Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Якщо подолаєш прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо подолаєш прокляття" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:

— Ну… Я сам не чув, так Тишко розповідав.

— Добре.

Механічно, у задумі провела рукою по своїх пишних кучерях і вийшла із зали.

Гайнелій провів її поглядом: раніше й не підозрював, що жінка може бути такою загрозливо красивою. Величезні очі з темними віями повиті безліччю таємниць, дивитись у них і страшно, і цікаво, і п'янко. Сяйво сонячного волосся робило яскравішим будь-яке освітлення. Ось і зараз без неї ніби померкли маленькі вогнища смолоскипів…

«Скільки ж їй років?» — у котре подумав Гайнелій. Вона не народилася чаклункою, звичайна дівчина з орачів… Як усе заплутано! Як він стомився!

Огнеслава повернулася зі срібним обручем у руці. Підійшла до ліжка, неспішно одягла обруч на голову, поправила волосся. Над лобом зазміївся вигадливий горорізьблений візерунок.

— Диводану доведеться заплатити за життя, — мовила голосно й виразно. — Шкода, але я нічого не можу зробити без його власного вогню.

— З ним буде… щось жахливе? — Гайнелій зрозумів, що зараз саме йому доведеться вирішувати Диводанову долю.

— Ні, це зовсім не страшно. Вогню в ньому було забагато… для звичайної людини.

Гайнелій ствердно кивнув: таки правда, Диводан завжди палав, а не жив.

— А тепер — ані слова, доки не закінчу.

Спочатку вона просто стояла біля ложа, довго розглядала бліде, змучене обличчя хлопця, потім легенько провела рукою по його щоках, немов хотіла струсити з них ластовиння, нарешті глибоко занурила пальці в розпатлані буйні кучері — його волосся затріпотіло, ожило. А її — почало підніматися догори хвилястими пасмами — як у сонця на зображенні в капищі. По стінах забігали швидкі моторні промінчики від полум’я численних факелів. Похмуре приміщення ожило. І враз запахло степовим полином.

Хлопець важко задихав, як після довгого бігу. Огнеслава підійшла до ліжка з іншого боку, поклала руки на груди Диводана і з силою натисла на них.

Враз стрепенулися й завмерли язички полум’я, все навкруги застигло, лише губи чаклунки ворушилися, й мерехтіли діаманти на її стегнах. Гайнелій затулив рота рукою, не дихав, уся шкіра стужавіла. Німо холонув жах в очах, що бачили, як на смертельно блідому обличчі Диводана зникали, танули, мов сніжинки, цяточки ластовиння. А ще щось змінювалося за тремтінням вій і повік… Утрачало забарвлення волосся, розпрямлялися тугі кучерики.

Скільки це тривало — кілька довгих годин чи лише мить?

Зненацька сильний подув вітру збудив завмерлі смолоскипи — вони спалахнули весело та яскраво, забігали по кутках рухливі тіні. Огнеслава випросталась, і волосся опустилося на плечі. Неквапно відійшла від ліжка.

Диводан, наче прокинувшись, із заплющеними очима обмацав долонями спочатку свою голову, потім груди. Сперся руками, поволі сів, не опускаючи з ліжка ніг. Нарешті підняв повіки й поглянув на Гайнелія, який стояв поруч. Подивився сірими, як небо в похмурий день, очима — і не всміхнувся. Пряме біляве волосся сягало плечей. Обличчя без ластовиння здавалося суворим, а правильні риси — надміру витонченими.

Мовчав, думав, наче намагався згадати щось важливе. Потім швидко, але обережно зіскочив на підлогу, м’яко стукнули об камінь шкіряні чобітки. Деякий час постояв, важко було збагнути: чи то він злегка похитувався, чи гойдалися поруч тіні та відблиски. Лице поступово порожевіло, а лляна сорочка так і залишилася закаляною темними згустками крові.

— Огнеславо? — озирнувся й нарешті помітив її. — Тобі я завдячую спасінням?

Голос його змінився також: не бризкав дзвінко й зухвало навсібіч, а звучав глухо, став низьким і приємно спокійним.

— Сюди тебе привіз Гайнелій, — відповіла руда чаклунка, знімаючи з голови різьблено-срібний обруч.

— Добре. Дякую… Я маю звістку од Віланди.

— Схоже, вона потрапила в пастку?

— Вельф не випускає її з замку.

— Потрібна моя допомога?

— Так.

— Я знаю, що робити. Чому ти так дивишся?

— Ти дуже змінилася.

— А Гайнелій?

Диводан повернувся до принишклого, зачудованого Гайнелія. По довгій хвилі спитав:

— Що сталося?

Той зам'явся.

— Щось негаразд… зі мною?

Огнеслава мовчки взяла його за руку й повела до великого дзеркала, що прикрашало стіну між вузькими вікнами.

Диводан байдуже поглянув на своє віддзеркалення.

— Навіщо Коріель… змінив мене?

— Це зробила я. Інакше не могла врятувати.

Запанувала мовчанка.

— Диводане! — не витримав Гайнелій. — Як ти почуваєшся?

— Дуже добре. Справді. Дякую, мила Огнеславо. Що маю робити тепер?

— Чекатимеш тут на Віланду. А я поїду з Гайнелієм. Схоже, завтра — вирішальна битва. Боїшся, славний ватагу? — вона усміхнулась степовику, іронічно підбадьорюючи його.

— Важко буде під час такого вітру…

— Завтра він стихне. Це ж звичайний для цієї пори вітер.

— Щось занадто сильний… Може, його хтось наслав?

— Не знаю. Але нам він на заваді не стане. Збирайся, зараз і вирушимо, — мовила занадто різко і швидко вийшла, прошелестівши рясною пеленою спідниці.

Незнайомий, чужий Диводан дивився у вікно й до чогось уважно прислухався. Гайнелій же не чув інших

1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо подолаєш прокляття"