Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Троє на Місяці 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє на Місяці"

188
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Троє на Місяці" автора Іван Філіпович Ющук. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 52
Перейти на сторінку:

— Звідки ти є?

— З Келеберди.

— Кентербері? — перепитав чоловічок і додав: — Це ж близько від Лондона і недалеко від Дувра. О, білі скелі Дувра!

— Ні, я не з Кертебері і не з Дура… І білих скель у нас нема… А-а, — раптом здогадався Незнайко, — ви, напевно, ще не чули про Келеберду, але ж Канів знаєте? Сюди завжди приїжджають люди: і влітку, і взимку, і восени, і навесні. Так-от, отут Канів, — Незнайко поворушив правою рукою, — а відразу тут Келеберда, — і він так само поворушив лівою рукою, бо людолов так і не розв’язав його.

— О, і влітку, і взимку, і восени, і навесні — завжди є повно людей у Канні! Люблю бути в Канні. Коли тільки приїжджаю в казино до Монте-Карло, тоді обов’язково буваю в Канні, в Ніцці.

— Ні, Капів не низько, — заперечив Незнайко. — Це Келеберда низько, а Капів на горах.

— Так, так, — погодився чоловічок, — з півночі — гори Альпи, з півдня — Середземне море, а між ними на схилах — Канн, Ніцца. Монте-Карло… О, Монте-Карло, казино, рулетка, розваги… Скільки я грошей там всадив!

Незнайко аж упрів, пояснюючи цьому чоловічкові з цапиною бородою, де Келеберда, а той ніяк не може второпати. Тільки вига дує казна-що.

— Море є коло нас, — тлумачив далі Незнайко, — але не Середземне, а Канівське. І гори і теж Канівські. І ще біля нас тече Дніпро, в Чорне море впадає.

— Так, так, Чорне море, Крим, Ялта, — пригадував чоловічок. — Якось я там був іноземним туристом. Який там є палац розкішний! Його проектував англієць Бльор. Сам цар жив у ньому. Скільки в палаці старовинних гобеленів, кришталевих люстр на позолочених ланцюгах, срібних канделябрів, а які мереживні кахлі, перські килими, мармурові колони, оксамитові крісла… І всякий, кому заманеться, може дивитися на це. Я хотів найняти собі палац, лише собі, щоб місяць жити в ньому, великі гроші давав, але мені сказали: не можна, це для всіх… Навіщо для всіх? Така розкіш повинна бути лише для тих, хто має великі гроші, хто має силу. Для таких, як я.

Незнайко, який досі якось неуважно слухав його (бо і втомився, і думки його були зовсім іншим зайняті), при останніх словах аж підвів голову й пильніше придивився до нього. Сила? А чи втримав би він колгоспного бугая так, як дядько Сидір? Одною рукою? Таж бугай мотав би ним, як вітрячком. Або ні. Крутнув би головою — і цей чоловічок з цапиною борідкою залетів би аж на хлів, на самісінький вершечок даху. Незнайко уявив собі карколомний політ і всміхнувся.

— Я бачу, тобі приємна моя думка. А ти був на Чорному морі в Ялті?

— Ні, я був у Скадовську, — відповів Незнайко. — Там багато гарних черепашок. І був я в Києві. От де красиво! На Дніпро дивився з Володимирської гірки — який він гарний! А Хрещатик — народу на ньому, як у лузі квітів навесні…

— Київ… — наморщив жовтого лоба чоловік. — Це ж у Києві є коштовна золота пектораль. Надзвичайна: понад два кілограми чистого золота. Нагрудна прикраса скіфського царя. Ти бачив цю коштовність?

— Така блискуча бляха, ніби велика сережка? Бачив. Ми в музей на екскурсію ходили. Але ж і ловко на цій блясі викувано звірів! І ще два скіфи якусь шкуру розтягають. Як живі! Оце майстерність, оце коштовність.

— Що ти можеш судити про коштовності? — вискнув чоловічок, бридливо скрививши тонкі губи. — Ти хіба знаєш, що таке коштовності!

Незнайко мовчав. Зараз йому було, якщо правду сказати, не до золотої бляхи і не до коштовностей. Він увесь час, доки стояв у цій обвішаній килимами каюті, губився в здогадах, що потрібно від нього оцьому ватажкові невідомої банди. І, взагалі, що це за банда? Що вони зроблять з ним? А може, відпустять? Тільки чому цей головний бандит з цапиною бородою не накаже конвоїрові, щоб розв’язав його? Бо вже руки затерпли.

А чоловічок, очевидно, зачепив свою улюблену тему. В його водянистих очах загорілися вогники, ніби від гарячки. Він аж підвівся в кріслі — і говорив, говорив.

— О, коштовності! Чого вартий лише один алмаз “Сансі”, найкривавіший з усіх алмазів світу! Він буде моїм! Тисячі, десятки тисяч людських життів принесено йому в жертву. А я принесу мільйони!

Незнайко слухав чоловічка, і йому ставало дедалі моторошніше.

Виходить, заради якогось алмаза син може не пощадити навіть рідного батька. Коли в 1325 році правитель Індії, султан, пішов завойовувати Бенгалію, його син Мухаммед перерив усю скарбницю, щоб знайти цей камінь. Але не знайшов його, бо батько забрав із собою в похід.

Чоловічок був до краю збуджений. Його очі блищали.

— І тоді, — вів далі він, — Мухаммед вдався до надзвичайно тонких хитрощів. Він влаштував батькові урочисту зустріч. Для цього звелів при в’їзді в столицю Індії збудувати пишну ротонду з важкою позолоченою банею на єдиному бамбуковому стовпі. У глибині ротонди поставили трорі і обтикали його молодим пальмовим гіллям — улюбленою їжею індійських слонів. Прибув султан зі своїм почтом. На шиї в нього, справді, блищав різними кольорами знаменитий коштовний алмаз.

“Як гарно мерехтить, переливається всіма барвами райдуги роса на траві, коли ще сонце не піднялося високо!”

— Мухаммед вклонився батькові й запросив його разом із почтом у ротонду на бенкет.

“Цікаво, що мама приготувала їсти. Чи нам’яла зеленої цибулі із сметаною? — вертілося в Незнайковій голові. — На Землі, мабуть, уже й вечір, бо дуже хочеться їсти…”

— Грала музика, дзвенів кришталь. І ось бенкет закінчився, гості розійшлися по лужку, а втомлений султан залишився відпочивати на своєму троні. І тоді Мухаммед попросив у батька дозволу влаштувати на його честь урочистий хід білих слонів. Приведені з міста голодні слони, як тільки побачили молоде пальмове гілля, так і кинулися до нього. Бамбуковий стовп не витримав, і важка позолочена баня впала на султана й розчавила його. Зраділий Мухаммед забрав собі знаменитий алмаз, а погоничів наказав стратити за недбалість.

— І він досі має

1 ... 25 26 27 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє на Місяці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє на Місяці"