Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Еринії 📚 - Українською

Читати книгу - "Еринії"

317
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Еринії" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 79
Перейти на сторінку:
легко вбив людину, ― відповів тоді комісар.

Зараз, у соборі, він думав про ці слова, про сльози старого, про мокрі, витріщені баньки потвори, про недільні ранки з любою дитиною, які безповоротно відійшли в минуле.

Він вихопив руку в Питки й швидко посунувся вглиб лави, замалим не штовхнувши жінки, що сиділа поруч. Паломник перехрестився й рушив до виходу. Усі присутні з’юрмилися за його спиною. За мить костел майже спорожнів, і Попельський залишився сам.

Через декілька хвилин він вийшов на площу перед собором. Довго дивився на погруддя Асника, Крашевського й Міцкевича над вітриною книгарні Губриновича, наче в очах письменників шукав співчуття. Не побачивши його, потупив очі. І раптом відчув біля себе запах жіночих парфумів і веселі дитячі вигуки. Отямився й побачив Риту та Єжика, котрий сидів у глибокому плетеному візочку.

Вони були такі гарні, що привертали увагу всіх, хто й досі стояв біля костелу. Донька була вбрана у вишневий плащик і такий самий капелюшок. Вилоги плаща й криси капелюшка були оздоблені чорним оксамитом. На Єжикові були вовняні повзунки, зелене пальтечко, пошите якраз на нього, і барвистий беретик. Малюк простягав рученята до дідуся й щось лебедів, підстрибуючи у візочку.

― Добридень, татусю. Я була вдома, але тітка сказали мені, що ви тут. Вона передала вам моє вчорашнє прохання?

Рита сумно посміхнулася. Під її великими синіми очима темніли кола.

― Ні. ― Попельський схопив Єжика під пахви й підняв високо вгору. ― Вона мені нічого не казала, але я повернувся, як завжди, під ранок, а тітонька тоді спала. Що сталося, люба?

― Я збираюся нині до доктора Дорна. Повернуся лише ввечері. Ви б не могли повести Жучка о четвертій на дитячу забаву до Янці Марковської? А я його ввечері заберу… Можете, татку?

За інших обставин Попельського б роздратувало таке прохання. Він уважав доктора Дорна, психолога, що лікував за допомогою гіпнозу, шахраєм, а його славу ― наслідком нахабної самореклами. Іншого разу він, мабуть, відмовив би Риті. Але сьогодні не хотів засмучувати доньку, яка нещодавно зазнала важких переживань. Окрім того, дідусь дорожив кожною хвилиною, яку міг провести з онуком.

Попельський підкинув хлопчика, а тоді посадив його собі на шию. Малий щасливо роззирався довкола. Комісар умить пригадав собі веселе личко маленької Рити й рішучий вираз її обличчя, коли вона силкувалася відкрити йому очі. Зараз це повторювалося, а замість Рити з ним бавитиметься його коханий онук. І ніхто не завадить цьому! Тим паче збоченець, який утішається свинячою шкурою й розпорює ножем дитячі тільця!

― Єжикові ніщо не загрожує в цьому місті, ― комісар посміхнувся доньці.

― Не розумію, ― спохмурніла Рита. ― Йому щось загрожувало?

― Я просто хотів сказати, що зі мною Єжик буде в безпеці. ― Попельський підкинув хлопчика. ― Можеш залишати його щонеділі, навіть на ніч!

Люди під костелом дивилися на цю сцену, але тут-таки спрямували погляди до вулиці Рутовського, де за костелом єзуїтів зникла постать старого паломника. Виняток становив якийсь чоловік у котелку, котрий спершу щось записував, а тоді не зводив очей із щасливого дідуся.

XVII

Попельський був у відмінному настрої. Він вів авто й весело насвистував, а прив’язаний паском до пасажирського сидіння Єжик уважно слухав мелодію, що її виконував дід. Настрій комісара був чудовим не лише тому, що цю неділю він мав провести з онуком. Він радів передусім новому помешканню, яке знайшов нещодавно в «Житловій газеті» і щойно оглянув, підписавши із власником, паном Емілем Шпеннаделем, попередню угоду про оренду із застереженням, що вона набуде чинності лише в тому випадку, якщо помешкання сподобається Риті й Леокадії. Зрештою, Попельський, на відміну від пана Шпеннаделя, у цьому не сумнівався. Ця шестикімнатна комфортабельна квартира, розташована в сучасному триповерховому будинку на вулиці Понінського, напевне сподобається доньці й кузині. Звісно, помешкання вимагало свіжої побілки, але це було дріб’язком у порівнянні з його перевагами ― прекрасним краєвидом Стрийського парку й сусідством двох родин викладачів гімназії. Архітектура будинку вражала прихильників сучасних форм: хвилясті лінії балконів, круглі вікна, схожі на корабельні ілюмінатори. Та найважливішим для Попельського було те, що величезна площа помешкання ― сто п’ятдесят квадратних метрів ― дозволяла зручно розташуватися його рідним та служниці. Треба лише підписати в нотаріуса документ про оренду, а тоді якийсь тиждень ремонту ― і Рита зможе покинути квартиру в кам’яниці Рогатина, із якою в неї пов’язано стільки прикрих спогадів, та оселитися разом з батьком!

«Шевроле» Попельського звернув праворуч і в’їхав на вулицю Власна Стріха, а тоді зупинився біля металевої огорожі з номером 13, над якою здіймався орел, що тримав у пазурах щита з написом «Наес domus domino suo est laetitiae». Комісар на мить замислився над граматичною конструкцією domino― laetitiae. Визначивши її як хитромудрий подвійний dativus і переклавши речення дослівно «Цей дім ― на радість своєму господареві», він вийшов, відстібнув пасок, зав’язаний довкола сидіння й пропущений під Єжиковими шлейками, а тоді взяв малого на руки. Роззирнувся вуличкою, розташованою між засадженими деревами й квітами дільницями міста: Софіївкою, Персенківкою та Булькою. Він давно тут не був, востаннє― чотири роки тому на розташованій неподалік міській електростанції, де якийсь п’яний електромонтер засмажився в трансформаторній підстанції. На вулиці Власна Стріха він узагалі опинився вперше, тому зупинився й зацікавлено придивлявся до кількох будинків, жоден з яких не міг зрівнятися з його майбутнім помешканням на Понінського. У

1 ... 25 26 27 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еринії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Еринії"