Читати книгу - "Найперша жертва, Шеклі Роберт"

– Настає час Бойових машин. Яка блискуча процесія рухомої зброї! Навряд чи знайдеться щось дорожче людині, ніж її власна бойова машина. Меле, чому ти нічого не розкажеш нам про це змагання?

– В основному воно нагадує традиційне Руйнівне дербі, – сказав Протт. – Однак Бойові машини не лише ганяються одна за одною, шукаючи зіткнень, на них встановлено гармати й інші види озброєння. Отож у вас є нагода побачити справжню битву танків і панцерованої техніки.

– Гадаю, варто додати, – зауважив Філакіс, – що всі снаряди на озброєнні супротивників поставляються зброярами Мисливської Академії і розриваються на відстані двадцяти футів від дула. Отож публіка гарантована від нещасних випадків.

– Чи то не ракетна пускова установка на даху "Лінкольна"? – поцікавився Протт.

– Саме вона. Автоматична й самонавідна. А "тойота", як я бачу, має гармати з обох боків.

– А он "Павук Мурлан", – продовжив Протт. – Потужність двигуна – 2000 кінських сил, його велика клешня приводиться в дію краном, розташованим ззаду машини. Краном керує комп'ютер, вмонтований в панель для приладів.

– А ось "Баран Едді", – сказав Філакіс, – машина, що нагадує одного з викопних динозаврів, якщо не помиляюсь, він зветься стегозавр. Тема динозаврів завжди приваблювала конструкторів Бойових машин. З усіх боків вона захищена панцером, має перископ. Всі виїжджають на стартову позицію. Сигнал! Змагання Бойових машин почалося!

– "Баран Едді" не гаяв часу, – коментував Протт, – його потужний магніт вже захопив "Максвелового Монстра". Збоку відсувається панель, і з "Барана" висувається пилка з вольфрамовими зубцями. Вона, наче ніж крізь масло, проходить крізь панцер "Монстра". Тепер телескопічна рука-робот закладає у випиляний отвір вибухівку.

– Неперевершено!

– А ось наближається "Скорпіон Келлі", він дуже маневрений і здатен розвивати високу швидкість, як оті старовинні гоночні автомобілі. Низький, обтічної форми, його дуже важко захопити або вдарити.

Битва на жовтому піщаному полі була в розпалі. Коли машини гальмували і розверталися, зблизька стріляючи одна в одну з гармат, у сине безхмарне небо здіймалися хмари білого диму. На піску валялися запчастини, рікою лилися кров та машинна олія. Репалися шини, ламалися дверцята, машини моталися по арені, розвертаючись і притискаючи супротивників до бортів.

Незабаром лишилося на ходу тільки дві: "Скорпіон" та "Яйцеклад".

– Ці дві машини абсолютно різні, – коментував Філакіс. – Що ти можеш сказати про них, Меле?

– Своєю рухливістю "Скорпіон" нагадує пташку колібрі. Всі його чотири колеса можуть повертатися на 360 градусів, він здатен розвертатися й продовжувати рух під абсолютно несподіваними кутами. Він запрограмований на спонтанний рух, отож комп'ютерам машин-супротивників надзвичайно важко передбачити його дії. Спереду стріляє чергами важкий кулемет. Однак його головна зброя – важка гармата ззаду.

– На відміну від нього, "Яйцеклад", – промовив Філакіс, – побудовано за протилежними принципами. Зовні він нагадує чорне матове яйце, про що каже і його назва, має панцер з високоякісної сталі, яка робить його надто важким, однак цілком неприступним, хіба що стрілятимуть просто в лоб з близької відстані. "Яйцеклад", начебто, не має ніякої наступальної зброї, не видно ні амбразур, ні гарматних башт, навіть просто стволів чи антен.. Він захищається тим, що підкладає міни на шляху супротивника.

"Скорпіон", мов золота блискавка, промайнув повз "Яйцеклада". Розвернувся, і могутній кулемет застрочив по "Яйцекладовому" боку. Тієї самої миті земля під "Скорпіоном" розірвалася. Машину підняла футів на двадцять в повітря, а тоді гепнуло об землю, розколовши на шість великих і безліч малих уламків.

– Ну, як вам це? – захоплено вигукнув Філакіс. – Як на мене, то "Скорпіон" недооцінив здатність "Яйцеклада" миттєво підкладати міни, гадаючи, що атака з флангу буде безпечна. Тепер машина робить почесне коло по арені. Ну я гармидер тут зараз!

– Але ж який завальний фініш!

– Авжеж. Мені завжди подобалося дивитись, як великі машини нищать одна одну. Кривавими слізьми умиються сьогодні старі гаражі.

53

– Ти впевнений? – перепитав Лувейн Сакса.

– Я певен того, що сказав мені свояк.

– Прокляття! – вигукнув Мисливець. – Такого я не передбачив. Якась дивна ідея. Щось підходяще для такої ситуації в нас є?

Сузер посміхнувся:

– Я чекав чогось подібного. Отож захопив потрібне.

І поліз в один з полотняних мішечків.

– Ходіть-но сюди, босе, треба квапитись. Скоро вихід.

54

– Далі йдуть Мотогонки з косами, – сказав Гордон Філакіс. – Меле, чом ти нічого нам про них не розповіси? Ти ж трикратний чемпіон у цьому виді спорту.

– Авжеж, Гордоне. Як ви помітили, кожен мотоцикл має прилаштовані до маточин гострі, мов лезо бритви, коси, так як от було на бойових колісницях давніх римлян. Піші учасники озброєні сіткою й тризубом, наче римські ретіарії[19], в яких ми й запозичили це змагання. Питання в тому, чи зможе піший здолати мотоцикліста перше, ніж той прикінчить його. Звісно, я все занадто спрощую, однак саме в цьому й полягає суть Мотогонки.

– Іноді здається, що в мотоциклістів менше шансів на перемогу, – зауважив Філакіс. – Врешті-решт, їм, крім усього іншого, доводиться ще й рівновагу зберігати. Коли піший кидає сітку, мотоцикліст втрачає рівновагу, навіть якщо вона його й не зачепила, і чоловік з сіткою має досить часу, аби, не лякаючись блискучих кіс, вистрелити сіткою і прохромити супротивника своїм тризубом.

– Воно то так, Гордоне, – відказав Мед, – однак і мотоциклісти виробили власну стратегію. Їхні невеликі, легкі та потужні мотоцикли здатні робити неймовірні зупинки, повороти і крени, їх можна нахиляти до землі і знов миттєво вирівнювати, їдучи лише на задньому колесі. Можна задом наперед під'їхати до пішого, підтинаючи косами його під коліна. Іноді мотоциклістам щастить вхопитися за сітку, не втративши при цьому рівноваги, і протягти пішого за собою по всій арені, аж поки той перетвориться на купу лахміття, пробачте за вираз. Отже, не все лише на користь піших.

А змагання вже розпочалися. Мотоцикли ревли і вищали, деякі виходили з-під контролю, коли водії попадалися в сіті, викручуючись і вивертаючись у марнім намаганні ухилитися від смертельних тризубів. Лежало на арені й кілька піших, вони голосно скрикували, коли каси розтинали їх навпіл.

Закривавленою ареною котилися голови й суглоби.

Натовп аж завмер, коли живих лишалося тільки двоє – один, з сіткою, Другий на мотоциклі – яких оголосили переможцями змагання.

55

Оголосили коротеньку перерву, аби кожен мав змогу перепочити і сходити до вбиральні. За той час натягли дріт, на якому мала відбутися Дуель на дроті.

Дуелянти зійшлися на висоті сотні футів над землею. Кожен був одягнений у суцільноскроєний костюм з туго напнутого атласу. Їхні гострі рапіри виблискували на сонці. Почали зближуватись. На шиї кожного була зав'язана мотузка, яка іншим кінцем чіплялася за велике кільце. Воно вільно пересувалося по дроту, не заважаючи дуелянту рухатись взад-вперед. Але якби хтось із них втратив рівновагу, то впав би лише футів на п'ятдесят, бо саме така була довжина мотузки. Раптово смикнувшись, він скрутив би собі в'язи.

То було ексцентричне змагання навіть для Есмеральди і вимагало від учасників спеціальної підготовки. На щастя, людство ще й досі не винайшло чогось настільки неоковирного, небезпечного і легковажного, аби воно не принадило безлічі бажаючих.

Суперники зустрілися на середині, схрестили рапіри, і дуель почалася. За таких умов фехтування рухи мають бути однаково мінімальні і точні. Робити випади і відбивати їх теж треба досить легко. Іноді ліпше дозволити себе вколоти, ніж, захищаючись надто енергійно, повіситися на вірьовці.

Чоловік ліворуч, Августін Смайлз, двократний переможець попередніх Ігор із міста Слот, штат Північна Дакота, повільно наступав на непевних ногах, рапіра його дрижала, мов жало змії, його супротивник, Жерар Гато з Парижа, Франція, був новачок. Ніхто не знав, чого від нього чекати.

Смайлз зробив сміливий випад. Перед таким натиском Північної Дакоти Гато відступив. Француз почав посилено відбиватися, а тоді замахнувся рапірою на Смайлза, немов то була шабля. Правила такого не забороняли, але на практиці цього ще не траплялося, бо через обертальний момент, що виникав таким чином, можна було самому звалитися з дроту. Замість спробувати зменшити коливання дроту, Гато кинувся вперед, ще більше їх посилюючи.

Філакіс був один з небагатьох, хто знав, що Гато – один із засновників Нової теорії дуелей на дроті, яку нещодавно породив Париж. Із своїх кав'ярень на вулиці Сен-Дені Гато і йому подібні проголошували, що коливання дроту, то не що інше, як своєрідна форма спокою; однак вони проголошували це по-французьки, отож ніхто у Великобританії чи Америці їх не чув. Тепер Гато прибув на Мисливські Ігри, аби перевірити свої твердження на практиці.

Смайлз, похмурий уродженець Північної Дакоти, намагався втримати рівновагу. Марно; спокою, на який він так розраховував, більше не існувало. Шалено вимахуючи в повітрі руками, він злетів з дроту.

– А-а-а! – зачудовано видихнув натовп.

А тоді залунали схвальні вигуки, бо як тільки Смайлз почав падати, Гато штрикнув його в самісіньке серце, аби той помер від рани почеснішої, ніж переламана шия.

Але той рух поставив у скрутне становище самого переможця. Прийшла його черга вимахувати руками, відчуваючи, що коливання дроту стають надто сильними; якусь хвилю він таки втримував рівновагу, намагаючись не впасти, а дріт звивався як гігантська скакалка в руках двох розлючених дівчаток-велеток.

І Гато впав. Однак навіть тоді його не залишила відвага. Кинувши додолу рапіру, він ухопився за мотузку обома руками, зупиняючи падіння, перше ніж було б уже пізно щось робити. Повисів так хвильку, дриґаючи ногами на знак вдячності глядачам, які підбадьорювали його вигуками, а тоді не поспішаючи виліз по мотузці назад на дріт.

Коли оплески скінчилися, він, указуючи на дріт, що дрижав під ногами, вигукнув:

– Бачите? А все ж таки він коливається!

Наступного дня газети багато дискутували, що він мав на увазі.

Наступними були Змагання Смертельних Фрісбі. На середину арени вийшло двоє гравців, вони привітали публіку й суддю, з голови до ніг захищеного бронею.