Читати книгу - "Чвара королів"

На дорозі в неї з’явився карфієць.

— Матір Драконів, це вам.

Він став на коліно і пхнув їй просто у обличчя коробочку для коштовностей. Дані взяла її, анітрохи не вагаючись. Коробочка була різьблена з дерева, перломутерова кришечка викладена яшмою та халцедоном.

— Дякую за щедрий дар.

Дані відкрила коробочку. Всередині блищав зелений жук-скарабей, різьблений з оніксу та смарагду. «Яка краса» — подумала вона. — «Стане у пригоді заплатити за переїзд.» Дані у захваті сягнула рукою всередину коробочки і майже не почула, як карфієць мовив:

— Жалію вас.

Скарабей засичав і розгорнувся назустріч.

Дані встигла помітити чорне, скривлене злістю, майже людське обличчя, вигнутий хвіст, з якого капотіла отрута… аж раптом коробочка вилетіла в неї з руки; шматки її полетіли сторчма, обертаючись. Біль пронизав пальці; Дані скрикнула і схопилася за власну руку, мідний крамар заверещав, скрикнула якась жінка, і раптом усі карфійці навколо почали розштовхувати один одного та відчайдушно голосити. Повз Дані ринув пан Джораг, а сама вона впала на коліно і знову почула сичання. Старий увігнав п’яту ковіньки у землю, Агго ринув конем крізь ятку з яйцями та прожогом злетів з сідла, батіг Джохого ляснув над головою, пан Джораг торохнув євнуха по голові мідною тацею, жеглярі, шльондри та купці розбігалися навсібіч і верещали на все горло…

— Благаю пробачити, ваша милосте. — Старий став на коліно. — Здохла. Чи не зламав я вам руку?

Дані стиснула пальці, зіщулилася.

— Начебто ні.

— Я мусив її вибити, бо… — почав був старий, але кревноїзники налетіли на нього, перш ніж він доказав. Агго вибив геть його ковіньку, а Джохого вхопив за плечі, змусив стати на коліна і притиснув кинджала до горлянки.

— Халісі, ми бачили, як він вас вдарив! Чи не бажаєте побачити колір його крові?

— Пустіть його! — Дані зіп’ялася на ноги. — Подивись-но на низ його ковіньки, кров моєї крові.

Пана Джорага тим часом зіпхнув додолу євнух. Дані влетіла між ними саме в ту мить, коли арах та меч-півторак зблиснули, вилітаючи з піхв.

— Приберіть зброю! Не рухайтеся!

— Ваша милосте? — Мормонт опустив меча хіба що на вершок. — Ці люди напали на вас.

— Вони захистили мене.

Дані смикнула рукою, струшуючи жало з пальців.

— Напав на мене інший, отой карфієць. — Озирнувшись, вона побачила, що його вже нема. — То був Жалійник. А у скриньці, яку він мені дав, сиділа мантикора. Оцей чоловік вибив її з моєї руки.

Крамар, що торгував міддю, досі качався по землі. Дані підійшла й допомогла йому підвестися.

— Потвора вас вжалила?

— Ні, добра панно, — відповів той, трусячись, — бо тоді б я лежав тут мертвий. Але вона мене торкнулася, бве-е-е-е, коли випала з коробки просто на руку.

Дані бачила, що крамар обгидився, і не дивувалася. Вона дала йому срібняка за клопіт і відпустила, перш ніж повернутися до старого з білою бородою.

— Кому я мушу дякувати за порятунок свого життя?

— Ви не мусите, ваша милосте. Моє ім’я — Арстан, хоча Бельвас під час нашої подорожі сюди дав мені прізвисько Білоборід.

Джохого вже не тримав старого, але той ще й досі стояв на одному коліні. Агго підняв його ковіньку, перевернув, стиха вилаявся дотракійською, зішкріб рештки мантикори об камінь та повернув палицю старому.

— Хто такий Бельвас? — зацікавилася Дані.

Наперед клишоного виступив величезний брунатний євнух, вкладаючи араха до піхв.

— Я Бельвас. «Могутній Бельвас» звуть мене у бійцівських ямах Меєрину. Ніколи я не знав поразки. — Він ляпнув по череві, вкритому рубцями від клинків. — Я даю кожному порізати мене один раз, а тоді вбиваю. Порахуйте оці попруги, і знатимете, скількох убив Могутній Бельвас.

Дані не мала потреби рахувати рубці, бо ясно бачила їх рясну сітку.

— То навіщо ж ви тут, Бельвасе Могутній?

— З Меєрина мене продали до Кохору, а тоді до Пентосу — товстунові з солодким смородом у волоссі. Це він послав Бельваса Могутнього через море, а старого Білоборода приставив йому служити.

«Товстун з солодким смородом у волоссі…»

— Іліріо? — спитала вона. — Вас надіслав магістрат Іліріо?

— Саме так, ваша милосте, — відповів старий Білоборід. — Магістрат благає вас ласкаво пробачити йому за те, що він не приїхав сам, а прислав нас. Він вже не в змозі сидіти на коні так, як замолоду, а подорож морем псує йому шлунок.

Досі старий говорив валірійським суржиком Вільних Міст, але зараз перейшов на посполиту мову Вестеросу.

— Вибачте, якщо ми змусили вас тривожитися. Правду кажучи, ми не були певні, ми чекали побачити… ну…

— Дещо пишніше? — засміялася Дані. Вона не мала при собі жодного з драконів, а одяг її навряд чи хтось назвав би королівським. — Ви добре розмовляєте посполитою мовою, Арстане. Ви часом не з Вестеросу?

— Так, я народився у Дорнійському Порубіжжі, ваша милосте. Хлопчиком я служив зброєносцем лицареві дружини князя Лебедина. — Він тримав високу ковіньку поруч з собою прямо, наче списа, на якому не вистачало тільки прапора. — А тепер ось служу зброєносцем при Бельвасові.

— Чи не застарі ви для такої справи, га? — Поруч з Дані став пан Джораг, незграбно тримаючи мідну тацю під пахвою. Тверда Бельвасова голова добряче її погнула.

— Авжеж не застарий, щоб служити законній володарці, князю Мормонте.

— То ви й мене знаєте?

— Бачив вас зі зброєю в руках раз чи два. У Ланіспорті, де ви трохи не збили Крулеріза з коня. І на Пайку теж. Хіба ви не пригадуєте, князю Мормонте?

Пан Джораг насупився.

— Обличчя ваше трохи мені знайоме, але при Ланіспорті билося багато сотень, а на Пайку — не одна тисяча людей. До того ж я не князь. Ведмежий острів забрали в мене, і тепер я простий лицар.

— Лицар моєї Королевогвардії, — узяла його під руку Дані. — Вірний друг і добрий радник.

Вона уважно вивчила Арстанове обличчя. Воно виказувало велику гідність та спокійну певну силу, яка Дані сподобалася.

— Підведіться, Арстане Білобороде. Вітаю і вас, Могутній Бельвасе. Пана Джорага ви вже знаєте. Ко Агго та ко Джохого — кров моєї крові. Вони перетнули