Читати книгу - "Війна лайків"

як генерала-прогнозиста. Однак популярності він набув як критик адміністрації Обами, що його звільнила. Флінн гнівно звинувачував її у зраді країни. Це принесло відомість та гроші (значно більші, ніж генерал заробляв на військовій службі). Та не минулося й без труднощів. Фірма Флінна підписала тіньову угоду на 530 тисяч доларів із компанією, пов’язаною з турецьким урядом. Крок оцінили як украй сумнівний, коли Флінн не зареєструвався лобістом. Він отримав 45 тисяч доларів за виступ на розкішному заході під егідою російського уряду в Москві. Фото колишнього генерала, що сидить поряд із Володимиром Путіним за обідом, шокувало багатьох у безпекових колах США.

Найважливіше, що нова хвиля слави Флінна привернула увагу Дональда Трампа, який саме оголосив, що йде у президенти. Перша зустріч Трампа і Флінна мала тривати тридцять хвилин. І коли вона закінчилася через дев’яносто, колишній офіцер розвідки вийшов із новим уявленням про майбутнє. «Я зрозумів, що зустрівся з майбутнім президентом Сполучених Штатів».

Відтоді раніше невдоволений генерал узявся в усьому підтримувати кампанію Трампа, надаючи недосвідченому кандидату підказки в питаннях національної безпеки. Флінн використовував свої старі військові заслуги як зброю, безжально атакуючи конкурентів. Однак при цьому він почав глибоко поринати в онлайновий світ, за яким раніше лише спостерігав. Результат виявився неприємним.

Флінн почав вести свій Twitter-акаунт @GenFlynn у 2011 році з твіту про ситуацію на Близькому Сході. Жодна людина не відповіла й не ретвітнула. Однак, коли Флінн зацікавився політикою, усе змінилося. Його повідомлення були сповнені ненависті («Страх перед мусульманами ОБҐРУНТОВАНИЙ», – видав він в одному відомому твіті), антисемітизму («Більше не вийде, євреї. Більше не вийде», – у відповідь ЗМІ) та однієї дикої теорії змови за іншою. Його пости стверджували, що Обама не просто таємний мусульманин, але й «джихадист», який «відмивав» гроші для терористів, а Гілларі Клінтон причетна до «сексуальних злочинів проти дітей», і якщо вона виграє вибори, то допоможе встановити єдиний світовий уряд, щоб заборонити християнство. На превелику радість нових прихильників у Twitter, Флінн навіть запостив #spiritcooking – онлайн-теорію змови про те, що вашингтонські еліти регулярно збираються на таємні вечері, щоб пити людську кров та сперму. Це повідомлення подарувало @GenFlynn понад 2800 лайків.

Так відбулося неймовірне перетворення колись шанованого офіцера розвідки. Лише протягом кількох місяців до того він попереджав суспільство про вплив Інтернету: «Сьогодні важливо пам’ятати, що точність має значення… Поєднуйте свої судження, досвід та аналіз із наявними вагомими доказами».

Попри онлайн-божевілля, що суперечило цій пораді (а може, й через нього), у генерала нібито все йшло добре. Коли Трамп виграв вибори, Флінна призначили на посаду радника з нацбезпеки – одну з найвпливовіших у світі. У першому твіті Флінна в новій ролі стверджувалося: «Ми перемагатимемо, перемагатимемо й перемагатимемо в усьому, що робимо».

Перемог надовго не вистачило.

Не минуло й кількох тижнів, як Флінна звільнили через павутину підозр щодо його контактів із представниками російського уряду. Він пробув на посаді радника з нацбезпеки найменше в американській історії. Не минуло й року, як в угоді про визнання провини з Міністерством юстиції США Флінн визнав, що робив «фальшиві, фіктивні та облудні заяви».

На тлі всього цього ми згадали ще одну думку, якою Флінн поділився перед своїм падінням. Він говорив про важливість проникнення крізь «туман» сучасного інформаційного середовища, про знахідки «золотих самородків» цінних розвідданих, що приховані у мряці соціальних мереж. Потрібні дані – вже там, пояснював Флінн. Потрібно лише знати, де шукати.

Генерал мав рацію. Інтернет справді містить золоті самородки (правду), які належить відшукати. Однак ця історія також показує, що з-поміж зеренець правди розкиданий пірит – «золото дурнів», здатне відволікти чи навіть знищити. Зберігати таємниці сьогодні важче, ніж будь-коли. Однак і відділяти правду від брехні не легше. У злочинних руках брехня може перетворитися на потужну зброю.

4. Імперія завдає удару у відповідь. Цензура, дезінформація та похорон правди

«Правда» – недосяжна мета, а… на реальність насправді можна вплинути.

Пітер Померанцев та Майкл Вайсс. Загроза нереальності

«ІНФОРМАЦІЯ ХОЧЕ БУТИ ВІЛЬНОЮ», – проголосив інтернет-новатор та ікона контркультури Стюарт Бранд на першій у світі конференції хакерів у 1984-му. Ця воля не лише прозвучить похоронним дзвоном для цензури, але й позначить кінець авторитарних режимів. Зрештою, який уряд здатен перемогти самозростальну мережу творців та споживачів інформації, де будь-яка ідея може вмить мобілізувати мільйони? Джон Ґілмор, один із перших кіберактивістів та співзасновник Electronic Frontier Foundation, сказав про це в інтерв’ю 1993 року просто: «Мережа розцінює цензуру як перешкоду й обходить її».

Упродовж багатьох років це було схоже на правду. У матеріалі для нового журналу Wired репортер Брюс Стерлінґ описав важливу роль перших борців за свободу. У 1989 році в Чехословаччині з’явився загадковий цифровий персонаж Джонні Яблучне Зерня. Активісти приписуватимуть йому участь в організації повстань під радянським правлінням, що прокотилися всією Східною Європою. Водночас Джонні Яблучне Зерня був відомий як «японець».

Без жодного попередження чи фанфар до університету прибув якийсь мовчазний японець із торбою новесеньких та немаркованих тайванських модемів. Здивовані чеські студенти-фізики та інженери так і не дізналися імені добродія. Він просто безкоштовно роздав модеми, загадково усміхнувся й зник у зимовому смогу Праги, ймовірно, в напрямку крила таємних операцій японського посольства. Більше чоловіка не бачили.

Чеські студенти розповсюдили цю нову мережеву техніку, щоб передавати маніфести та поширювати щоденні оновлення новин. Вони зуміли розширити свої революційні кола, як ніколи раніше, й водночас уникнути старих методів контролю та цензури.

З подальшим стрімким розвитком Інтернету зростала й сила демократичних дисидентів. Перша так звана інтернет-революція збурила Сербію в 1996-му. Відрізана від державних медіа, молодь використовувала масові електронні повідомлення, щоб планувати протести проти режиму президента Слободана Мілошевича. Хоча перші протести й зазнали поразки, у 2000-му вони повернулися з новою силою. Протести організовували здебільшого онлайн. Сербська молодь перемогла і надихнула низку «кольорових революцій», що невдовзі поширилися по всьому колишньому радянському блоку, змінивши владу Грузії, України та Киргизстану.

Потім у 2009-му гнів проти сфальсифікованих виборів досяг і теократичного Ірану. Поки перші шпальти іранських газет виходили з прогалинами (там, де урядові цензори викреслювали повідомлення), молодь використовувала соцмережі, щоб створювати та поширювати новини. Неймовірно, але 98 % посилань, опублікованих у Twitter того тижня, стосувалися Ірану. На фото було видно десятки тисяч іранських молодих людей, що вийшли на вулиці зі смартфонами. «Революцію будуть твітити», – йшлося в одному заголовку. Італійське видавництво журналу Wired висунуло Інтернет на Нобелівську премію миру.

У 2010-му до наступного спалаху інтернет-свободи призвів 26-річний