Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Морська чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Морська чайка"

312
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морська чайка" автора Юрій Оліферович Збанацький. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 66
Перейти на сторінку:

Дідусь з подивом зиркнув на мене. В його сірих очах блиснув лукавий вогник.

— От тобі й маєш! А я гадав, що ти в генерали націлився.

— Генерали старі,— сам не знаю, чому почав виправдуватись я.

— То правда, — згодився дідусь. — Генеральського чину безвусим не доскочиш. В генерали виходять тільки з сивиною.

Попихкуючи люлькою, дідусь почав розповідати:

— А я в твої роки вже добре знав, ким буду. Батько мій і дід мій — рибу ловили. А я їм допомагав, як тільки на ноги зіп'явся. Так і виріс, онучку, на воді, на воді й помру. І, головне, не жалкую, що став рибалкою. Коли б можна було ще один або й два віки жити — то й їх би прорибалив, ні на яку роботу своєї не проміняв би.

Я з цікавістю слухав дідуся. Мені дуже полюбилось море. Не знаю, чи я, подібно Жорці-одеситу, зміг би плавати на кораблях, але рибу ловити мені дуже подобалось.

— А хіба ж колись так ловили рибу, як зараз? Правда, колись риби було більше, але спробуй взяти її одип та ще й мало не голіруч? Ходиш-ходиш за нею, бувало, на юшку наловиш, а на хліб — біг дасть, на пояс виторгуєш, а на сорочку й не так просто. Це не те, що зараз: і ставники, і сейнери, і моторні баркаси. Та ще й літаки в морі розвідують — тільки пішла скумбрія там чи ставрида, або кефаль вийшла з лиманів — відразу тобі шифровочку. Ану, мовляв, Кузьмо Івановичу, збирай свою бригаду, зволь рибку ловити. Ого, є чим ловити та і вміємо ловити, аби було що ловити.

В мене аж дух захопило від тієї розповіді. Оце б мені хоч раз піти з дідом у море на справжню рибну ловлю. І на скумбрію, і на кефаль. Та я був би йому за найпершого помічника.

І я зважився:

— Дідусю, а ви мене візьмете з собою в море?

Дідусь замовк. Вибив попіл з люльки, довго дивився вдалину, хоч там нічого цікавого і не було.

— В море, кажеш? Не любить тепер молодь моря. Куди завгодно, в інститути, в секретарі різні рветься, а рибки ловити не люблять. Проста, мовляв, робота, без отого самого, як воно зветься…

Мені було незручно за всіх тих, хто не любить моря. Через них дідусь не хотів і мене взяти на рибальство.

Ну, що ж, — сказав вій нарешті,— коли так хочеш — візьму. Хтозна? А може, й твоє щастя тут… біля Чорного моря.

РИБАЛКА МУСИТЬ ДОБРЕ ПЛАВАТИ

Дорослі часто кажуть: ніколи вгору глянути. Я раніше дивувався собі — як це так? Адже я міг скільки завгодно дивитися в синє непроглядне небо. То чи заважав хто дивитися вгору моїй мамі чи бабусі?

Тепер я знав, що то значило — ніколи вгору глянути. Ну, ось же самі подумайте. На горищі ждала риби моя покалічена чайка. Коська вже, мабуть, майстрував супутника, а я і йому пообіцяв допомагати. П'ятниця кликав мене в будинок відпочинку, бо йому самому не хотілося йти до мами. Та й довідатись треба було — яка ж кінокартина сьогодні йтиме в кошарі… А тут дідусь пообіцяв узяти з собою на справжню рибну ловлю. Це вам не просте діло — махати з берега або з баркаса вудочкою. Це вам — ловити рибу у відкритому морі, там, де море сходиться з небом, там, де проходять оті таємничі кораблі з манюсінькими, схожими на мачинки віконцями. Отож скажіть, будь ласка, чи мав я час глянути вгору?

Я вже ладен був одразу, кинувши все, сісти на баркаса та й податися з дідусем у море. Але дідусь, дочекавшись своїх помічників, одправив мене додому.

— Я тебе покличу, коли треба буде, — сказав.

Коли я повернувся додому, мама та бабуся вже прокинулися.

— Що це тобі не спиться, Даньку? — здивувалась мама.

— А я дідусеві допомагав, — відповів я.

І мені було так радісно, що я, наче справжній рибалка, допомагав дідусеві, я був гордий з того, що не проспав сонця. Але моя бабуся розцінила все це інакше.

— О, вже тому дідові закортіло будити дитину серед ночі. Сам, як той вовкулака, задрімає якусь часину та й подався в море, то вже й дитині не дає спокою. Ну я вже йому вичитаю, ну вже я йому накручу чуба…

Мені стало жаль дідуся — даремно на нього нападається бабуся.

— А мене зовсім дідусь і не будили, — одказую бабусі.— То я сам прокинувся. І сам весло взявся віднести.

— Еге ж, сам. Це вже дід твій запалив люльку та розшвендявся та розбухикався так, що й мертвого розбудить.

Я вже зрозумів, що бабуся замовкне не швидко, і для того, щоб чимось її здивувати, сказав:

— А я, коли виросту, теж рибалкою буду. Мама розсміялась.

— А конюхом уже не хочеш?

Сміючись, вона почала розповідати бабусі про «коникових дітей».

Але бабуся не дослухала. Вона, мабуть, ще не виговорилась сама.

— Отож-о! Як не конюх, так рибалка. Хай уже він, старий шкарбун, коли нічого за все життя не навчився, приманює ту рибу в морі. А тобі, онучку, не про те думати треба. Тобі треба вчитися, гарно вчитися, щоб грамотному бути. А коли виростеш — великою людиною будеш. Самим директором, а може, й завідувачем яким.

Я мимоволі чмихнув. Ну й смітна ж ця бабуся. В неї виходило так, що мій дідусь — отакий велетень, — був маленький, а отой лисий директор з будинку відпочинку —

1 ... 25 26 27 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морська чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морська чайка"