалів, але сам почувався добре. Зовсім іншу історію Баллард розповідає в автобіографічному романі «Імперія сонця», за яким Стівен Спілберг створив однойменний фільм. Його персонаж героїчно захищає друзів та рідних від жахів табірного життя. Фільм глибоко мене вразив, тому я була здивована, почувши, що Балларду навіть подобалося життя в таборі, оскільки батько завжди був поруч із ним. Ось вона, величезна сила окситоцину.

Громадяни комуністичного радянського союзу ділилися схожими почуттями. Відчуття спільної долі полегшувало біль від політичного тиску і фізичних труднощів. Соціальні зв’язки були на дуже високому рівні попри серйозні обмеження. Але люди вкрай рідко відкрито вели дискусії, бо їх могли прослуховувати. Підґрунтям соціальних зв’язків ставали жарти. Коли люди обмінювалися ними, то ризикували так само, і через це в них виникало відчуття єдності. Зрозуміло, побутові складнощі життя в комунальних квартирах із загальними кухнею і ванною кімнатою провокували гострі внутрішні конфлікти. Але відчуття спільної загрози було сильнішим. З розпадом радянського союзу зник і спільний ворог. Критикувати систему тепер можна було відкрито, не вдаючись до тонких жартів і ритуалу створення загального кола втаємничених. У людей зник нейрохімічний фактор, що полегшував їхнє сприйняття труднощів повсякденного життя. Почуття болю, яке прийшло на зміну, було настільки гострим, що багато хто почав ідеалізувати колишній політичний устрій. Почуття згуртованості буває таким приємним, що відволікає мозок ссавця від безпосередньої загрози.

Цинізм – то один зі способів оточити себе людьми, що поділяють ваше сприйняття загрози. Нарікання з приводу нестерпності сучасного суспільства стимулюють приємне відчуття довіри. Ви почуваєтеся в безпеці поруч з іншими людьми, що також налаштовані на негативне мислення, а вони почуваються в безпеці з вами. Дія окситоцину швидко минає, але її завжди можна стимулювати новою порцією скарг та критики. Кожен викид окситоцину зміцнює нейронні зв’язки, що на їхній основі будується соціальна прихильність. Відновлення відчуття загрози зміцнює ці ланцюжки. Однак мозок звикає до старих загроз, тому потрібно постійно підвищувати ступінь небезпеки, щоб стимулювати синтез окситоцину. Зазвичай ви одразу помічаєте, коли це роблять інші, але щодо себе самого і свого кола спілкування вам здається, що ви просто є об’єктивними.

Час від часу ви можете навіть розділяти