Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Незважаючи на вкрай зменшену площу вітрил, «Пілігрим» і далі мчав уперед з надмірною швидкістю.

12 березня погода ще погіршала. Поглянувши вранці на барометр, Дік Сенд жахнувся: ртутний стовпчик упав до двадцяти семи й дев’яти десятих дюйма. 71

Заповідалося на сильний ураган, і «Пілігрим» не міг іти навіть під тими небагатьма вітрилами, які ще були підняті на щоглах.

Дік Сенд, бачачи, що от-от зірве скісний грот, наказав згорнути його.

Та запізно: страшний шквал 72 налетів на судно й зірвав вітрило. Остіна, який саме стояв на брам-реї, вдарило об брам-стеньгу. Діставши легке поранення, він сам спустився на палубу.

Діка Сенда охопила неймовірна тривога: за його розрахунками, ось-ось мав з’явитися берег, і тоді «Пілігрим», що його несе з такою швидкістю, розіб’ється об прибережні рифи! Юнак кинувся на ніс і прикипів очима до обрію. Та не побачивши перед собою нічого бодай трохи схожого на землю, він повернувся до стерна.

А за якусь хвилину на палубу вийшов Негору. Зненацька його рука мовби мимоволі випросталася, показуючи на якусь точку над обрієм. Складалося враження, що він помітив у тумані високий берег...

І знову зла усмішка ледь скривила губи португальця. Не мовивши жодного слова, він повернувся до камбуза.

Розділ XII
ОСТРІВ НА ОБРІЇ

Того дня буря перетворилася на ураган. Скажений зюйд-вест мчав тепер зі швидкістю дев’яносто миль на годину. 73

Так, це був справжній ураган, один із тих жахливих вітровіїв, що жбурляють на берег кораблі, зриваючи їх з якоря в порту, й руйнують навіть найміцніші будівлі на землі. Якщо важкі двадцятичотирьохсантиметрові гармати скидає з лафетів,- таке сталося в Гваделупі 25 липня 1825 року,- то можна собі уявити, як кидає судно, котре не має іншої точки опори, крім розбурханого моря! Та саме ця рухливість і рятує судно. Воно піддається шквальним поривам вітру, а коли ще й міцно збудоване, то його не розіб’ють найнесамовитіші удари хвиль.

Отак було і з «Пілігримом».

Пошматувавши скісний грот, вітер за кілька хвилин зніс і бом-клівер. Дік Сенд не став піднімати навіть стакселя - цього маленького вітрильця з міцної парусини, яке б полегшило керування судном.

Отже «Пілігрим» ішов тепер зовсім без вітрил, проте вітер віяв у корму, в щогли, в такелаж, тож судно, як і перше, пливло з надмірною швидкістю. Подеколи здавалося, що воно вихоплюється з хвиль і мчить по самих тільки їхніх гребенях.

Хитавиця була жахлива. До того ж, хвиля могла завдати «Пілігримові» страшного удару ззаду. Адже велетенські хвилі котили швидше, ніж ішла шхуна-бриг, загрожуючи захлюпнути корму. В цьому криється неабияка небезпека для суден, що втікають од бурі.

Як запобігти небезпеці? Прискорити хід «Пілігрима» не можна - адже вітер зривав вітрила. Залишалось тільки маневрувати з допомогою стерна, і то це не завжди вдавалося.

Дік Сенд не відходив од стерна. Він прив’язався мотузкою, щоб хвиля не змила його в море. Том і Бет, також прив’язані, стояли поряд, готові щомиті прийти йому на допомогу. Геркулес і Актеон несли вахту на носі, почіплявшись за бітенг. 74

Місіс Уелдон, малий Джек, кузен Бенедікт і Нен за наказом Діка Сенда сиділи по своїх каютах на кормі. Місіс Уелдон радше залишилась би на палубі, але Дік Сенд був категорично проти: навіщо їй ризикувати життям?

Всі люки були щільно задраєні. Юнак сподівався, що вони витримають навіть тоді, коли велетенська хвиля навалиться на судно. Якщо ж люки не витримають, не минути лиха: «Пілігрим» набере води й потоне. Та, на щастя, шхуна-бриг була завантажена правильно: незважаючи на жахливу хитавицю, вантаж у трюмі не рухався.

Дік Сенд спав тепер іще менше. Місіс Уелдон навіть побоювалась, аби він не захворів од перевтоми. І вона наполягла, щоб Дік бодай трохи поспав.

У ніч проти 14 березня, саме коли Дік Сенд перепочивав, стався ще один випадок.

Том і Бет несли вахту на кормі; старий Том стояв за стерном. У цей час Негору, який рідко з’являвся на кормі, підійшов до них і навіть спробував зав’язати з ними розмову. Проте ні Том, ні його син нічого йому не відповіли.

Раптом судно рвучко накренилось. Негору впав і напевно був би полетів за борт, якби вчасно не вхопився за нактоуз.

Том закричав, злякавшись за компас.

Дік Сенд, почувши цей крик крізь сон, миттю вискочив з каюти й побіг на корму.

Негору тим часом підвівся, тримаючи в руках залізяку, що її витяг з-під нактоуза. Він устиг сховати залізяку, перше ніж Дік Сенд щось помітив.

Виходить, кок тепер хотів, щоб стрілка компаса показувала правильний напрямок?

- Що сталося? - спитав молодий капітан.

- Та цей клятий кок упав на компас! - відповів Том.

Дік Сенд, не на жарт занепокоївшись, нахилився над нактоузом. Нактоуз був цілий; компас, освітлений двома лампочками, лежав на двох своїх концентричних кругах.

У молодого капітана відлягло від серця. Якби розбився і цей компас, це б обернулось для них непоправним лихом.

Але Дік Сенд не міг знати того, що Негору вийняв залізяку з-під нактоуза і що стрілка компаса знову зайняла нормальне положення та показувала точно на магнітний полюс.

Негору годі було звинуватити в тому, що він навмисне впав на компас, бо таке могло статись і випадково. Проте Дік Сенд здивувався, заставши кока на кормі в таку пізню годину.

- Що ви тут робите? - спитав він.

- Те, що мені подобається,- відповів Негору.

- Що ви сказали? - закричав Дік Сенд, не в силі стримати гніву.

- А те, що немає правила, яке б забороняло гуляти на кормі,- відповів кок.

- Так, цього правила досі не було, але віднині я його запроваджую,- заявив Дік Сенд.- Забороняю вам ходити на корму!

- Ти ба! - відказав Негору.

І цей чоловік, що так добре вмів володіти собою, зробив загрозливий жест.

Молодий капітан вихопив з кишені револьвер і наставив на кока.

- Затямте собі, Негору,- мовив він,- що