Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Перед навалою, Роман Купчинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Перед навалою, Роман Купчинський"

193
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перед навалою" автора Роман Купчинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 37
Перейти на сторінку:
здивувався священик.

— По-нашому. Адже тут не мадяри, а руснаки!

Священик вирячив очі на Качура, хотів щось відповісти, але не знаходив слів. Мимоволі сягнув рукою до вуха, щоб не чути такої хули, і, перестрашений, просто втік з цвинтаря.

Качур остався сам у колі страбичівських селян, що з подивом гляділи на того, який у нечувано відважний спосіб боронив прав їхньої пониженої руснацької мови. Мали нову тему до балачки, хоч їм за останніх чотири дні ніколи не бракло тем. Відколи стрільці прийшли до Страбичева і Горонди, цікавих новин було досить.

Стрільці говорять по-руснацьки…

Стрільці — що другий, то докторош, себто інтелігент…

Стрільці не вміють по-мадярськи…

Стрільці мають команду руснацьку…

Ця остання новина була, здається, найбільш нечувана, дивовижна, захоплююча. Рівночасно була й найліпшим агітаційним засобом. Адже військо так імпонує!.

На вулицях бавилися діти у війну і не кричали вже «Відяз», «Йобра гет», але «Позір», «Вправо глянь», «Обернись». В більшій части не розуміли значення наказів, але все-таки командували і були горді з того. Тепер, під церквою, переконалися страбичівці, що стрільці ще й боронять руснацької мови.

Ґазди розходилися по домах, обговорюючи випадок і з дива розкладаючи руками. Ґаздині, в своїх повивертаних кожухах, потягнулися за ґаздами, більше думаючи про свої дочки, як про політику. Молоді парубки і дівчата остали ще і вийшли на майдан. Перші — щоб паралізувати небезпечну ривалізацію стрільців, другі — щоб подивитися на «катунів», дарма що ті катуни ще в цивільних одягах. Стрільці теж не розходилися, а стояли гуртками на майдані.

Склярський чувся вже як у себе дома. Вишукав Анічку, дочку господаря, в якого мешкав, і весело моргав до неї оком.

— Але ж ти, Анічко, прибралася нині!

Дівчина спустила чорні вії, паленіла, але не тікала. Кутиками уст усміхалася вдоволено і кокетливо скубала хусточку. Хлопець приступив ближче і взяв її за руку.

— Ходи, Анічко, підемо додому.

Страбичівським кавалерам це вже не подобалося. Споглядали спідлоба на Склярського, смішні в своїх запасках, які носили мадярським звичаєм про свято для більшої паради. Якийсь відважніший приступив до дівчини і положив їй руку на рамені.

— Пойди лем зо мнов, Анічко, маю ти што-то мовити.

Але Склярський не був з тих, що легко дають собі відібрати дівчину. Зміряв суперника від ніг до голови і легкодушно сплюнув.

— Ти мой! — процідив крізь зуби. — Перше віддай мамі запаску, а потім будеш за дівками ганятися.

Страбичівець не розумів усього як слід, але відчув образу і в рухах, і в словах. Узявся запідбоки і відкинув гордо голову.

— Не до тебе я мовив, лем до Анічки. А ти мене не кивай, бо я ся не встрашу катуна.

В повітрі запахло бурею. Склярський почервонів, Анічка втекла, страбичівці грізно захитали запасками, а стрільці готувались виручати товариша. Але, на щастя, з’явився між ними ангел миру в постаті сільського поліціянта. Саме в критичний момент він почав бубнити в бубон — знак, що має щось оголосити. Все змовкло і наставило вуха. А сільський достойник сповіщав, звертаючись очевидячки в сторону стрільців:

— Не слободно в кіндерицу, бо буде воняти! Кожда хижа най сокотит своїх катунів і як увидит — п’ят курун штрофу!

Стрільці знали вже настільки закарпатський говір, щоби завстидатися. Знали, що «не слободно» — це «не вільно», «кіндерица» — «кукурудза», «хижа» — «хата», «сокотити» — «стерегти», а «штроф» — «кара». Про що розходилося — теж було ясно. Видно, деякі з них не перестерігали санітарних приписів, а зате зберігали традицію галицького села.

Тихо, незамітно виносилися один за другим, лишаючи без бою поле страбичівським парубчакам. Не така-то була важна справа оте оголошення, щоб аж балакати про те. Хлопці посміялися трохи, десь-котрийсь повторив напам’ять слова поліціянта, і скінчилося. Зате виступ Качура під церквою був темою живої дискусії.

— Пощо було тобі зачіпати! — казав Василевич.

— Як то ні?! — боронився Качур. — Нехай знає мадярон, що ми за тим народом постоїмо.

— Постоїмо, не постоїмо, — обізвався Леонтинський, — не в тім річ. Але, бачите, Качур, ми ще тут закоротко, щоби пхати свій ніс туди.

— То ви кажете, позволити їм на мадяризацію?!

— Не бійтеся. Не змадяризують вони так легко.

— Не змадяризують?.. Послухайте, що парубки за пісні співають вечорами: самі мадярські!

— А школи?! Все по-мадярськи? — докинув Черник. — Ви чули, що оповідав наш господар?

— Ясно, що це лайдацтво, — відповів Леонтинський. — Але з другої сторони: священик-мадярон, певно, донесе куди треба.

— Ну і що?

— Можуть нам робити пакости.

— Овва! Що нам зроблять?!

— Не кажіть овва. Мадяри можуть більше зробити, як поляки. Приїде одного дня якась біда і перечислить стрільців. Що ми тоді з тими п’ятьма сотками зробимо?!

— Йдіть. Хто дорахується? Недорахувалися в Стрию, то тут тим більше.

— Так думаєте? А я думаю, що не треба таких речей робити, доки ми ще певно не стоїмо. Зрештою, не знати, як це народ прийняв.

— Думаю, що добре, — обізвався Зварич. — Я дивився на селян, то виглядало, що вони були дуже вдоволені з того.

«Вуйко» Леонтинський ще сумнівався.

— Побачимо, — сказав. — Ось недалеко на стоянку. Запитаємо господаря. Скрутили в свою вуличку і зайшли в садок. Незадовго вийшов до них ґазда, і сам почав про це розмову.

— Ой, бив нині злосний наш отец.

— А люди не були злосні? — запитав котрийсь.

— Люди? За што? За руську бесіду?!

— Чому ж він говорить по-мадярськи?

— Не слободно по-руськи.

— А хлопці ваші чому співають по-мадярськи?

— Не слободно!

— «Не слободно»… А якби заспівали?

— То штроф наложат. А в вас, у Польші, як?

— Та де ми, ґаздо, з Польщі? Ми з Галичини. Такі самі руснаки, як і ви.

«Вуйко» взявся до освідомлювання.

— То, бачите, так…

Виломив патичок і почав на стежці рисувати карту:

— Ось тут ви, ось тут Карпати, а тут Галичина, і в ній живе п’ять разів стільки руснаків, що під мадярами.

Ґазда водив зором за патичком «вуйка» і дивувався, аж крутив головою. А Леонтинський викладав і про школи, і про суди, і про читальні, і про все, що тільки вважав за цікаве для темного ґазди. Але коли перейшов за Збруч і почав говорити про Велику Україну, ґазда, щоправда, потакував і дивувався, але видно було, що не вірив. Де ж пак! Тридцять мільйонів руснаків! Десять разів стільки, що в Галичині, і сто разів стільки, що на Закарпаттю?! Врешті почав зівати і вкінці викрутився від викладу тим, що хоче при неділі «пак маленько» поспати.

Тільки старий ґазда зайшов у хату, вийшла в садок Анічка. Сіла собі оподалік на колодку і вдавала,

1 ... 25 26 27 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перед навалою, Роман Купчинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перед навалою, Роман Купчинський"