Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

141

«Новочасний маг» — один із журналів, присвячених магії, що почали виходити друком після появи «Друзів англійської магії» в 1808 році. Хоча м-р Норрелл нікого з їхніх редакторів не призначав, усі вони і не думали хоч на крок відступити від ортодоксальної магічної думки, яку репрезентував сам м-р Норрелл. (Прим. авт.)

142

С. 254. Ґрейт-Тічфілд-стрит — вулиця у Вест-Енді, на північ від Гановер-сквер. У першій половині XIX століття — не дуже престижний район.

143

Чартергаус-сквер — площа, розташована значно східніше, в районі Кларкенвелл.

144

С. 256. Едвардс і Скіттерінґ — вигадані книгопродавці.

145

Горацій Тотт провів нічим не примітне життя в Чеширі. Він завжди хотів написати книжку про англійську магію, але так ніколи до неї і не взявся. Так і помер у сімдесят чотири роки, все ще відкладаючи початок роботи на наступний тиждень, або й на два. (Прим. авт.)

146

Природно, м-р Норрелл вибудував свій навчальний план відповідно до класифікації, наведеної в «De Generibus Artium Magicarum Anglorum» Френсіса Саттон-Ґроува. (Прим. авт.)

147

Річард Честон (1620–1695) писав, що і люди, й фейрі мають дар розуму і дар магії. У людей розум сильніший, а магія слабша. З фейрі все навпаки: магія дається їм цілком природно, але, за людськими мірками, вони несповна розуму. (Прим. авт.)

148

Валентин Манді. Блакитна книга: спроба викрити найрозповсюдженіші побрехеньки та облуди англійських магів, що вони поширюють серед королівських підданців та поміж себе (опубл. 1698). (Прим. авт.)

149

Історія про доньку магістра з Ноттінґема (до якої м-р Норрелл так і не повернувся) варта переказу, тому я викладу її тут.

Ярмарок відбувався у Ноттінґемі на день святого Матвія. Молода жінка чудово провела день, блукаючи поміж яток і купуючи тканину, мереживо й прянощі. Десь по обіді вона різко розвернулася, щоб подивитися на італійських акробатів, і край її накидки, здійнявшись у повітря, зачепив гусака, який чимчикував мимо. Ґелґочучи й розмахуючи крильми, розлючений птах кинувся на дівчину. Від несподіванки та впустила батьків перстень, той упав прямо в пельку гусакові, і птах — теж від несподіванки — проковтнув прикрасу. Не встигла донька магістра що-небудь сказати чи зробити, як пастух забрав гусака — й обоє зникли у натовпі.

Гусака придбав чоловік на ім’я Джон Форд; він привіз птаха додому, в село Фіскертон, і вже наступного дня його дружина, Марґарет Форд, зарізала гусака, обскубла його і випатрала нутрощі. Серед тельбухів вона знайшла важкий срібний перстень, оздоблений уламком бурштину, і поклала його на стіл біля трьох курячих яєць, знесених того ж ранку.

Яйця одразу ж затремтіли, розтріскалися — і з кожного вилупилося щось дивовижне. З першого яйця виринув музичний інструмент, схожий на віолу. Він мав маленькі ручки й ніжки і сам вигравав на собі солодкі мелодії крихітним смичком. З другого яйця постав корабель із найвишуканішої слонової кістки: вітрила його були з найтоншого льону, а весла — зі срібла. З останнього ж яйця вилупилося курча із чудернацьким червонясто-золотим пір’ям. Тільки останнє із цих див пережило той день. За годину чи дві віола тріснула, наче яєчна шкаралупа, і розсипалася на друзки; корабель зі слонової кістки ще до заходу сонця здійнявся в повітря і поплив у далечінь; проте пташеня лишилося, виросло і невдовзі розпалило пожежу, яка знищила більшу частину Ґрентема. Подейкують, що та пташка купалася в язиках полум’я. Ця обставина дозволила припустити, що йшлося про фенікса.

Коли Марґарет Форд збагнула, що їй до рук дивовижним чином потрапив магічний перстень, вона заповзялася вершити магію з його допомогою. На жаль, вона була страшенно лихою жінкою, що мучила свого лагідного чоловіка. Упродовж довгих годин вигадувала вона, як же помститися над ворогами. Джон Форд володів у Фіскертоні обійстям, та вже за кілька місяців він збагатився землями й статками могутніших лордів, які боялися лихої магії його дружини.

Невдовзі чутки про дива, які чинила Марґарет Форд, сягнули Ноттінґема, де магістр лежав, чекаючи на смерть. Стільки сили вклав маг у той перстень, що через його втрату чоловік спершу впав у меланхолію, потім у відчай і, зрештою, занедужав. Коли до нього нарешті долетіла звістка про перстень, маг був надто хворим, аби щось із тим вдіяти.

А доньку його тим часом палив пекучий сором за те, що вона наробила такого лиха. Тож дівчина постановила собі повернути перстень; нікому нічого не сказавши, вона рушила уздовж берега річки до села Фіскертон.

Тільки-но дівчина дійшла до Ґанторпа, як жахне видовище постало перед її очима: невеликий лісок стояв, охоплений полум’ям, і вогняні язики без упину лизали кожен його куточок. Їдкий чорний дим щипав майстровій доньці очі й випікав горло, проте вогонь все ж не поглинав дерева. Від стовбурів линув тихий стогін, ніби вони кричали в пекельних муках. Донька магістра роззирнулася, шукаючи, хто би пояснив їй цю дивину. Повз проходив молодий лісоруб, який і розповів: «Два тижні тому Марґарет Форд, мандруючи до Терґартона, спинилася тут перепочити у затінку дерев. Вона напилася води з джерела, поїла лісових горіхів і ягід, а коли вже збиралася йти — перечепилася через коріння й упала додолу. Коли вона підвелася, терновий кущ так знахабнів, що подряпав їй руку. Тоді Марґарет прокляла ліс, прирікши горіти вічно».

Донька магістра подякувала йому за відомості й рушила далі. Її замучила спрага, тож вона схилилася зачерпнути води з річки. Раптом на поверхню випірнула жінка — чи щось дуже схоже на жінку. Усе тіло її вкривала риб’яча луска, шкіра була сірою і плямистою, як у форелі, а волосся обернулося на купу колючих сірих плавців. Здавалося, що жінка дивилася на магістрову доньку, проте сказати напевно було важко, адже її круглі й холодні риб’ячі очі застигли, а заклякла риб’яча шкіра не могла відтворити вираз людського обличчя.

— Прошу мені вибачити! — вражено мовила магістрова донька.

Жінка розкрила рота, показуючи риб’ячу горлянку і повний огидних риб’ячих зубів рот, проте не змогла вимовити ні звуку. Тоді вона перевернулася й пірнула назад у воду.

Жінка, що прала білизну на березі річки, пояснила майстровій доньці:

— Це Джоселін Трент. Їй не пощастило