Читати книгу - "Жовте коло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але об'єднання повинно відбуватися на новій основі. Адже в вашій книзі йдеться саме про це.
— Я дуже радий був познайомитись з вами, — сказав Бремон, вкладаючи в ці слова значно більше, ніж могло здатися з першого погляду.
У цей час долинуло гудіння автомобіля.
— Здається, гості починають з'їжджатися, — зауважив Бремон. — Ви побачите сьогодні строкату компанію. Сподіваюсь, що нудьгувати не будете. А нашу розмову ми продовжимо пізніше.
Бремон вибачився і пішов зустрічати гостей — вони весь час прибували. Клауса і Маргарет знайомили з ними. Тут були журналісти, актори, похмурий лисий продюсер, що приїхав з молоденькою кінозіркою. Всі вони зібрались у салоні.
Незабаром вся ця строката компанія поділилась на групи, і загальна розмова теж розтеклась мов по кількох струмочках.
На Клауса ніхто не звертав уваги: він не був знаменитістю, до того ж погано володів французькою мовою. Пив небагато, тому міг з тверезою головою спостерігати за всіма, хто тут був.
Біля Маргарет увесь час роїлися чоловіки. Як тільки молоденька кіноактриса, що приїхала з продюсером, запропонувала влаштувати щось подібне до американського нічного клубу «Гепард», Маргарет енергійно заходилась їй допомагати. Правда, не вистачало музики і відповідного освітлення. В «Гепарді» грало близько шести естрадних оркестрів, а колір світла мінявся щосекунди, потім світло згасало і спалахувало знову.
У Кремона знайшовся стереофонічний магнітофон. А коли вони виключили верхнє світло, а нижнє заставили пляшками, в приміщенні запанувала зелена напівтемрява.
Потім дістали записи сучасної танцювальної музики. Бажаючі почали танцювати, а Клінген пішов шукати Кремона і знайшов його на палубі в шезлонзі.
— А, це ви?.. Сідайте… Захотілося на повітря. Все-таки роки, знаєте…
Клінген вмостився у шезлонзі поряд. Було дуже тихо, і голос Бремона, хоча він і розмовляв майже пошепки, звучав виразно:
— Ми тут у Франції, та й не лише у Франції, покладаємо на «Спілку колишніх офіцерів» великі надії. Ви, німці, новинці починати, як і в тридцяті роки.
— Але ж у нас мало сил, — заперечив Клінген.
— Не так уже й мало, — не погодився Бремон. — За моїми відомостями, в Федеративній Республіці проживає майже чотириста тисяч колишніх есесівців і є такі організації, як «Німецький соціальний рух», «Німецький блок», земляцтва; нарешті, націонал-демократична партія… Ви тільки почніть, а ми допоможемо. В Італії є «Італійський соціальний рух», у Франції — ОАС, у Англії — «Британський союз», у Голландії — «Нідерландські архіви консервативної революції», в Норвегії — «Північне єднання». Коли ми об'єднаємо свої сили, то зможемо розраховувати на успіх.
— І все-таки цього не досить, — задумливо промовив Клінген.
— Ви забуваєте про те, що в кожній країні в нас є могутній спільник — армія. Коли ви будете в Італії, поговоріть з полковником Кане… Тільки випадковість перешкодила військам захопити владу в цій країні, проте вона перешкодила сьогодні, а завтра…
— Але ж військові можуть вимагати великої оплати за участь у перевороті…
— Вони її матимуть.
— Владу?
— Чого ж? Одержать велику армію, необмежені капітали на озброєння…
— Але ж армія підпорядкована уряду, а домогтися нині більшості в керівництві!.. Це, по-моєму, нереально.
— Ну що ж, перейдемо до реальності, — сказав Бремон. — Якщо ми не можемо добитися більшості в уряді, то в нашій владі змінити його склад. Ви пам'ятаєте, звичайно, історію короля Олександра і міністра Барту[13]! Сьогодні Америка подає нам гідний приклад…
— Ви маєте на увазі Кеннеді?
Бремон не відповів на це запитання. І звернувся до Клінгена:
— А як ви гадаєте? Для чого у нас спортивні клуби або ваші «Групи порядку»? Звичайно ж, не для того, щоб і справді молоді люди займалися спортом?..
Поява Маргарет перервала їхню розмову.
— Шеф! Це ви? Я вас скрізь шукаю. Я дуже винувата перед вами… Я зовсім забула про свої обов'язки перекладачки…
Еллінг злегка хитнулась.
— Страшенно паморочиться голова, — сказала вона.
— Ви тут, здається, без машини? Візьміть мого «ягуара», — запропонував Бремон. — Машину залишите біля готелю, завтра шофер забере її.
— Дякую, мосьє Бремон…
За кілька хвилин Клаус і Маргарет були вже в дорозі до Парижа, який, мов Чумацький Шлях, світився попереду міріадами точок.
— Я погано поводилася? — перемагаючи дрімоту і сп'яніння, запитала Маргарет.
— Не мучте себе, засніть, — запропонував він.
Але цих слів вона, мабуть, уже не почула…
Біля «Байярда» він розбудив її, відчинив дверцята, допоміг вийти. У портьє Клаус узяв ключі, і вони ліфтом піднялися нагору. Коли він підвів її до номера, вона взяла його за руку. Він відімкнув двері і, пропустивши її, зайшов слідом.
— Клаусе, я була б у відчаї, коли б ви зараз залишили мене на самоті, — сказала вона і пішла в ванну кімнату.
* * *
Номери Клінгена і Еллінг з'єднувались внутрішніми дверима. Він намагався заснути, але розмова з Бремоном не виходила з голови. Організації, котрі назвав книговидавець, були відомими Клінтону, але про справжнє призначення спортивних клубів він почув уперше. Отже, знову терор, як у тридцяті роки!.. Не випадково ж Бремон згадав про Америку…
Майже безшумно відчинились двері. Клаус прикинувся, ніби спить. Очі його були заплющені, але він чув усе виразно. Він чув, як Маргарет підійшла до нього, зупинилась, і рука з легким запахом жасмину ніжно торкнулась його обличчя. Дотик був настільки м'який, що не міг його розбудити, коли б він міцно спав. Здається, йому вдалося її обдурити.
Маргарет осміліла, підійшла до столу, затрималась біля нього. Що їй там треба? Коли Маргарет почала перекидати його речі, ритися в шафі, він трохи розплющив очі і крізь вії
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовте коло», після закриття браузера.