Читати книгу - "(не) Ідеальний бос, Аксінія Найт"

* * * Від імені Ніколь * * *

Після підписання нового контракту, Ніколь швидко повернулася на кухню. Дівчина була цілком задоволена тим, що її бос справді вніс зміни, про які вона просила. І хоча умова про обов'язкове відпрацювання першого року без права звільнення однією зі сторін залишалася в силі, її безперечно все влаштовувало. Ніка була впевнена, що зможе докласти всіх зусиль та затриматися на цьому місці максимально довго.

Усю частину робочого дня, що залишилася, вона пропрацювала в піднесеному настрої, з легкістю готуючи кожну замовлену страву. Перед закриттям ресторану, коли майже нікого не залишилося, пролунав несподіваний телефонний дзвінок. Виявилося, що їй дзвонили із центральної лікарні. Мати, з якою вони вже не спілкувалися майже п'ять років, потрапила до них із серцевим нападом. У лікарів була серйозна підозра на передінфарктний стан, тому вирішили повідомити про те, що сталося найближчим родичам.

Ніколь деякий час у тиші роздумувала, чи варто їй їхати, чи ні, і зрештою все ж таки наважилася. Вона зрозуміла, що не може відмовитися від можливості знову зустрітися з нею і, можливо, навіть поговорити.

На вулиці починав мряжити дрібний дощ, і дівчина одразу викликала таксі. Але досить швидко їй відповіли, що машин поруч із нею немає і через погодні умови невідомо, коли будуть. Не втрачаючи надії вона викликала ще одну машину. І оскільки ресторан треба було вже закривати, то вирушила чекати надвір із запасного входу.

Великі краплі почали опускатися на її одяг, змушуючи тремтіти від холоду, коли дівчина несподівано почула голос боса за своєю спиною.

– Міс Флорес, якщо Ви ще хоч п'ять хвилин простоїте під дощем, то наш ресторан на пару тижнів позбудеться нового шеф-кухаря.

Як виявилося, він стояв зовсім поруч і несподівано дбайливо тримав розкритим парасольку над її головою. Ніколь категорично не хотіла погоджуватися їхати з ним і давати якийсь привід для пліток про їх нібито неформальні стосунки. Вона зауважила, що містер Коулман вже збирався повернутися до своєї машини, коли їй на телефон надійшло чергове повідомлення про те, що таксі не приїде. І тоді в неї не залишилося іншого виходу, як погодиться на його допомогу.

Ніколь обережно доторкнулася до руки чоловіка, зупиняючи його порив піти, і на її щастя, він відразу все зрозумів. У машині дівчина швидко зігрілася завдяки увімкненій пічці та назвала адресу центральної лікарні. Усередині її все чинило опір цьому рішенню, але їхати за такою погодою в громадському транспорті їй зовсім не хотілося.

Коли чоловік запропонував почекати, Ніка одразу ж відмовилася. Вона не хотіла зловживати добротою боса, та й сподівалася, що зможе спокійно поговорити з мамою, та швидко побігла до приймального відділення.

Медсестра без проблем підвела дівчину до ліжка, на якому лежала її мама – Аманда Флорес. Ніколь дивилася на неї і серце стискалося від болю. Вона шалено скучила по мамі, але боялася навіть зайвий крок зробити в її бік і тільки тихо гукнула.

– Мама... – її голос тремтів від хвилювання, але дівчина намагалася взяти себе в руки і не показувати свого занепокоєння. Аманда повернула до неї своє обличчя, яке, незважаючи на хворобливу блідість, спотворила злість.

– Забирайся звідси! Я тебе знати не бажаю! – жінка закричала на всю лікарню, чим привернула увагу всіх, хто був у приймальному відділенні.

– Ти досі з ним, га? – з гіркотою запитала Ніка, вже здогадуючись якою буде відповідь матері. Сльози по-зрадницькому котилися по щоках, не бажаючи припиняти свій потік.

– Тобі яка різниця? Ти зробила свій вибір! Забирайся звідси і не смій більше траплятися мені на очі! – знову закричала Аманда і медсестра відразу попросила її дочку вийти, щоб не спровокувати новий напад.

Дівчина вся в розгублених почуттях вибігла на поріг лікарні, відчуваючи, як сльози поєднувалися з дощем. Їй було начхати, що весь одяг промок наскрізь і які можуть бути наслідки цього. Її лише скручував божевільний біль після зустрічі з мамою, з яким дівчина вважала, що впоралася. Вона навіть не відразу зрозуміла, що хтось її гукнув.

Несподівано Нік побачила перед собою машину Алекса і була здивована, що він все одно вирішив її дочекатися і цього разу не стала відмовлятися від його допомоги. У неї абсолютно не було сил та бажання сперечатися з ним. Їхня поїздка пройшла у повній мовчанці і, коли вони вже під'їхали до її будинку, дівчина повернулася до боса.

– Дякую, що допомогли, містере Коулман! – сказала Ніколь, і швидко вийшла з машини. Їй не хотілося відповідати на можливі запитання про те, що сталося у лікарні.

Як тільки дівчина увійшла до своєї квартири, вона попрямувала до гарячого душу, щоб хоч трохи зігрітися. Їй зовсім не хотілося захворіти через власну дурість і зайву емоційність. Укутавшись у теплий халат, Ніка пройшла на кухню і зробила собі повний кухоль гарячого чаю з бергамотом. Вона сіла у своє улюблене крісло і пам'ять її зрадницьки повернула до їхньої останньої розмови з матір'ю, яка і сталася п'ять років тому.

Дівчина того злощасного дня повернулася додому раніше майже на годину і стала свідком несподіваної картини, як чоловік матері з усієї сили вдарив ту по обличчю так, що мама впала, відлетівши до протилежної стіни. Від шоку Ніка не могла зрушити з місця, навіть не розуміючи, що відбувалось.

Її вітчим нависав над мамою і продовжував кричати на неї, а потім, схопивши за волосся, потяг до кімнати. Дівчина, зрозумівши, що може статися далі, зробила рішучий крок у вітальню.