Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Судячи зі звуків, що чулися в Риль за спиною, там шкварчало ціле гніздо розлючених змій, перемежовуючи шипіння з драконячими лайками. «Асхарать» вживалося особливо часто. Але перехопити її дракон вже не міг. Грон був дуже близько від дівчини. Будь-який рух міг спровокувати птаха на атаку.

— Лапочка довгокрила.

— Гро, — лапочка нахилила голову, з підозрою спостерігаючи за дівчиною.

— Клювокрилик ти мій чудовий. Най-найкращий, — Риль постаралася вкласти всю ніжність в свої слова. За спиною підозріло стихло.

— Я й не знав, що мій грон такий, — від отвору відокремилася постать грейфа. Підійшов до сором'язливо притихлої птиці, поплескав її по голові. Та прикрила очі і потягнулася за рукою. Грейф настовбурчив пір'я на шиї.

— Не розумію, чому ви його розлютили. Він дуже доброзичливий до гостей і ніколи не нападає першим.

Птах несподівано зробив крок в сторону Риль і, зігнувши шию, підставив їй голову. Дівчина, затамувавши подих, провела рукою по жорсткому пір'ю, запустила під нього пальці. Птах у блаженстві заплющив очі.

— Бачиш, ти йому подобаєшся, — Дрига з гордістю оглянув свого вихованця і тепло посміхнувся дівчині.

— Хрим, — підтвердив птах, підібравшись впритул до дівчини і підчепивши дзьобом руку під лікоть.

— Та чухаю, чухаю, — продовжила вона перерване заняття. Пальці пірнули під пера, наткнувшись на м’якенький пух. Птах глухо заклекотів, впадаючи в блаженний екстаз. Риль і сама була в захваті. Її тонкі пальці акуратно перебирали пір'я, пробираючись крізь пух до самої шкіри.

— Скажи, Дриго, а грони з драконами мирно уживаються?

Ззаду глибокодумно гмикнули, але вона навіть не обернулася.

— Грони миролюбні птахи і не нападають першими. Виняток становлять тільки самки, які сидять на гніздах. Ці захищатимуть потомство до останнього подиху. Тут і дракону буде непереливки. Вбити не вб'ють, але покалічити серйозно можуть. Грони хороші бійці, а кігті у них не м'якші драконівських.

Грейф з викликом подивився на Ластірана. Той відповів незадоволеним поглядом.

— Будь-яка мати буде захищати своє дитя, — дракон, нарешті, відклеївся від підлоги і зробив крок до виходу. Грон розплющив одне око, насторожено стежачи за його переміщенням.

— Ну-ну, — Риль заспокійливо поплескала по пташиній шиї, — малюкові шкідливо всяку гидоту в дзьоб тягти. Ще отруїшся, дракони, вони знаєш, які шкідливі.

— Порозумілись, — пробурчав Ластіран, повільно відходячи до сходів, — якщо хтось ще хоче подивитися колекцію каменів, то їй варто поквапитися, — кинув він через плече, вже спускаючись сходами.

Риль навіть розгубилася. Шкода було розлучатися з гроном, може, і не вдасться ще так близько подивитися на птаха, але і знамениті камені хотілося подивитися.

— Іди, — посміхнувся грейф, — мій будинок завжди відкритий для тебе. Приходь у будь-який час, ми чекатимемо.

Риль з вдячністю кивнула Дризі. Чудовий хлопець, хоч вигляд у нього на перший погляд моторошний, зате посмішка просто чудова.

Дракон чекав її на сходах. Окинув дівчину задумливим поглядом.

— Вирішила стати асхалутом?

— Може, і вирішила, — Риль зупинилася за дві сходинки від дракона. Зараз їх голови були на одному рівні. Серйозний погляд дракона насторожував. Що ще задумав цей лускатий спокусник?

— Можу допомогти.

— Ні, — похитала головою Риль. Дивно, звідки така турбота? Адже і не жартує, дійсно хоче допомогти, — хтось говорив про колекцію каменів? — змінила вона тему.

— Прошу, пані, — Ластіран простягнув їй руку, — дозвольте супроводити вас в міську скарбницю.

— Скільки часу ми плануємо тут пробути? — поцікавилася Риль, коли вони йшли вулицями міста.

— Щойно наш сімейний лікар вирішить, що я в змозі контролювати свою другу подобу. Думаю, ще дні три і можна буде вирушати.

Хм, не хочуть в гніздах демонструвати наслідки нападу? Схоже на те. Чи бояться, що атака знову повториться?

— А тут хіба безпечно?

— Зі мною — так! — запевнив дракон. Хороший захисник! Ще від минулого поранення не відійшов. Дивно все це… Чому нападники атакували тільки один раз? Чому не стали добивати? Зрозуміли, що промахнулися? Злякалися вбити свого? Питань багато, а запитати нема кого. Хіба що Заран міг би відповісти чесно, але його до неї, схоже, більше не підпустять.

Скарбниця, як і належить головній визначній пам'ятці міста, знаходилася в центрі. Масивна прямокутна будівля завершувалося дивовижним дахом. Численні башточки з гострими шпилями, круті схили, трикутні фронтони, парапети з безліччю декоративних елементів покликані були не тільки прикрасити, а й унеможливити несанкціоновану посадку зверху. У вежах, розташованих по периметру, темніли силуети охорони. Риль навіть засумнівалася, що їх просто так пустять усередину. Але ніяких затримок не виникло. Два дужих охоронця мало не козирнули Ластірану, пропускаючи їх до скарбниці.

На огляд пам'ятки вони вирушили удвох. Решта занадто захопилися спогадами, а судячи з виставлених на столі пляшок, згадувати збиралися до ранку.

Скарбниця вражала. Величезні зали і сотні скляних вітрин, гірок, постаментів для особливих красенів. Ластіран виявився хорошим гідом. Від його розповіді камені немов оживали.

Дівчині особливо запам'яталася сумна історія про двох закоханих. Молодий асхалут полюбив юну красуню. Та була родом з багатої і знатної родини, що володіла декількома копальнями. Сім'я повстала проти нерівного шлюбу і заборонила молодим зустрічатися. Нерозумні! Вирішили, що заборона зупинить справжню любов.

Молоді люди втекли з міста, вирішивши спробувати щастя в іншій країні. Батьки дівчини, збожеволівши від гніву, між честю сім'ї і життям дочки вибрали честь. І в сторону втікачки полетіло батьківське прокляття. Асхалут зумів накрити кохану магічним захистом, прийнявши на себе удар прокляття. Ось тільки самому сил вижити не вистачило. Дівчина, не витримавши його смерті, пішла слідом.

У цих місцях небіжчиків ховають в особливих печерах, вирізаючи в стіні прямокутний отвір і закриваючи його потім спеціальною плитою, зробленою з більш м'якого каменю. На плиті висікають ім'я померлого, час його життєвого шляху і, за бажанням, слова любові, скорботи і печалі. Поряд з плитою прийнято вішати магічний світильник. Тут завжди світло від тисячі різнокольорових світлячків, що висять на стінах.

Коли ховали закоханих, в камені, вирізаному з першої могили, знайшли величезний, розміром з людське серце, рубін. Яким же був подив могильників, коли близнюк рубіна виявився і в другій могилі. Залишити собі знахідки могильники не посміли, визнавши їх особливим знаком. Два закоханих серця перетворилися в червоні рубіни, щоб і в вічності бути разом. Вони і зараз лежали на оксамитовій підставці один поруч з одним.

Яких каменів тільки не було в колекції. Очі розбігалися від чистого блиску алмазів, таємничої глибини смарагдів, загадкового мерехтіння топазів і сапфірів, кривавої краси рубінів і гіацинтів.

У місті, яке славилося на весь світ здобиччю і продажем каменів, колекцію коштовностей не збирав тільки ледачий…

Однак найпочеснішим для колекціонера вважалося, як не