Читати книгу - "Танок драконів"

— Тримай щита вище,— крикнув він.— Ану покажи, як рубаєш. А тепер разом. Знизу, згори, знизу, знизу, згори, знизу...

Увечері Селмі виніс свою просту вечерю на терасу королеви і їв, милуючись сонячним заходом. У фіолетовому присмерку один по одному запалювалися вогні у великих східчастих пірамідах, а різнокольорова цегла Міріна сіріла й чорніла. Внизу на вулицях і у провулках збиралися тіні, зливаючись у ставки й річки. У присмерку місто здавалося спокійним, навіть чарівним. «Не мир це забезпечив, а пошесть»,— сказав собі літній лицар з останнім ковтком вина.

Йому не хотілося привертати до себе увагу, отож він, закінчивши вечеряти, перевдягнувся, змінивши придворний білий плащ королівської варти на брунатну подорожню опанчу з каптуром, як у простих містян. Меч і кинджал лишив на поясі. «Може, це пастка». Він дуже мало довіряв Гіздарові, а ще менше — Резнакові мо Резнаку. Можливо, за цим стоїть напахчений сенешаль, який намагається заманити сера Баристана на таємну зустріч, щоб там схопити і його, і Скагаза й обвинуватити у змові проти короля. «Якщо Гирявий наговорить на державну зраду, я не матиму вибору — доведеться його арештувати. Гіздар — консорт моєї королеви, хай мені це й не подобається. Я маю обов’язки перед ним, а не перед Скагазом».

Але чи так це?

Найперший обов’язок королівської варти — захищати короля від кривди й небезпеки. Білі лицарі присягаються виконувати накази короля, берегти його таємниці, давати поради, якщо попросять, і мовчати, якщо їх ніхто не питає, а також виконувати його бажання й захищати ім’я і честь короля. Строго кажучи, король сам вирішує, чи поширюється захист королівської варти на інших членів родини, навіть королівської крові. Деякі королі вважали правильним доручати королівській варті захист своїх жінок і дітей, братів і сестер, тіток і дядьків, інших близьких і далеких родичів, а іноді навіть своїх коханок, наложниць і байстрюків. А інші для такої мети використовували придворних лицарів і солдатів, а своїх сімох воліли тримати під рукою, для своєї особистої охорони.

«Якби це королева наказала мені захищати Гіздара, я не мав би вибору — мусив би скоритися». Але Данерис Таргарієн навіть для себе не зібрала справжньої королівської варти, а тим паче не давала ніяких наказів щодо свого консорта. «Світ був простіший, коли наді мною був лорд-командувач, який вирішував такі питання,— подумав Селмі.— Тепер я сам — лорд-командувач, і дуже важко вирішити, яка путь істинна».

Нарешті здолавши останній марш сходів, він опинився в безлюдних коридорах, освітлених смолоскипами, усередині товстостінної цегляної піраміди. Велика брама була замкнена на засув, як Селмі й очікував. При брамі чатувало четверо бронзових бестій усередині та ще четверо ззовні. Саме їх літній лицар і бачив — кремезних чоловіків у масках вепра, ведмедя, миші-полівки й мантикори.

— Все тихо, сер,— сказав йому ведмідь.

— Щоб так і далі було.

Сер Баристан частенько робив нічний обхід, перевіряючи, що піраміда в безпеці.

У глибині піраміди стояло на чатах ще четверо бронзових бестій, охороняючи залізні двері в яму, де були прикуті Вісеріон і Рейгал. Світло відблискувало від їхніх масок — мавпи, барана, вовка, крокодила.

— Їх нагодували? — запитав сер Баристан.

— Так, сер,— озвалася мавпа.— Отримали по вівці.

«Надовго цього вистачить?» Дракони росли, і ріс їхній апетит.

Час було розшукати Гирявого. Сер Баристан, проминувши слонів і сріблясту кобилу королеви, пішов у кінець стайні. Один з віслюків заревів, а кількоро коней заворушилося, коли на них упало світло ліхтаря. В цілому ж тут було темно й тихо.

З порожнього стійла випірнула тінь і перетворилася на чергову бронзову бестію, вдягнену в складчасту чорну спідницю, поножі й рельєфний нагрудник.

— Кіт? — здивувався Баристан Селмі, побачивши під каптуром бронзову маску. Коли Гирявий командував бронзовими бестіями, він надавав перевагу зміїній голові, владній і застрашливій.

— Коти гуляють де завгодно,— озвався знайомий голос Скагаза мо Кандака.— Ніхто на них і не дивиться.

— Якщо Гіздар дізнається, що ви тут...

— А хто йому скаже? Маргаз? Маргаз дізнається тільки те, що хочеться мені. Бестії досі служать мені. Не забувайте про це,— сказав Гирявий; голос його приглушувала маска, але Селмі відчув у ньому гнів.— Я знаю, хто отруйник.

— Хто?

— Гіздарів кондитер. Ім’я його вам нічого не скаже. Цей чоловік — простий найманець. Сини гарпії викрали його доньку й пообіцяли повернути її цілою і неушкодженою, щойно королева помре. Данерис врятували Бельвас і дракон. А дівчинку ніхто не врятував. Її повернули батькові серед ночі, розрубану на дев’ять шматків. По одному шматку на кожен рік, який вона прожила.

— Навіщо? — Селмі досі мучили сумніви.— Сини гарпії припинили вбивства. Гіздарів мир...

— ...удаваний. Ні, не від самого початку. Юнкайці боялися нашу королеву, незаплямованих, драконів. Ці землі вже бачили драконів. Юрхаз зо Юнзак добре вчив історію і тому все розумів. Гіздар також. То чом би не укласти мир? Данерис цього і хотіла, вони це бачили. Слід було їй тоді піти з військом в Астапор,— мовив Скагаз і нахилився ближче.— Але так було спочатку. Події в кублі все змінили. Данерис зникла, Юрхаз мертвий. Замість одного старого лева тепер маємо зграю шакалів. Кривавобородий... не хоче він ніякого миру. І це ще не все. Є дещо гірше. Волантис вислав проти нас свій флот.

— Волантис...— у Селмі почала поколювати робоча рука. «Ми уклали мир з Юнкаєм. Не з Волантисом».— Ви впевнені?

— Впевнений. Мудре панство знає. І їхні друзі також. Гарпія, Резнак, Гіздар. І коли волантисяни припливуть, король відчинить перед ними браму. Всі, звільнені Данерис, знову потраплять у рабство. В кайдани закують навіть декого з тих, хто ніколи не знав рабства. Ви можете закінчити свої дні в бійцівському кублі, старий. І Храз зжере ваше серце.

У Селмі бухало в голові.

— Слід повідомити Данерис.

— Спочатку бажано її знайти,— мовив Скагаз і схопив його за руку. Пальці в нього були залізні.— Ми не можемо чекати на неї. Я вже поговорив з вільним братством, з материними мужами і з міцними щитами. Вони не вірять Лораку. Ми мусимо перемогти юнкайців. Але нам потрібні незаплямовані. Сірий Черв’як послухається вас. Поговоріть з ним.

— З якою метою?

«Це