Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

Я з приємністю дізнався, що після кількох чарочок бай­дужість адемів доволі легко зникає, і невдовзі ми всі всміхалися, мов ті варвари. Це розслабило мене, зокрема через те, що тепер мою незграбність у мовленні значною мірою можна ­було списати на перев’язану руку.

— Сьогодні, — обережно промовив я, — Шегін сказала, що знає історію про ринта.

Вашет повернулася до мене з невиразним обличчям. «Вагання».

— Я шукав чогось такого по всьому світу, — пояснив я. — Мало що оцінив би вище. — «Цілковита щирість». — І побоююся, що погано доніс це до Шегін. — «Запитання. Завзяте прохання».

Вашет на мить поглянула на мене так, ніби чекала, коли я продовжу. А тоді зробила жест «неохота».

— Я скажу їй про це, — пообіцяла вона. «Заспокоєння. Кінець».

Я кивнув і облишив тему.

Якийсь час ми з Вашет сиділи в товариському мовчанні, тимчасом як сонце поволі опускалося за обрій. Вона глибоко вдихнула й потужно зітхнула. Я усвідомив, що досі ми нічого подібного не робили — хіба що вона чекала, поки я відсапаюся чи оговтаюся від падіння. Досі ми щомиті, коли були разом, були зосереджені на моїй підготовці.

— Сьогодні, — врешті сказав я, — Пенте сказала мені, буцімто вважає, що я маю гарний гнів, і що їй хотілося б розділити його зі мною.

Вашет реготнула.

— А це не забарилося, — вона кинула на мене багатозначний погляд. — Що трапилось?

Я трохи зашарівся.

— А… Вона… нагадала мені, що адеми вважають фізичний контакт не надто інтимною справою.

Усмішка Вашет стала майже похабною.

— Вона тебе схопила, так?

— Майже, — відповів я. — Я рухаюся швидше, ніж місяць тому.

— Сумніваюся, що ти рухаєшся досить швидко, щоб уберегтися від Пенте, — сказала Вашет. — Вона прагне лише статевої гри. Від цього жодної шкоди.

— Тому я тебе й питав, — поволі проказав я. — Хотів дізнатися, чи немає в цьому шкоди.

Вашет здійняла брову, водночас зробивши жест «невизначене спантеличення».

— Пенте доволі гарна із себе, — обережно сказав я. — Однак ми з тобою… — я спробував відшукати підхоже слово. — Були близькі.

На обличчі Вашет відбилося розуміння, і вона знову роз­сміялася.

— Ти хочеш сказати, що в нас були статеві зносини. Близькість між учителями й учнями незмірно більша за це.

— А… — розслабився я. — Щось таке я й підозрював. Але приємно знати напевне.

Вашет похитала головою.

— Я вже й забула, як воно у вас, варварів, — зізналася вона. В її голосі добре відчувалася ніжна поблажливість. — Минуло так багато років, відколи мені доводилося пояснювати такі речі своєму королю-поету.

— Отже, ти не образилася б, якби я раптом… — я зробив невизначений жест перев’язаною рукою.

— Ти молодий і енергійний, — сказала вона. — Для тебе це здорово. Чого це я образилася б? Я що, раптом стала власницею твоїх статевих органів, щоб мені слід було тривожитися, що ти віддаєш їх комусь?

Вашет зупинилася так, ніби до неї тільки-но щось дійшло, і повернулася до мене.

— Це ти образився через те, що я весь цей час мала статеві зносини з іншими? — вона уважно придивилася до мого обличчя. — Я бачу, що це тебе вразило.

— Я вражений, — визнав я. А тоді попорпався в голові та з подивом виявив, що не знаю, як почуваюся. — Здається, я мав би образитися, — врешті сказав я. — Але начебто не образився.

Вашет схвально кивнула.

— Добрий знак. Це показує, що ти стаєш цивілізованим. Інше почуття — це те, що тобі прищепили під час виховання. Воно наче стара сорочка, що більше на тобі не сидить. І тепер, придивившись до неї, ти можеш побачити, що вона взагалі була потворна.

Я на мить завагався, а тоді сказав:

— Мені просто цікаво: зі скількома ще людьми ти була, відколи ми разом?

Вашет це запитання, схоже, здивувало. Вона стиснула вуста й на одну довгу мить звела очі до неба, а тоді знизала плечима.

— Зі скількома людьми я за цей час розмовляла? Зі скількома вела тренувальні бої? Скільки разів я їла чи відпрацьовувала кетан? Хто таке рахує?

— І так мислить більшість адемів? — запитав я, радий, що нарешті дістав можливість поставити ці запитання. — Думає, що статевий зв’язок — це не щось інтимне?

— Звісно, інтимне, — відповіла Вашет. — Усе, що зближує двох людей, інтимне. Розмова, поцілунок, шепіт. Навіть бої — річ інтимна. Але ми не маємо дивних поглядів на статеві зв’язки. Ми не відчуваємо через них сорому. Не вважаємо важ­ливим повністю забирати чиюсь статеву близькість, наче скнара, що накопичує золото, — вона похитала головою. — Ця дивна особливість вашого мислення понад усе вирізняє вас, варварів.

— А що ж тоді романтика? — запитав я, трохи обурившись. — А як же кохання?

Тут Вашет знову розсміялася. Сміялася вона гучно, довго й неймовірно весело. Це, напевно, чуло пів Герта, і цей сміх відбився луною від далеких пагорбів і повернувся до нас.

— Ви, варвари… — промовила вона, стираючи вологу з очей. — Я вже й забула, які ви відсталі. Мій король-поет був такий самий. Він довго мучився, перш ніж збагнув, як усе насправді: між прутнем і серцем є велика різниця.