Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Мабуть, у мене в організмі сталася мутація, що дозволяє дихати місцевим повітрям. З одного боку, це тішить, бо тепер шансів вижити більше, але з іншого — для мене стає дедалі зрозумілішим, що повернутися додому не вдасться. Навіть якщо я дочекаюсь наступної експедиції, то ніхто не ризикуватиме і забиратиме мене з собою. Я чудово пам'ятаю всі регламенти. Щоб не ризикувати занести невідомі інопланетні хвороби додому, мене навіть не підпустять до нового модуля експедиції. Але вистачить про сумне. Зараз необхідно перевірити, чи можу без скафандра знаходитися зовні, а не просто дихати цим повітрям через невеликий отвір через прочинені двері.

Для початку я відклав уже двосантиметровий алмаз убік, але одразу відчув холод та й дихати стало важче. Камінь, що повернувся в руку, відразу все повернув на свої місця. Наступна перевірка полягала у герметизації планетоходу та створенні атмосфери, придатної для людей. Практично відразу відчув, як повітря з повітряної суміші, що вийшла, погано почало засвоюватися моїм організмом, і я почав задихатися. Довелося терміново відчиняти двері планетохода, щоб нормально дихати. Чергова перевірка – вихід із планетоходу без скафандра. Результати цієї перевірки є неоднозначними. Дихати я міг, але повітря зовні надто холодне для мене. Та й тілу дуже холодно, особливо у місцях, де шкіра ще не мутувала. Повернення в планетохід під обігрівачі було дуже приємним.

Вже зараз можна зробити висновки: коли мутація закінчиться, я, швидше за все, зможу знаходитись зовні без захисних засобів, але температура буде далеко не комфортною для мене. Також слід носити зовні як мінімум якусь фільтруючу маску. За ті пів хвилини, які я провів зовні, в ніс і рот набилося чимало пилюки. Виплювавши її, внутрішньо навіть посміювався: цей пил для будь-якої іншої людини дуже отруйний і після такого виходу назовні ця людина на кілька місяців опинилася б на лікарняному ліжку, якби була без цілителя.

Оскільки більше дихати стандартною повітряною сумішшю я не міг, наступні дві години витратив на злам системи життєзабезпечення планетоходу та зміну параметрів стандартної повітряної суміші. Тепер нормальна людина не зможе знаходитись усередині планетоходу без скафандра на відміну від мене.

Запис у журналі спостережень: день 100

Працювати в умовах, коли навколишня атмосфера більше не отруйна для тебе, психологічно приємніше. Не знаю, цим чи чимось іншим піднялась моя продуктивність роботи, але за сьогодні я зміг видобути п'ять кілограмів кристалів, два з яких близько трьох сантиметрів у діаметрі.

Коли ввечері розглядав знахідки, провів експеримент і знову торкнувся голою рукою великого каміння. Цього разу я не отримав удару струмом і не відчув огиди. Натомість чомусь поклав каміння на одну долоню разом із моїм алмазом, і ті на очах перетворилися на пилюку, після чого всмоктались в мій, збільшивши його більше ніж у два рази. Не знаю, добре це чи ні, але я підсвідомо відчував, що так і має бути. Настрій у мене був чудовий, попри те, що вранці був короткочасний напад кашлю, в результаті якого я навіть знепритомнів на п'ять хвилин. Після того, як прийшов до тями, дихати мені знову стало трохи легше, а площа чорної шкіри знову збільшилася на пару десятків квадратних сантиметрів.

Усі аналізи, які провів після роботи, показали, що я будь-хто, але більше не людина. Потрібно буде після повернення в житловий модуль провести аналіз ДНК і подивитися, наскільки сильно мутував мій генокод. Тепер точно майбутні експедиції мене не сприймуть за свого. Я повинен обурюватися з цього приводу, але натомість відчуваю лише внутрішнє полегшення.

Запис у журналі спостережень: день 105

Сьогодні я повернувся в житловий модуль, тому що за минулі дні видубув багато каменів, з них лише десяток великого розміру, решта — дрібниця менша за міліметр. Але цієї дрібниці набралося близько двадцяти кілограмів за ці дні. Великі камені, до речі, також поглинули мій алмаз. Щоправда, цього разу збільшення у розмірах було не таким суттєвим, та й щодня мій алмаз втрачав у своїх обсягах близько п'яти відсотків. Не знаю, навіщо я підгодовую свій алмаз великим камінням, але мені здається це правильним, а тому і після повернення вирішив на день згодовувати пару великих каменів з тих, які вже добув до цього часу.

Галюцинації практично перестали мене турбувати. Максимум одна-дві на день, і то під час видобутку каміння. Вони показували мені місця їхнього скупчення не гірше за мого геолого-розвідувального сканера.

Вечори після роботи я проводив у роботі з рунним колом, створюючи невеликі артефакти. Так, вони майже безглузді, але я просто набивав руку на створенні артефактів. І тут виявилася ще одна зміна у мені. Тепер для зачарування вистачало всього кілька крапель моєї крові, а це означало, що енергоємність крові зросла знову, і цього разу не вдвічі, а разів у десять, а то й більше. Наскільки виріс у мене магічний резерв, не знаю. Але артефакт мікроклімату, який я вже давно не носив, міг тепер працювати на мені, постійно підживлюючись від мене. Я для експерименту весь вчорашній день провів без скафандра, тільки з активним  артефактом мікроклімату навколо мене та тканинною маскою на обличчі, щоб не дихати пилом.

Повітря для мене було цілком придатне для дихання, чим я й користувався. Ви просто не уявляєте, яке це щастя побігати без скафандра зовні після тривалого часу. Адже спочатку це тривалий політ, а потім майже чотири місяці на поверхні планети. І весь цей час я був змушений бути або всередині замкнутого простору на кораблі, або в модулі, або в скафандрі зовні.

Щоправда, моя вилазка цілого дня без скафандра була передчасною. Я отримав сильні опіки шкіри, які ще не зазнали мутацій, попри те, що ці ділянки тіла приховані одягом. Через кристал болю не відчував і помітив опіки вже після закінчення роботи в планетоході. Я навіть злякався, але мене вирубало від болючого шоку, ледве виклав кристал з рук. Отямився за годину вже повністю чорношкірим. Не сподобалося мені в цій мутації лише те, що мій маленький я явно зменшився в розмірах. Але з цим нічого не вдієш.