Читати книгу - "Українське письменство"

його родові, козацько-чумацькі традиції. В поезії з епіграфом із Вергарна je suis un fils de cette race («Я син цього племені») він пише:
Внук кремезнóго чумака, Січовика блідий праправнук, — Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо, Крізь лак культури, богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана                         (стор. 42).

Поет відчуває в собі кров тих, «чия упевнена рука зміцняла сивого Мазепу», і тих, що в урагані майбутніх подій скинуть ярмо Москви і «московський лапоть» не пустять на «паркети українських саль». Розуміється, наша радянська дійсність має в Маланюкові великого ворога. В ній йому бачаться образи, підказані російською поезією і почасти інвективами Куліша. «Жовте сонце Азії» і «жорстокі кроки орд», «непроглядні хащі» і дикі «печеніги». В азіатський ренесанс Маланюк не вірить, і тому для нього ці «жорстокі кроки» не початок нового дня, нової славної доби, а національна катастрофа, Калка: староруське військо розбито, і на грудях князів бенкетує татарва:

Не вбито нас. О стокрот — ні! Чом не прийняли смерть в борні? На груди нам кладуть помости, І на помості — ханські гості                                (стор. 28).

В Тичині йому дорога чутливість до староукраїнської традиції:

На межі двох епох, староруського золота повен, Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр…

(Воно характерне, це кулішівське: староруський!)… Але Тичина нинішній, поет соціальної революції і «Вітру з України», йому ненависний. «Від кларнета твого», говорить Маланюк Тичині,

                        пофарбована дудка зосталась, в окривавлений Жовтень ясна обернулась Весна                                                     (стор. 18).

Нерадісне враження справляє цей круг ідей і образів: задушлива атмосфера еміґрантської кав’ярні в нім відчувається. Одірваність од ґрунту. Обертання все в тому ж колі настирливих дум.

Як ідеологія, — так до певної міри архаїчними з’являються для нас і стилістичні засоби Маланюка. Літературна очитаність поета широка і впливи на нього різноманітні. Він добре сприйняв Вергарна, залюбки цитує молодого польського поета Подгорського-Околова. Інколи в ньому відгукнеться Тичина:

…Протупотів в туман,                      притискаючи палко… І знову: тьма. І знову: Калка.