Читати книгу - ""Лахтак""

Повітря ледве коливалось, але цього коливання було досить, щоб при сильному морозі обпалити обличчя. Юнга обережно пройшов у темряві палубою і зайшов трапом, не засвічуючи ліхтаря; він економив електричну енергію батареї. Вибравшись на дах штурманської рубки, юнга взявся до роботи. Він натиснув пружину, піднявши анемометр високо над головою. Анемометр легесенько затріскотів. За хвилину Стьопа засвітив ліхтаря, щоб глянути на циферблат. Не гаючи часу, записав покази. Після цього швиденько заховав прилад у скриньку, схопився за рукавиці, натяг їх на руки і став бити руками об плечі, як то роблять візники, коли заходять у руки зашпори.

Зігрівши руки, Стьопа поліз до метеорологічної будки. Там він узяв покази анероїда[22]. Відзначивши, що стрілка анероїда пішла вгору, записав покази гігрометра[23] і максимального та мінімального термометрів. Тоді, знову зігрівши руки, почав спускатись на нижню палубу. З-під ніг зсипався сніг, і Стьопа подумав, що завтра палубна бригада матиме роботу. Раз шторм припинився, то, безперечно, Кар пошле їх зчищати звідси сніг.

Пройшовши кілька кроків, на хвилину зупинився біля того місця, де чималий торос уперся в борт «Лахтака». Глянув у безодню темряви навколо, над замерзлим морем. Завжди, коли він дивився в цю безодню, його охоплювало бажання піти в темряву ночі. «Так і йшов би до самого полюса», — не раз думав Стьопа.

Зсунув рукавицею сніг з борту і, спершись на нього, схилився, напружено і водночас мрійливо вдивляючись у ніч, у ледве сіріюче снігове вкриття криги.

Почуття журби майже ніколи не відвідувало цього хлопця. Йому притаманні були лише цікавість, бажання переборювати перешкоди та велика рухливість. Жодного разу він не висловив докору на адресу своєї долі, що закинула його сюди. Обличчя юнги сумнішало лише тоді, коли він згадував товаришів, що загинули біля берегів острова Уєдінєнія. Таємниці Арктики, з якими стикався він, про які розповідав Запара, ще більше розпалювали його цікавість.

Та не простояв хлопець і півхвилини, як на торосі з'явилась якась істота, піднялась над бортом, і Стьопа, відчувши дужий удар у спину, простягся на палубі.

«Ведмідь», — майнуло в голові юнги, але він не відчув ніякого страху. Він лежав, однією рукою стискаючи футляр анемометра, а другою — ліхтар. Тим часом ведмідь, поклавши передні лапи на борт, простяг голову і нюхав повітря, ніби цікавлячись, на якого це звіра натрапив і чи можна мати з того звіра якусь користь. Юнак, підібгавши під себе ноги, підскочив і припав до стіни кают-компанії. Звір, злегка напружившись, перестрибнув через борт на палубу, і морда його опинилась на віддалі десяти сантиметрів від Стьопиного обличчя. Хлопець відчув на собі дихання ведмедя. Звір, чи то від голоду, чи то від люті, клацнув зубами і ступнув до Стьопи ще ближче. Юнга прожогом метнувся вздовж стіни, але, не зробивши й двох кроків, мало не впав горілиць — так шарпнуло його ззаду. То ведмідь схопив зубами за полу широкого бахматого совика. На чверть хвилини совик врятував життя юнака. Ведмідь прокусив одяг, але не дістав до тіла. Хлопець знову рвонувся, але ведмідь грізно загарчав, не випускаючи з зубів совика. Вистрибнути з совика Стьопа вже не встиг би — адже кожної секунди волохате страховище могло навалитись на нього своєю тушею або вдарити лапою по голові.

Стиснувши зуби, Стьопа повернувся до свого напасника. Ведмідь випустив із зубів оленяче хутро і підніс угору лапу.

Стьопа не чекав страшного удару. Він сам розмахнувся і тріснув по ведмежій морді ліхтарем. Очевидно, ця відсіч, хоч і слабка, спантеличила ведмедя. Стьопа не став чекати, коли господар полярної криги отямиться від цього обурливого вчинку і знову цапне зубами за хутро або опустить свою делікатну лапку йому на голову. Він помчав палубою навпрямки до капітанського містка, бо ведмідь перетяв шлях до трюму. Він добіг до трапа, яким сходили на капітанський місток, коли ведмідь знову наздогнав його. Тепер, здавалося, не було жодного порятунку. Стьопа став по другий бік трапа. Щоб дістати хлопця, ведмідь мусив або обійняти лапами трап, або, трохи напружившись, перегнутись на один бік, або ж оббігти довкола трапа. Все це не важко було б зробити для полярного Михайла. Та нова рятівна думка промайнула у Стьопи. Він простяг руку з ліхтарем до ведмежої морди і натиснув ґудзика. Електричне світло засліпило ведмедя. Стьопа погасив ліхтар, знову засвітив і знову погасив. Ведмідь, наляканий, мабуть, незнайомим неприємним явищем, відступив трохи назад. Стьопа стрибнув на східці трапа і, неймовірно гупаючи, вибіг на капітанський місток. На секунду зупинився і оглянувся назад. Ведмідь, очевидно, вже отямившись, ліз по трапу за ним.

Полярний Михайло в матроси не годиться, бо по трапу лазить не дуже спритно. Поки він видряпався вгору, це забрало секунд із двадцять.

За цей час Стьопа вскочив у штурманську рубку, накинув двері на гачок і став придумувати, чим би захиститись. Ведмідь уже тупав під вікном рубки і штовхав мордою у тонку дерев'яну стінку.

Одного міцного удару ведмежої лапи було б досить, щоб зірвати двері штурманської рубки з благенького гачка, на який Стьопа накинув двері. Та ведмідь щось не поспішав громити дерев'яну фортецю, а юнга тим часом завмер, не ворушачись. Він сподівався, що, може, ведмідь,