Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Гіпербореї – в грецькій міфології народ, який живе на Крайній Півночі, «за Бореєм». Один з небагатьох народів, близьких до богів. Блаженне життя супроводжується у гіпербореїв піснями, танцями, музикою та бенкетами, одне слово – вічні веселощі.

Навіть смерть до них приходить як бажана, як та, котра позбавляє їх від перенасичення життям, і вони, випивши до дна чашу радощів, спізнавши всі насолоди, кидаються зі скелі у море.

Ми не знаємо, як йменували їх кіммерійці, скіфи чи сармати (чи ще раніше племена кам’яного віку, епохи міді-бронзи та заліза), а ось ближчі до нас (у часі) половці називали їх «балбал», що по-тюркськи означає ідол, себто статуя, що зображує бога (божка). Руські літописи, дещо переінакшивши «балбал», писали «болван». (В «Слові о полку Ігоревім» згадується «тмутороканський болван»). В народі ці статуї й понині називаються – теж, мабуть, за співзвучністю з «балбал» – бабами.

В сучасній українській мові бовван – божок. А ось болван – лише у значенні «дерев’яна форма для розправлення капелюхів, париків» тощо та болванка – «злиток сталі, шматок заліза для якого-небудь виробу».

Нині термін «ідол» вживається у значенні «той, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать» – не перевелись іще ідолопоклонники та ідоловірці.

Якось українське телебачення в новинах передало сюжет про те, що останнім часом почастішали крадіжки прадавніх статуй, званих «кам’яними бабами», які ще де-де вціліли. Злочинці викрадають їх, тисячолітніх вартових наших степів – скіфських, сарматських чи половецьких кам’яних баб і продають – кожна оцінюються в кілька тисяч доларів – а багаті покупці потім прикрашають ними свої дачі.

Більш детальніше про «кам’яних баб» в повістях автора «Камінний чоловік на Дінці», «Дике поле», оповіданнях «Проводжали половецьку бабу» та в інших історичних творах, в романах «Ольвія», «Смерть Атея» чи, скажімо, в деяких частинах книги «Сини змієногої богині», зокрема в розділі про розкопки скіфського кургану Чортомлик.

Мезоліт, 10 – 7 тисяч років тому, – епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом. За мезоліту сімейно-родові общини жили в легких куренях і напівземлянках; займалися рибальством, збиральництвом і мисливством. У той час поширилися лук і стріли та плоскі гарпуни з рогу благородного оленя.

Петрогліфи – те саме, що й наскельні зображення.

Слід розрізняти, що гривна (шийна прикраса) у східних слов’ян переважно жіноча прикраса, мала вигляд металевого обруча; у вождя – знак гідності, нагорода. Відома в різних народів з часів бронзового віку; гривни були бронзові, срібні, золоті або залізні, а гривня – зливок срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Давній Русі. Гривні були різні – київська, чернігівська, новгородська, литовська тощо. В XIII ст. з’явився зливок, що дістав назву карбованця і в XV ст. витіснив з обігу гривню. Відновлена як грошова одиниця вже в незалежній Україні.

Такий собі українським варіант міфу про циклопів. Тепер песиголовцями називають людей, що втратили кращі риси і людську породу, недолюдків, виродків. Тож і лайка є така заклята: а щоб тебе песиголовець взяв (згламав).

«Тисячі співплемінників тижнями і місяцями тягнулися безконечним ланцюжком до місця поховання, несучи землю в мішках і корзинах, поганяли коней (возили ще й возами у дерев’яних коробах, що їх везли воли. – В. Ч.), запряжених у волокуші, які тягли землю. Її висипали на могилу вождя і йшли за новою ношею. Земляний горб поступово ріс, досягаючи іноді величезних розмірів – до 20 і більше метрів у висоту і сотень метрів в окружності» (І. Брашинський).

Як захоплено писав один з російських істориків, «мільйони людей з усіх кінців нашої країни і з найвіддаленіших куточків земної кулі, приїжджаючи в Ленінград (тепер Санкт-Петербург. – В. Ч.), направляються на широку набережну Неви до величної будови Зимового палацу, де в сотнях залів розмістилися найбагатші зібрання світового мистецтва і культури – Ермітаж. Тут, серед інших численних шедеврів, незмінну увагу привертають скіфські старожитності. Таким багатим зібранням античних ювелірних витворів не володіє жоден музей у світі. Довго стоїш як заворожений перед скляними вітринами із скарбами