Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

— Я такий, як і ти, — продовжував Рассел. — Я був розумний у юності, настільки розумний, що мені, звичайно ж, казали, що я дурний. — Він розсміявся. — Вони вчили мене слова «дурний». Вони вчили мене цих слів, а тоді казали, що це про мене. — Коли Рассел усміхнувся, його обличчя виражало втіху, яка, здавалось, була незнайома мені. Я знала, що ніколи не почувалася так добре. Навіть будучи дитиною, я була нещасна — раптом я зрозуміла, наскільки це було очевидним.

Коли він говорив, я стояла, охопивши себе руками. Я почала вловлювати значення слів Рассела, настільки, наскільки сентиментальні речі можуть мати сенс. Як наркотики об’єднували порожні, банальні думки, у фрази, які, здавалось, були наповнені важливим значенням. Мій загальмований мозок підлітка відчайдушно потребував причинних зв’язків, зговорів, надаючи значення кожному слову, кожному жесту. Я вишукувала в Расселі геніальність.

— У тобі є щось, — сказав він. — Якась частина тебе досить сумна. Знаєш що? Це мене справді засмучує. Цю прекрасну, особливу дівчину хотіли зруйнувати. Засмутили її. Просто так.

Я відчула, як мене здушили сльози.

— Але вони не зламали тебе, Іві. Тому, що ти тут. Наша особлива Іві. І ти можеш відпустити все те лайно від себе.

Він відкинувся на шубу на матраці з брудними підошвами його босих ніг, його обличчя виражало дивний спокій. Він зачекає стільки, скільки буде потрібно.

Я не пам’ятаю, що говорила в той момент, лише пам’ятаю, що знервовано теревенила. Школа, Конні, порожню маячню юної дівчини. Я провела поглядом по трейлеру, пальці пощипували тканину на сукні Сюзен. Очі пробігли по брудному покривалу з візерунком ірисів. Я пам’ятаю, що Рассел усміхнувся, терпляче чекаючи, коли я стану безсилою. І я стала. У трейлері панувала тиша, чулося лише моє дихання і як Рассел посунувся на матраці.

— Я можу допомогти тобі, — мовив він. — Але ти маєш хотіти цього.

Його очі зосередилися на мені.

— Ти хочеш цього, Іві?

В його словах чулося бажання.

— Тобі сподобається, — пробурмотів Рассел. Він широко розкинув руки. — Ходи сюди.

Я підсунулася до нього, сидячи на матраці, намагаючись зімкнути повне коло розуміння. Я знала, що це наближається, та все ж я була здивована. Як він зняв штани, виставляючи свої короткі, волохаті ноги, свій пеніс, який він тримав у кулаку. У моєму погляді була помітна нерішучість — він дивився, чи я дивлюся на нього.

— Глянь на мене, — сказав він. Його голос був рівним, незважаючи на те, що його рука несамовито працювала. — Іві, — мовив він, — Іві.

Неначе недоварений на вигляд член, напружився в його руці: мені було цікаво, де Сюзен, моє горло напружилося. Спершу мене збентежило, що це все, чого хотів Рассел. Задовольнити себе самого. Я сиділа там, намагаючись пояснити для себе ситуацію. Я розцінила поведінку Рассела, як доказ його добрих намірів. Рассел просто намагався бути ближче, щоб допомогти мені позбутись моїх пунктиків зі старого світу.

— Ми можемо зробити одне одному добре, — мовив він. — Ти не повинна бути сумною.

Я здригнулася, коли він потяг мою голову до своїх колін. Я палала від невідомого страху, який мене переповнював. Він зумів утамувати свою злість, коли я відсахнулася. Він глянув на мене терпляче, наче я була норовистою кобилою.

— Я не зроблю тобі боляче, Іві. — Він знову простягнув руки. Моє серце шаленіло. — Я всього лише хочу бути близький тобі. А ти не хочеш, щоб мені було добре? Я хочу, щоб тобі було добре.

Роззявивши рота, випорскуючи, він досяг апогею. Солона вологість сперми в моєму роті, тривожне наростання. Він тримав мене там, скидаючи напругу. Як я опинилася тут, у трейлері, серед темного лісу без єдиного шансу повернутися додому. Тоді Рассел устромив руки в моє волосся, обійняв мене, потяг мене вверх і промовив моє ім’я, надаючи йому такого значення і впевненості, що воно прозвучало для мене дивно, але заспокійливо, а також велично, ніби він говорив про якусь іншу, кращу від Іві. Чи повинна я була розплакатися? Я не знала. Мені в голову лізли ідіотські дрібниці. Червоний светр, який я позичила в Конні, не повернувши. Чи шукала мене Сюзен, чи ні. Дивна вібрація по той бік очей.

Рассел простяг мені пляшку з «Колою». Вона була теплувата й несмачна, але я випила все до останньої краплі. Вона п’янила, немов шаманське.

Я провела усю ніч, мов приречена, неначе була одна в центрі особливої драми. Але Рассел провів мені низку ритуальних тестів, удосконалених з часів його служіння в релігійній організації біля Юкай, центрі, де роздавали їжу, допомагали знайти притулок і роботу. Він заманював худих, зацькованих дівчат, із незакінченою середньою освітою і недбайливими батьками, дівчат, які мали жахливих босів і мрії про ринопластику. Це було його хлібом насущним. Центр був розміщений на окраїні Сан-Франциско на старій пожежній станції. Він назбирав собі прибічників. Став експертом з жіночого смутку — по-особливому опущені плечі, висип як результат знервованості, покірливий тон на кінці речень, мокрі від сліз вії. Рассел проробив зі мною те саме, що й з іншими дівчатами. Спершу невеличкі тести. Торкнувся спини, перевірив пульс, узявши за руку. Кілька способів, щоб здолати межі. Тоді він швидко почав нарощувати темпи, спустивши штани до колін. Я вирішила, що це була спеціальна дія, спрямована на те, аби заспокоювати юних дівчат, які раділи бодай тому, що це був не секс. Які могли залишатися повністю одягненими увесь час, неначе не відбувалося нічого незвичайного.

Але, мабуть, найдивнішим було те, що мені це теж сподобалося.

Я повернулася на вечірку оніміла від приголомшення. Повітря, здавалось, обпікало мою шкіру, пахви спітніли. Це сталося — я безупинно повторювала собі. Я вважала, що це помітять усі. Явно виражену ауру сексу. Я більше не хвилювалася, на вечірці вже не була скута знервованістю, переконаністю, що десь є потайна кімната, до якої мені заборонено доступ, — це занепокоєння було задоволено. Я ступала задумливо, усміхаючись, ні про що не запитуючи, оглядалася на обличчя, що проминали повз.

Коли я побачила, що Ґай витягує пачку з сигаретами, то зупинилася без вагань.

— Можна мені одну?

Він вишкірився до мене.

— Якщо дівчина бажає сигарету, то вона обов’язково її отримає. — Він простяг її мені до рота і я хотіла, щоб це побачили.

Нарешті я знайшла Сюзен серед компанії біля вогнища. Коли ми зустрілися поглядами, вона дивно, тихо усміхнулась. Я впевнена, що вона помітила мої