Читати книгу - "Багряні ріки"

— І?

— Це не річкова вода. У це тяжко повірити, але це так. Я працюю над цим із Патріком Астьє, хіміком із наукового відділу ґренобльської поліції. Цей хлопчина — справжній спец! Він каже, що рівень забруднення у воді з очниць відрізняється від того, який мав би бути в річковій воді. Ще й як відрізняється.

— Поясни детальніше.

— Рідина з очних ямок містить H2SO4 і HNO3, тобто сірчану й нітратну кислоти. Рівень рН — 3, що значить дуже високу кислотність. Практично оцет, а не вода. Це дає нам украй важливу інформацію.

— Нічого не розумію. Що ти маєш на увазі?

— Не хочу вдаватися в технічні подробиці, скажу тільки, що сірчана й нітратна кислоти — це похідні від SO2, діоксиду сірки, і NO2, діоксиду азоту. Астьє каже, що таку суміш діоксидів може викидати в повітря тільки один тип промислового підприємства — теплоелектростанція, що працює на бурому вугіллі, тобто дуже застаріла. Астьє робить висновок, що жертву було вбито біля такого заводу або ж принесено туди. Знайдіть у цій місцевості теплоелектростанцію, яка працює на бурому вугіллі, — і ви матимете місце злочину.

Ньєман поглянув у небо. Хмарини, вилискуючи під промінням наполегливого сонця, пливли у височині, немов величезний косяк сріблистих лососів. Нарешті в нього є зачіпка!

— Надішли мені цей аналіз води на Барнів факс, — наказав комісар.

У дверях кабінету він зіштовхнувся з Еріком Жуано.

— Я вас повсюди шукаю, комісаре. У мене є важлива інформація.

Невже розслідування нарешті набрало ходу? Ньєман повернувся до кабінету й зачинив двері за Жуано. Той нервово гортав нотатник.

— Я дізнався, що біля Ле-Сет-Ло[35] є клініка для сліпих дітей і підлітків. Як видається, багато пацієнтів — саме з Ґернона. Ці діти страждають від різноманітних хвороб: катаракта, пігментний ретиніт, дальтонізм. Кількість таких хворих у Ґерноні значно перевищує середні показники.

— Кажи далі. У чому причина захворювань?

Жуано склав долоні човником.

— Долина. Її ізольоване розміщення. Як пояснив мені лікар, ці хвороби — генетичні. Вони передаються з покоління в покоління через шлюби між близькими родичами. Схоже, таке часто трапляється в ізольованих місцевостях. Така собі генетична зараза.

Лейенант вирвав сторінку з блокнота.

— Ось, тримайте адресу клініки. Її директор, доктор Шампла, досконало вивчив це явище. Я подумав, що…

Ньєман наставив вказівний палець на Жуано.

— Туди поїдеш ти.

Молодий поліціянт аж засяяв.

— Ви доручаєте мені цю справу?

— Доручаю. Їдь.

Жуано обернувся, збираючись іти, але раптом зупинився, насупившись.

— Комісаре… пробачте, але… чому ви самі не хочете порозмовляти з директором клініки? Це може бути цікавий слід. Чи ви натрапили на щось краще? Чи гадаєте, що мені він розповість більше, бо я місцевий? Не можу дотямити.

Ньєман сперся на одвірок.

— Маєш рацію, я йду іншим слідом. Але ось тобі ще один невеличкий урок, Жуано. Часом у розслідування втручаються зовнішні причини.

— Які причини?

— Особисті. Я не хочу їхати до цієї клініки, тому що маю фобію.

— Яку фобію? Ви боїтеся сліпих?

— Ні, не сліпих. Я боюся собак.

Лейтенантове обличчя виражало недовіру.

— Не розумію.

— А ти поміркуй. Там де сліпі, там і собаки. — Ньєман зобразив зігнуту постать сліпця, що бреде за псом-поводирем. — Собаки для незрячих, збагнув? Тому я туди ні ногою.

І комісар вийшов, лишивши лейтенанта в зачудуванні.

Ньєман постукав у двері до кабінету капітана Барна й зайшов, не чекаючи на запрошення. Велетень Барн порався коло факсів, що не переставали надходити, — відповідей із готелів, ресторанів, автомайстерень. Капітан скидався на продавця, що розкладає на прилавку свій крам.

— Це ви, комісаре? — Барн відірвав очі від столу. — Ось, тримайте. Щойно прийшло вам…

— Знаю.

Ньєман схопив факс, який надіслав Кост, і перебіг його очима. Це був хімічний аналіз води з очниць — список формул і складних назв.

— Капітане, чи є десь поблизу теплоелектростанція, яка працює на бурому вугіллі? — запитав комісар.

Барн із невпевненим виразом на обличчі стенув плечима.

— Та ні, я про такі не чув. Може, десь західніше… Промислових зон більше в напрямку до Ґренобля…

— Де можна дізнатися точну інформацію?

— Мабуть, в Ізерській федерації промисловців, — відказав Барн. — Хоча… стривайте. Є набагато кращий варіант. Ця ваша станція мала би неабияк забруднювати все довкола, еге ж?

Ньєман усміхнувся й показав йому аркуш із колонками хімічних формул.

— Особливо всякими кислотними викидами.

Барн уже писав щось на клаптику паперу.

— Знайдіть цього чоловіка. Ален Дерто. Це садівник, який вирощує тропічні культури в оранжереях на виїзді з Ґернона. А ще він наш фахівець із забруднення. Активний захисник природи. У цих краях немає такого диму з труби, походження якого, складу й наслідків для довкілля він не знав би.

Ньєман уже виходив, коли жандарм озвав його. Він підніс свої величезні, наче клешні, руки, долонями до комісара.

— До речі. Я з’ясував, що там з відбитками пальців… ну, тими, що їх не було в Кайюа. Нещасний випадок, ще в дитинстві. Допомагав батькові лагодити їхній невеличкий вітрильник на озері Аннесі й спалив собі шкіру на обох долонях якимось дуже їдким очисником. Я зв’язувався з портом, там пам’ятають цей випадок. Швидку, лікарню й весь той рейвах… Можна ще подізнаватися, але, як на мене, більше ми тут нічого не нариємо.

Ньєман обернувся й узявся за дверну ручку.

— Дякую, капітане, — і, вказавши на купу факсів, додав: — Щасти вам із цим.

— І вам щасти, — відказав Барн. — Цей еколог, Дерто, той ще зануда.

15

— …Увесь наш регіон отруєний, приречений на смерть! Промислові зони повсюди: у долинах, на гірських схилах, у лісах! Забруднюють ґрунтові води, опоганюють землю, затруюють повітря, яким ми дихаємо… В Ізері — самі тільки гази й отрута, хоч як високо в гори ви заберетеся!

Ален Дерто був сухорлявий чоловічок із довгастим зморшкуватим обличчям. Борода без вус і окуляри в металевій оправі надавали йому вигляду мормона-втікача. Комісар застав його в одній з оранжерей, де еколог порався з баночками, наповненими ватою та пухкою землею. Ньєман перервав палку промову чоловіка, яку той узявся виголошувати відразу ж після знайомства.

— Пробачте. Мені треба дещо дізнатися… це терміново.

— Що? А, звісно… — Еколог прибрав поблажливого тону. — Ви ж із поліції…

— Чи знаєте ви в цій місцевості якусь теплоелектростанцію, яка працювала б на бурому вугіллі?

— Бурому вугіллі? Це ж отрута в чистому стані…

— То ви знаєте таку електростанцію чи ні?

Дерто заперечно похитав головою, встромляючи тим часом до однієї