Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

баского: Він мені спочатку здався Сумішшю вогню та вітру, Тільки іншої він масті. Кінь цей – бездоганно білий, І тому вода вважає, Що зі снігу це створіння І вона йому за матір. Отже він прудкий, як вітер, Наче блискавка, прекрасний, Білосніжний, наче лебідь, Мов змія, верткий та жвавий, Незрівнянний у гонитві, В битві – гордий і безстрашний: Грива на вітру тріпоче, Сила чується в іржанні. На його хребті могутнім Умостившись, подолали Ми з тобою море крові: Гнаний чотирма вітрами, Він, немов жива галера, Нас до берега доправив; На його боках лишились Від острог чотири рани. Та стомився кінь, бо ноша Заважка і для Атланта,[27] Хоч, можливо, що знегоди І тварини відчувають, І в прозрінні сам до себе Так промовив кінь арабський: «Бачу я, що мавр сумує, І радіє португалець, То невже я в цій пригоді Поведусь, мов підлий зрадник? Не зроблю вперед ні кроку!» Я збагнув, що ти в печалі: Як би поривання серця Стримати не намагався, Викажуть вуста і очі Стан твій, бо, немов вулкани, Вивергають щирі сльози І приглушені зітхання Із грудей, тому що в битві Переміг тебе я, мавре. Чи ж можлива річ, щоб доля Спромоглась одним ударом Гордий дух твій засмутити? Певен я, не в цьому справа: Воїн, що у грізній битві Мужність виказав чималу, Навіть втративши свободу, Побиватись так не стане. Мавре, поки не дістались Ми у табір португальський, Горем поділись, – можливо, Сповідь принесе розраду. Я тобі цю невелику Послугу зробити радий; Не ображу честь і гідність Я нескромним запитанням: Певен я, що ти страждаєш Не тому, що волю втратив. Вір мені, полегшить душу І вгамує біль зізнання.