Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

Галиці та горіхотворки діють набагато вишуканіше. Замість жалити листя, вони його перепрограмовують. Із цією метою дорослі комахи відкладають свої яйця в листя буків і дубів. Вилуплені личинки харчуються, і через хімічні сполуки в їхній слині з листка виростає захисна оболонка. Байдуже, шпиляста (бук) чи кругла (дуб), а вона захищає потомство комах від хижаків, і вони спокійно собі там харчуються. Восени формації разом зі своїми мешканцями падають додолу, і ті заляльковуються та до весни вилуплюються. Особливо часто вони масово вражають буки, проте це не завдає деревам значної шкоди.

Натомість гусінь зазіхає не на цукровий сироп, а відразу ж на цілі листки чи хвоїнки. Поодинокі випадки для дерев не проблемні, але з регулярною циклічністю відбувається масове розмноження. Подібне я пережив кілька років тому в одному дубовому районі мого лісництва. Був червень, коли я нажахано глянув на дерева, що вкривали крутий південний схил гори. Щойно зазеленіле листя майже повністю зникло, переді мною стояв голий, як узимку, ліс. Вийшовши з джипа, я почув голосний шум — ніби під час сильної грози. Одначе причина була не в погоді з яскраво-блакитним небом. Ні, це виявилися екскременти мільйонів гусениць листовійок зелених дубових, що мов тисячі чорних кульок, із клекотом падали мені на голову та плечі — фе! Рік у рік таке спостерігають і у великих соснових лісах Східної та Північної Німеччини. Масовому розмноженню лускокрилих — як-от шовковик-монашка чи п’ядун сосновий — сприяє одноманітність господарських лісів. Пізніше здебільшого з’являються вірусні хвороби, що знову знесилюють ці популяції.

Харчування гусениць закінчується голим верховіттям у червні, й дерева мобілізують свої останні резерви, щоб іще раз зазеленіти. Як правило, їм це вдається, а тому вже через кілька тижнів майже не видно наслідків цієї ненажерної атаки. Щоправда, обмежується ріст дерев, а це пізніше в деревині видно за особливо тонкими річними кільцями. Якщо ж на дерева нападають два-три роки поспіль і щоразу цілком позбавляють їх листя, то багато з них помирає через знесилення. У соснах до гусені приєднуються ще й соснові пильщики. Своєю назвою вони завдячують пучкуватим вусикам самців. Але для дерев апетит цих личинок є вирішальним: за день до дванадцяти голок зникає в їхніх пащеках, що швидко стає загрозливим для сосен.

Як дерева, щоб позбутися цих мук, через ароматичні речовини кличуть їздців-іхневмонідів або інших хижаків, я вже описав у розділі «Мова дерев». Щоправда, як свідчить поведінка черешні, є ще одна стратегія. У її листі розміщено нектарні залози, з яких виділяється так само солодкий сік, як і з цвіту. Це продумано для мурах, що проводять тут більшу частину літа. Ці комахи, так само як і ми, люди, час від часу полюбляють не тільки солодке, а й щось ситне. Останнє вони отримують у вигляді гусениць, відтак звільняють черешню від непроханих гостей. Щоправда, це не завжди працює так, як того бажає дерево. Хоч мурахи і знищують потомство метеликів, але їм, очевидно, деколи бракує виділеної кількості солодкого соку, тому вони заводять собі попелиць. А ті жалять листя і випускають для мурах краплі цукристого соку, коли останні торкаються їх своїми вусиками.

Короїди — утілення жахіть кожного дерева — підходять до справи ґрунтовно. Вони шукають ослаблені дерева й намагаються в них поселитися. Серед них діє тільки один принцип — «усе або нічого»: або вдається атака одного-єдиного жука й тоді він через ароматичне послання кличе сотні своїх побратимів на знищення стовбура, або дерево вбиває першу ж комаху, що в нього вгризлася, отож скасовується обід для всіх інших. Об’єкт їхньої жадоби — камбій, прозорий, як скло, ростовий шар між корою та деревиною. Саме тут росте стовбур, у якому всередині утворюється деревина, а назовні — клітини кори. Камбій соковитий і по вінця наповнений цукром та мінеральними речовинами. В екстрених випадках він навіть придатний для харчування людей — навесні ви й самі його можете скуштувати. Якщо знайдете нещодавно перекинуту вітром смереку, то здеріть кишеньковим ножем шмат кори. Тоді проведіть плазом лезо по стовбуру й здеріть довгу сантиметрову смужку. Камбій смакує як трохи просмолена морква і є дуже поживним. Короїди вважають так само, а тому прогризають у корі проходи, щоб відкласти свої яйця поблизу цього джерела сили. Тут личинки добре захищені від ворогів і можуть удосталь та поживно харчуватися. Здорові смереки обороняються, виділяючи терпени й фенольні субстанції, що здатні вбити жуків. І навіть якщо це не вдається, вони склеюють комах зі смоляними краплями. Проте науковці у Швеції виявили, що останнім часом жуки адаптувалися. Тепер біля них перебуває більше грибів, що на буксирі через прогризені проходи потрапляють під кору. А тут вони притуплюють хімічну оборонну зброю смерек, перетворюючи її на нешкідливі субстанції. Гриби завжди трохи випереджають жуків, оскільки ростуть швидше, ніж свердлять комахи. Відтак короїди потрапляють на знезаражені території та безпечно пожирають дерева{33}. Уже ніщо не стоїть на шляху масового розмноження, і тисячі щойно вилуплених молодих жуків, зрештою, можуть напасти й на здорові дерева. Такого масового штурму багато смерек не витримує.

Грубо діють великі рослиноїдні тварини. Щодня їм треба чимало кілограмів харчів, що глибоко в лісі є доволі рідкісними. Через невелику кількість світла на землі майже нічого не росте, а соковите листя високо в кронах — недосяжне. За природних умов у такій екосистемі існують тільки поодинокі сарни й олені. У них з’являється шанс тільки тоді, коли старе дерево падає. Як наслідок, на землю кілька років світить сонце і разом з невеличкими деревами певний час ростуть також і зелень та трава. На ці зелені острівці відразу ж накидаються тварини, відтак обсяг зеленого покриву швидко скорочується. Зі світлом приходить цукор, тому привабливим стає молоде покоління дерев. Зазвичай їхні маленькі жалюгідні бруньки в сутінковому світлі під материнськими деревами майже не отримують поживних речовин. Той мінімум, що конче потрібен їм, аби вижити у стані очікування, вони дістають через коріння від батьків. Через дефіцит цукру бруньки мають гіркий та терпкий присмак, тому сарни їх оминають. Проте тільки-но до ніжних деревець потрапляє сонячне проміння, вони по-справжньому