Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зодчий із пекла 📚 - Українською

Читати книгу - "Зодчий із пекла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зодчий із пекла" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 61
Перейти на сторінку:
Зараз вона виразно відчувала присутність… Присутність зла. Батюшка говорив: біси. Може бути…

Жінка-медіум ще раз пророкотала замогильним голосом:

— Хто ти, що прийшов з того світу? Назви своє ім'я!

Вона була блідою. З темними півколами під очима. У химерному лискучому тюрбані. Немолода й некрасива.

Блюдце підскочило. Завмерло.

— Д! — дружно видохнули одразу три голоси.

Віра майже фізично відчувала холодні доторки мороку. Спиною, шиєю, потилицею.

Темрява поневолила її і тепер уже ні за що не відпустить.

Спрямовані з усіх боків на біле коло пальці тремтіли, блюдце ворушилось, як живе, рухалося…

— Е!

І Григорій також жартував: «Спіритизм зараз у моді. Ще б пак! Без телефону, без дроту можна з Наполеоном поспілкуватися! Живий він на вас і уваги б не звернув. А тут повинен відповідати на глупі-глупі питання».

Боже, як він помилявся!

Схилилися у напівтемряві голови, досередини, до живого блюдца, нависло над усіма те саме, страшне, невідворотне.

— М!

Навіщо? Навіщо нам знати його ім'я? Хто він? Прибулець з невідомого мороку, з імли пекла? Він не скаже правди, він обов'язково ошукає. І потягне за собою.

— О! — радістно прошепотіли всі, крім неї.

Ні, ні, тільки не це!

Вона хотіла забрати руки, але пальці немовби приклеїлися до страшного блюдца й віддалялися від нього лише на міліметрик.

Ні, вони не відпустять. Ніколи. Якщо ти потрапив у пазури темних сил…

Блюдечко знову завмерло.

Віра дико закричала й упала навзнак разом зі стільцем ще до того, як медіум та спірити встигли вимовити «Н».

Натхненний сантехник

У деяких (дуже й дуже вузьких) колах сантехника Семенича знали як поета Едуарда Путяєва, що ховався під давно розкритим псевдонімом Едік Семенов. За паспортом він і був Едуард Семенович Путяєв.

Це був високий сухорлявий чоловік, немолодий, далеко за сорок. Волосся його, довге, чорне, ледь притрушене сивиною, було схоплено гумкою в ріденький хвостик, і весь вигляд поета свідчив про духовне споріднення з богемою, про яку в Барвінківцях і не чули.

Тулився Едік-Семенич Семенов-Путяєв в однокімнатній квартирі як раз під житлом слідчого Кінчева. Жив поет-сантехник зі старою матінкою, бо дружина його, жінка досить прозаїчних поглядів, чоловікових припливів натхнення не розуміла й не цінувала, а тому давно вже з ним розлучилася. Едік була людиною совісною, почував відповідальність за долю й утримання сина, тому трудився на двох роботах одночасно й від «шабашок» ніколи не відмовлявся. Слідчому, до речі, теж каналізацію два рази прочищав і недавно змішувач замінив.

Тому, бажаючи поговорити про вбивство Алині Зачепи, Кінчев засів із неофіційно на його, сусіда, кухні, пригубив сусідську горілку й майже по-дружньому спитав спочатку про творчість.

— І-е-ех! — Семенич спритно перекинув стопочку в рот. — Творчість! Яка тепер творчість? Криза в мене зараз. От коли сторожем в ПТУ працював, то — так. Обійду будинок, замкну двері, музику ввімкну — вірші рікою течуть, зливою ллються. А зараз — знай, гайковим ключем стукаю…

— Середовище заїло? — висловив припущення хитрий слідчий.

— Воно! Середовище! Поет повинен бути вільним. Від усіх та від усього. Від людей, від часу. Тоді — так! Щоб — тиша, і щоб можна було визирнути у вікно й здивуватися: «Какое, милые, у нас тысячелетье на дворе?» А у вирі життя — це не поезія, а так — віршоробство. Затьмареність хвилинністю. Так, — він налив собі ще й долив Кінчеву.

— За улюбленців богів! — цокнувся з його келишком слідчий.

— І за неулюбленців — теж, — широко розгорнув рот для другої порції поет, — за них — у першу чергу.

Закушуючи смаженою хрусткою картоплею з котлетою й домашніми солоними огірками, Кінчев перейшов до справи:

— Талановитий архітектор побудував цю віллу, де тепер Ярижські оселилися.

— Не те слово! Геній! Точність, вивіреність — і політ фантазії! Таке поєднання — це рідкість. Майже недосяжна.

— Багато й тобі там попрацювати довелося? — вони давно були на «ти», іншого звертання із приятелями й сусідами Путяєв не визнавав.

— Та не те, щоб забагато… Там, щоправда, сантехніки більше, ніж у хорошій школі. Так, — Семенич почав загинати пальці, не випускаючи з однієї руки вилки, а з іншої — шматка дірчастого бородінського хліба. — Шість ванних з туалетами й раковинами, ще душ із туалетом у хазяїна в кабінеті, у кухні — три мийки, знову ж опалення… У сторожці й гаражі — санвузли з раковинами теж. Навесні збираємося й для поливання газонів труби провести. Щось про басейни та ставки гомоніли… Техніка вся дорога, імпортна. Так що не тільки багато роботи, а сама вона, робота, майже ювелірна, кропітка. Цей Буруковський, київський дизайнер, весь час над душею стояв, настрій псував, переробляти змушував. Креслення, бачте, я не так розумію, на міліметр вище унітаз установив. Форма порушиться, єдність стилю пропаде! В тому туалеті, що біля хазяйського кабінету, він сам бачок установлював. Самовідданий мужик!

— Хто?

— Так Буруковський же цей. Молодий ще, але одразу видно: природжений архітектор. Навіть по очах видно, коли він на… так хоч і на цеглину яку дивиться. Таких рідко зустрінеш, у нього немає питань, на все — самі відповіді.

— Наскільки я знаю, він сюди приїжджає рідко.

— Коли опалення й сантехніку монтували — не відходив. І потім кожну кахлинку перевіряв. Навіть стукав по них.

— Навіщо?

— Щоб точно — до міліметра.

— А Зачепи вже тоді в будинку Ярижських працювали?

— Так, мити їм багато доводилося. Особливо бабі діставалося.

— Чому — особливо?

— Так їй давно не п'ятдесят уже! І Алінка —

1 ... 25 26 27 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зодчий із пекла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зодчий із пекла"